Гаряча тема · “Під прикриттям питання російськомовності відображають і захищають імперські інтереси й політику РФ в Україні”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Етнічна війна за Україну», с. 3
Етнічна війна за Україну
Слово Просвіти, №15 за 2014 рік
Закінчення. Початок на стор. 3
як українська мова, культура, ментальність, традиції, право на національне самовизначення, Помісна Українська Церква, освіта, право, історія, національні герої, оборона, міжнародна політика в інтересах Української Нації тощо автоматично усуваються зі сфери вжитку. Усуваються, бо нові керівники “порешают все вопросы” в інтересах своєї панівної російської нації, керівництво якої формує імперію ХХІ ст. і якій потрібні в Україні лише територія разом зі всіма природними ресурсами. Показовим є останнє, жирно виділене речення цього проекту: “Мы убеждены в том, что главным и ключевым условием ре! ализации нашего геоисторического проекта является последователь! ное интеграционное государствен! ное строительство в целях созда! ния к 2020 году нового высокоэф! фективного Украинско!Белорус! ско!Росийского государства со столицей в Киеве, объединяющего регионы от Кольского полуострова до Крыма, от Карпат до Сахали! на, от Буга до Байкала”. Нехай вас не вводить в оману тимчасовий додаток Украинско! Белорусско!. Адже основні постулати, що їх поклали автори проекту в цю “будову” нової імперії (тобто …Росийского государства), чітко спрямовані на реалізацію мети в інтересах росіян: єдина держава, єдине громадянство, єдина валюта, єдина територія, єдине законодавство, “единое образовательное пространство”, а отже — лише російська мова. Чи, може, вважаєте, що у навчальних закладах “единого образовательного пространства” викладатимуть українською? Відповідь на це питання вже давно дав колишній міністр від освіти Табачник, який досяг великих успіхів у впровадженні в Україні “единого образовательного пространства”… Як читаємо далі, головним напрямом міжнародної політики цього відверто імперського “геоисторического проекта” є всебічна конкуренція зі США, НАТО і ЄС. Інакше кажучи — руйнування балансу взаємної довіри в системі міжнародної безпеки та повернення до протистояння часів холодної війни. Варто процитувати деякі інші фрагменти цього проекту, які чітко вказують на його мету: створення потужного геополітичного і геоекономічного утворення, в якому інтереси громадян будуть підпорядковані інтересам імперіалістичної стратегії великої російської держави, яка не правдою, а своєю військовою потугою прагне конкурувати у світі: “Единство народа позволит добиться кардинального повыше! ния производительности труда… (добиться — це від слів бити й до! бити). …Создание общего продо! вольственного резерва (…) это го! раздо выгоднее…” Як відбувалося створення “общего продовольственного резерва” у формі “продразверстки, продналога”, а потім шляхом Голодомору, сподіваюся, читачі добре знають. “В 2010—2020 годах Украина, Белоруссия и Россия создадут еди! ную общественно!государствен! ную систему, …будут созданы надгосударственные органы, ко! торым (…) будут передаваться функции национальных государс! твенных органов власти и управ! ления”.
Отже: єдина Конституція, єдині збройні сили, єдина поліція, єдина служба безпеки, єдиний ГУЛАГ! Аякже, добре пам’ятаємо такі класичні совєцькі надгосударственные органы, як НКВД… Шановні громадяни України! Воркута, Сибір, Норильськ, Магадан, Колима вже чекають на вас! Причому вас чекають не лише у “зонах”, а й у гарячих точках, яких завжди буде вдосталь, бо, як ви розумієте (й історичний досвід це підтверджує), Росія не може довго жити без окупації якоїсь території. Для порівняння варто нагадати, що у країнах-членах НАТО кожна країна вирішує самостійно, чи надсилати своїх хлопців до гарячих точок, а якщо надсилати, то куди, скільки, на який термін іза яких умов. І тому вступати до НАТО не хочуть наші “доблесні” регіонали донецького розливу в альянсі з комуністами. Але вочевидь хочуть, щоб українці служили в єдиних збройних силах єдиного …Российского государства, бо там вже ніхто не питатиме, чи хочуть українці захищати російські інтереси на Курильських островах, загарбаних у Японії.
Про це говорити “не прийнято” Чи вас не дивує, шановні українські співгромадяни, що на розгляд архіважливого російського питання в Україні давно і надійно накладено табу? Одразу хочу уточнити, що воно існує внаслідок присутності в українському суспільстві двох різновидів громадян однієї етнічної групи. Перша група — це українці російського походження, котрі у братерській єдності з громадянами інших національностей спокійно мешкають в Україні, вважають її своєю Батьківщиною і усвідомлюють свій обов’язок щодо неї. Вони не вважають себе обмеженими в правах (бо таких обмежень за національною ознакою в
Україні просто не існує), мають усі підстави почуватись (і насправді почуваються) рівними серед рівних. Вони досконало володіють українською мовою, здійснюють гідний внесок у розвиток України та її багатонаціональної культури, пишаються, що вони є громадянами великої центральноєвропейської держави. Друга група — це росіяни, які не змирилися з фактом незалежності України. Вони вважають себе обманутими, ображеними і кинутими (“развалілі СССР, а тєпєрь ета нєсчастная нєзалєжнасть”). Вони обурюються, що їх називають національною меншиною в Україні, не хочуть знати української мови (бо вважають це для себе принизливим), постійно скаржаться на свою долю, на те, що хтось обмежує їхні права, радіють кожному факту експансії Росії в Україні, трактуючи агресію Росії й окупацію нашої території, як “факти восстановлєнія історічєской справєдлівості”. Упродовж останніх п’ятнадцяти років, коли руйнування статусу незалежності України поступово набувало динамічного прискорення в усіх аспектах існування держави, вони почали називати себе російськомовними, вимагаючи для себе особливих привілеїв. Од самого початку фактичною метою цих вимог було і є створення на теренах України російської автономії з наступним переходом її до складу Росії. Основна маса громадян України, занурена у щоденні клопоти, не розуміла (на жаль, багато хто не розуміє й зараз) цієї небезпеки. Не розуміють, що проблема стосується не філології і не лінгвістики. Не розуміють, що так звана російськомовність є формою сепаратизму, засобом етнічної боротьби проти всього українського в Україні. Проблему створено фактом тривалої діяльності антиукраїнських сил на території нашої держави. Сил, які під прикриттям питання російськомовності відображають і захищають імперські інтереси й політику РФ в Україні. Цю руйнівну роботу російськомовних підтримувала (й надалі підтримує) частина відомих політиків та представників інтелігенції, які завжди афішують себе як патріотів і націонал-демократів. Проте насправді, коли йдеться про російське питання, ці “патріоти” поводяться як конформісти, пристосуванці, котрі, під доведеним до абсурду гаслом толерантності, ігнорують очевидні факти втрати позицій, авторитету і прав українців в Україні. Саме ці новономенклатурні “патріоти” заплющували очі на очевидну небезпеку і, на догоду Росії, заколисували український загал брехливими мантрами про “віковічну дружбу двох братніх народів”, “стратегічне партнерство”, “спільні історичні корені” тощо. А отже, хвалити, славити і пропагувати вищість Росії і росіян, вищість їхньої мови, культури, історії, вищість їхньої імперії — “було прийнято”. Натомість ставити під сумнів, а тим паче критикувати будь-кого, будь-що і будь-коли пов’язане з росіянами і Росією — зась! Бо “не прийнято”. Нерідко навіть можна було почути: “Не треба дратувати росіян”. Бо так уже давно “прийнято”. Щоб б там говорили чи робили Росія і росіяни, було прийнято завжди погоджуватись, що вони мають рацію, навіть якщо жодної рації не мають. Це вже такий неписаний, але майже загальноприйнятий закон. Закон самоприниження. Адже якщо хтось (навіть маючи стовідсоткові підстави) не погодиться чи поставить під сумнів слова, переконання, поведінку або справедливість вимог росіян, він одразу викличе їхнє обурення. Росіян завжди ображає кожний випадок твердження, яке ставить під сумнів переконання у їхній вищості, зверхності. При цьому всі знають: коли б і що б злого скоїла Росія, вона ніколи не визнавала своїх злочинів. Чи Росія визнала неспростовний факт організації штучного Голодомору в Україні й вибачилася за цей злочин? Чи Росія спокутувала звіряче винищення понад 26 000 невинних польських громадян у Катині? Просте й усе ще актуальне питання: коли Росія поверне мільярди, вкрадені з рахунків українських вкладників в Ощадбанку? На це запитання є така сама проста відповідь: ніколи! А тоді, може, взагалі не варто порушувати російське питання в Україні (й щодо України)? Може, невдоволення українців із приводу періодичних антиукраїнських “вибриків” Росії не має підстав? Може, ми повинні лише вихваляти Росію за її хитрі маніпуляції з українським хлібом і цукром 1997 року, за її “мирну, технічну” агресію на наш острів Тузла і спекуляції навколо демаркації кордонів починаючи з 1998 року, за звинувачення нас у тому, що ми крадемо російський газ у 1999-му, за активізацію проросійської п’ятої колони в 2000-му, за активне втручання РПЦ Московського Патріархату у внутрішню політику України в 2001-му, за те, що керівник департаменту прикордонної служби РФ погрожував нам у 2002-му, за втягування в ЄЕП 2003 року, за пропагандистське і політичне втручання Путіна на боці Януковича в 2004-му, за демонстративну агресивну висадку російського десанту морської піхоти біля Феодосії у березні 2005-го, за аферу під назвою “РосУкрЕнерго” в 2006-му іт. ін.? Може, слід подякувати Кремлю за періодичну блокаду українських товарів на кордоні з Росією, за демонстративні антиукраїнські виступи її провідних політиків, за те, що патріотів України, котрі вийшли на Майдан із протестом проти всесвітньо відомої брехні, керівник РФ, продовжуючи брехати, назвав хуліганами, бандитами, терористами і фашистами?.. Натомість Росія у своїх територіальних претензіях пішла далі. 23 березня 2014 року МЗС Польщі отримало офіційний лист від фракції Жиріновського у Державній Думі РФ, надісланий через Посольство Республіки Польської у Москві. У листі пропонується, щоб офіційна Варшава розглянула питання про повернення Польщі західних областей України, що до вересня 1939 року були частиною суверенної Польщі, а потім окуповані Червоною Армією. Тобто офіційна Москва (зрозуміло, що в диктаторській Росії нічого не робиться без дозволу Путіна) пропонує одному з членів ЄС використати досвід Російської Федерації під час окупації Криму! За цією “логікою” треба ще й Німеччину спровокувати, щоб вимагала від Польщі повернення територій на схід від Одеру… Як бачимо, черговим етапом експансії Росії стало намагання розвалити ОБСЄ шляхом активізації реваншизму в об’єднаній Європі. А як на ці зазіхання відреагувала Європа? Канцлер ФРН пані А. Меркель запропонувала пану
Баталії у Верховній Раді в день ратифікації Харківських угод
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
