Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Христос воскрес! Воістину воскрес! · с. 9сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Великдень у Космачі», с. 1

Великдень у Космачі

Слово Просвіти, №15 за 2017 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 Якщо в родині протягом року хтось помер, то за нього “за простибі” дають гуцули в Космачі один такий прибраний пасківець або кошик і кажуть: “Полагночко! Най цисе Бог приймає за Сеньчину душу!”. Тоді та людина, що бере, мовить: “Простибі! Най Бог приймає і даст Сеньці царство небесне, а вам, Настунько, дай Боже здоров’ї!”. Такий кошик або пасківець дає мати дочці або синові, які впродовж року вийшли заміж чи одружилися і пішли жити набік (до батьків князя чи княгині). Обов’язково беруть гуцули святити й одну велику паску. Гарні паски у Космачі випікають Марія Багрійчук, Марія Варцаб’юк, Любов Горганюк, Анна Линдюк, а в селі Шешори — Марія Рибчук, у Брустурах — Марія Матійчук, у Прокураві — Одарка Бойцуняк… Паску зверху прикрашають різними “косиціми” (квітами) з тіста. Печуть її у формі круга, кола, що є образом безконечної Божої любові. Доокруж оперізують пасочком у вигляді кола, що символізує безсмертність і майбутнє небесне існування. Довкола від цього пасочка відходять невеликі зубчики, що нагадують промені сонця, що сходить. Відтак посередині ставить ґаздиня навхрест закручені у формі спіралі пасочки тіста, в центрі яких примощує закручену спіраллю ружу або шишку. Спіраль — це знак плодючості, знак сонця, це символ порядку містерії літургійного року. Поміж усім цим розставляє маленькі калачики, зроблені з тіста, або невеликих пташокжайворонків. У селах Криворівня, Голови, Ільці гуцулки оперізують верх паски плетеним тістом, немовби вінком. Випікання паски вимагає особливої майстерності й терпіння. Треба вміти натопити піч, дати до міри в тісто цукру, сметани, масла, яєць, вдало розчинити паску. При цьому космацькі гуцулки мають багато секретів і кожна намагається, аби в неї вийшла паска найкраща. Коли готується паска до випікання, ніхто в хату не повинен заходити. У цей час здійснюють молодиці різні ворожіння. Наприклад, коли вигорне господиня грань з печі, то кидає в піч пучками кукурудзяного борошна і каже: “Не муку палю, а всі нетлі на світі, аби вони не множилися в моїй ґражді ні взимі, ні вліті…”. Або бере з клочі (лляного прядива) мотуз і зав’язує ним ножиці, промовляючи: “Не ножиці зав’єзую, а руки мому чоловікови, аби він не мав моци мене руками збиткувати, так як ці ножиці тепер не мают моци нічо урубати…”. Такі ножиці кладе в хаті під джергу (ліжник) на пріч, де вони сплять і там ці ножиці мають перебути усі Великодні свята. Всадивши в піч паску, робить ґаздиня лопатою різні хрести на комині, дверях, стелі, а ґазда тим часом стріляє перед хати з пістоля, що означає, що в цій ґражді печеться паска і ніхто не має до хати заходити, бо якби відчинив двері і в хату зайшло холодне повітря, то паска би могла потріскати, що віщує смерть ґазді або ґаздині чи комусь із їхніх дітей. Треба зауважити, що коли пече молодиця паску, то має взяти з кожної паски по кавальчикові тіста і з того тіста спекти калачик, який дають горяни маржині їсти на Юрія. До цього тіста додає жінка трохи червоточини з вулика або й мертві бджоли, порохні з мурашника і все це разом вимішуючи, говорить: “Абис була, маржинко, увечір і в днинку така старлива та плідна, така легка, як бджола і морошок. Як бджола та морошок сидє при купі і вертаютси, хоть би куди пішли і одна другу не лишит, а вертає в улий ци моращинец, так аби моя маржинка цілий рік вертала в свою кошару і аби си плодила, як си плоді бджоли і морошки…” Перед Великоднем гуцули особливо ретельно доглядають за своїм обійстям: чистять у стайнях, замітають подвір’я, білять у хатах, старають собі нову ношу або оновлюють стару, купуючи в Космачі на ярмарку постоли з нісками і постоли капсльовані, запаски і сорочки, гачі й портки, кресані й капелюхи, кептарі, сардаки, кожухи, згарди і силянки, ґердани і череси, дзьобеньки і табівки, попружки і хустки аби виглядати на Великдень святково і урочисто. Не забувають космачани і про свій спільний дім — рідну церкву, до якої на Великдень прагнуть купити також обнову: або пару рушників, або килими чи ліжники, або ще взимку замовити нові хоругви чи хрести, аби їх пожертвувати на храм. Перед Великодніми святами гуцули цілими родинами ідуть до церкви і сповідаються, аби очиститися від гріхів. Намагаються ні з ким не сваритися, бути люб’язними у спілкуванні з іншими. Суворо дотримуються посту, уникають будь-яких забав і музики, співають хіба що церковних пісень або похоронних на похоронах. Вербна неділя в Космачі називається шутковою неділею, бо акурат цього дня горяни посвячують у церкві гілочки шутки (лози). Зараз ці гілочки прикрашають сухоквітами та барвінком і створюють справжні обереги. Повертаючись із Богослужіння, космачани радо спілкуються між собою, а коли стрінуть кого-небудь, то побивають його гілочками шутки і кажуть: “Не я б’ю, шутка б’є, від нині за тиждень Великдень”. Повернувшись додому, побивають шуткою тих, хто залишався вдома і не відвідував храму. Відтак ставлять шутку в полицю (мисник) і перетримують її до наступного року, використовуючи при різних слабостях, відвертанні бурі і граду тощо. У космацьких храмах святих апостолів Петра і Павла, святої Трійці, святого Миколая цього дня найбільше сповідальників. Після шуткової неділі космацькі гуцули, як і горяни інших теренів, миють церкви, вішають рушники і килими та ліжники, які на піст знімали, готують храми до найбільшого свята, яке святкують напровесні. Допоки не минуло Благовіщення, етикет гуцулів вимагає не орати землю і нічого не садити, бо, кажуть гуцули, що на Благовіщення вкладає Бог свою голову в землю, аби її розігріти. Саме в цей день вилазять з мурашників мурашки, а з нір і щілин — усякі плазуни. “Як Благовіщені випаде в середу, то кожда наступна середа буде благовісна днина, — стверджував Микита Зизатчук. — У благовісні дни не можна веснувати, бо не буде врожаю або буря знищить посіяне чи посаджене. Перед Благовіщенім увечері в Космачи палить кожна родина діда (велике вогнище), аби викурити із свого города Юду, який може на Благовіщені витисаси кіл і забити в город тому чи іншому газді, а це віщує лихо в рід. Юда як уздрит спузу (попіл) на городі, то вже там кіл не забиває, бо то землиця Божа”. Як та ватра догорає, то треба пильнувати, аби не лишилось ні одної головні, бо могла би вночі прийти відьма і забрати, а відтак, впродовж року, чередувати корів. Уже вдосвіта, на Благовіщення, космацькі гуцули відшукують отаву, яку приберегли ще від Святвечора, перемішують її з грисом, сіллю та залишками хліба від Різдвяних свят і дають їсти маржині, вірячи, що їхню худібку не буде кусати гадина, бити плюта, а чередінниця не буде мати моци відібрати манну. У живний четвер у Космачі відбуваються вогники. У селах Жаб’ївського краю щось подібне відбувається в се-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин