Суспільство · “Без морального стрижня ми слабкі перед загрозами світу”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Про смисли національної безпеки
Слово Просвіти, №15 за 2018 рік
Автор сторінки Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано&Франківськ
Так сталося, що у воюючої держави, населення якої має великі проблеми виживання, досі немає системного закону про національну безпеку. Це мав би бути рамковий чи основоположний закон, в якому була б закладена ідеологія, тактика і стратегія захисту українським суспільством власного національного інтересу. Українське суспільство чомусь готове всеціло покласти відповідальність за національну безпеку на державу в розумінні цієї функції політичною владою і чиновниками. Принаймні так думають чиновники і нардепи. Це було б доречним у старі совкові часи, коли про все дбала КПРС, відгороджуючи трудолюбивий радянський народ “залізним інформаційним парканом” від решти світу. Наразі разом із незалежністю ми одержали величезну відповідальність за державу і громадянський обов’язок захищати водночас державу і національні інтереси. На думку багатьох дослідників і аналітиків, сучасна держава вже не може вирішувати проблем конкурентного виживання і безпеки без активної участі суспільства. Проблема безпеки стала глобальною у зв’язку з
Хамство серед українців набуло поширення зовсім недавно. Ми спостерігаємо цю ганьбу в поведінці деяких впливових і не дуже державних діячів і політиків, скоробагатьків і навіть пересічних селян, батьки яких читали їм у дитинстві біблійну притчу про Хама. Це не тільки наша проблема — весь світ потерпає від засилля багатоликого хамства. Починається з простої демонстрації фігури із середнім пальцем — аж до називання цілих націй вигнанцями світу на споконвічно їхній території. Світ із цим живе давно й фальшиво моралізує на тему поведінки стародавнього Ноя і прав Хама на власну незалежну поведінку в контексті толерантності й прав людини. Мода на світові стандарти демократії, моралі й прав людини ніби зняла частину гріха з плечей людей і хамство одержало індульгенцію з волі звичайного суду. Світ стає аморальним, звикає до хамства заслужених хамів і з вищого світу. Хамство простолюду навіть культивується, особливо на експорт, як зброя новітньої колонізації слабших націй. Напевно, на нас треба другого всесвітнього потопу, щоб після нього можна було назвати хама хамом, не остерігаючись судового позову за образу неіснуючої честі й гідності? Ми дивуємося, чому саме Україну кризові явища вражають найбільше, чому нас не поважають сильні держави світу й відверто принижує наш одвічний стратегічний партнер, маючи нас за терплячого слабака? Наш імунітет від хамства ослаблено безконечними стражданнями предків. І зараз нерідко мовчимо, підтакуємо харизматичним і поважним хамам. На кожному телешоу обов’язково демонструється хамство без купюр на адресу української нації. Преса й інтернет дозволяють собі безпосередню зневагу інститутів української влади й українців. Борець із тим, що епіцентр конкурентного змагання перемістився у сферу інформації та фінансів. Конкуренція дедалі більше набуває гібридних і високотехнологічних форм впливу на ухвалення рішень особою, на колективну поведінку людей в побуті й у роботі державних структур. Це цілком очікуваний наслідок розвитку глобалізаційних процесів та інформаційних технологій. Тому закон про національну безпеку мав би стати орієнтиром для поведінки суспільства і завданням для держави, в разі дотримання якого національні інтереси будуть гарантовані за будь-якої ситуації у світі, незалежно від системи політичної влади, персон політиків і президента. Цей орієнтир мусить мати механізм частого коректування без ризику вихолощення сенсу, адже національна безпека — це наша майже щоденна успішна реакція на загрози і впливи глобалізованого світу. Більше того, основоположний закон про національну безпеку повинен мати механізм нагромадження державно-суспільного досвіду захисту національних інтересів перед світом як бази для вдосконалення відповідних статей Конституції. Отже, проект закону про національну безпеку мусив би відповідати на безліч питань простими реченнями української мови, оперуючи доступними для сприйняття кожним громадянином поняттями. Це відкритий документ, на відміну від закритих підзаконних актів уряду. Громадянин повинен сприймати його як план спільної громадянської дії і взаємодії з державою. Текст закону повинен переконливо мотивувати громадян брати відповідальність за державу, руйнуючи всі стереотипи патерналізму. Останнє має визначальне значення для глобального виживання держави і суспільства, адже сучасна держава є найвразливішою до гібридних загроз і без підтримки суспільства неминуче стає жертвою світової конкуренції. Цей закон передовсім повинен допомогти громадянам і політикам позбутися набутих совкових рудиментів — неправильних і шкідливих стереотипів про так звану дружбу народів, відкриваючи очі на світ як на жорстко конурентне середовище, в якому виграшними є лише взаємовигідні стосунки і сильна позиція держави. Сильна позиція держави можлива лише за умови розумної безпекової і конкурентної поведінки громадян. Традиції такої поведінки українське суспільство ще не має, тому в законі варто чітко сформулювати відповідні обов’язки громадян та захищені умови виховання і відтворення нації. Звісно, всі чинники і умови самозахисту суспільства варто краще закріпити в Конституції і всьому українському законодавстві, але концептуально це має бути в законі про національну безпеку. Уважно читаючи президентський проект Закону “Про національну безпеку України”, складно знайти відповіді на окреслені вище питання. Пересічний громадянин не знайде в проекті закону абсолютно нічого для себе — це доволі складна інструкція для державної машини, насичена посиланнями на інші стратегічні й тактичні інструкції, писана вихолощеною канцелярськоюридичною мовою. Якщо замість слова “Україна” написати нейтральне “країна”, проект закону може бути застосований для будьякої держави світу і з якого ні ворог, ані громадянин не дізнається секрету захисту національних інтересів. Правда, в законопроекті є згадхамство впливових осіб і політиків, не маючи змоги це припинити, народ поступово до цього звикає, як звикають до лайки діти в родині пропащих пияків. Лайка і неповага до старших, до вищих державних посад-символів поступово стає новою модою суспільних відносин, масово поширюється на телебаченні і в ЗМІ, подається глядачеві як ультрасучасна мода. Наприклад, у виступах “95 кварталу” важко буває відрізнити розважальний гумор від звичайного хамства. Хамство з естради, політичної трибуни, телеекрана молодь сприймає вже як елемент кічу, і це, безумовно, впливає на манеру публічної поведінки. Особливо це помітно в поведінці молодих і амбітних політиків, чиновників, депутатів. Культура реагування на виклики світу в новому тисячолітті є засобом означення гідності нації в очах світу, тому це функція не еліти, а простолюду. Великою ілюзією єте, що культуру формують тільки високі взірці творчості мистецької еліти, твори письменників, музейні експозиції. Жива культура, як вона є, проявляється у формі реакції простого народу на дуже неприємні умови і події в найгірші, часто кризові моменти історії. Тому причин особливо тяжкого перебігу української владки про наміри інтегруватися в НАТО і систему євробезпеки, що свідчить про українську специфіку і має сподобатися народові та Венеціанській комісії. Як показав досвід суспільної реакції на агресію Росії, народові потрібен закон як єдиний план захисту національних інтересів, щоб не діяти стихійно, волонтерити і збирати кошти для війська, дублюючи функцію держави. Проект закону нечітко орієнтує народ на власні безпекові цілі й має повністю довіряти власну безпеку державній машині, маючи змогу здійснювати лиш так званий громадський контроль. Останнє практично нереально зробити досконало. По-перше, щоб контролювати державу, суспільство має сформулювати свої цілі й засоби дотримання безпеки. По-друге, кваліфікація організацій-контролерів має бути не нижчою від кваліфікації державних структур, а моніторинг має бути якісним і повним. На це немає грошей і ресурсу в жодної громадської організації. Громадські організації слабкі, а дещо сильніші з них зазвичай є грантоїдними. Безумовно, грантові організації є вразливими в питанні безпеки, оскільки в них неодмінно присутній інтерес грантодавця зі світового конкурентного середовища. Серед української еліти немає постійної системної дискусії з питання національної безпеки через брак авторитетного модератора. Дискусія з будь-яких питань зазвичай відбувається в інформаційних мережах, але вона не системна і не захищена від зовнішніх впливів. Насправді громадські організації могли б і не контролювати захисну функцію держави, бо це технічно нереально здійснити, а могли б формулювати обов’язкові до розної і економічної кризи слід шукати у сфері моралі суспільства. За будь-яких важких умов людина не повинна втрачати людське, а відчувати відповідальність за власні слова та публічну поведінку. Ми навчилися жити без опіки держави і цим пишаємось, але в такому разі відповідальність за державу покладається буквально на кожного з нас, на нашу публічну поведінку. Уже не годиться позиція “хата скраю” і для публічної оцінки дій президента чи держави треба добирати слова, не можна говорити абияк, по-хамськи і з позиції стороннього. Дехто вважає, що побороти хамство у верхах і низах влади може новий закон про відповідальність за образу гідності президента, прем’єра і державних чиновників на службі. Цей закон мав бути одним із першочергових після проголошення незалежності. Тепер він не діятиме, якщо самі українці не зрозуміють небезпеки від чергового періоду “руїни”, причина якого в прогресуючій хворобі хамства. Ми називаємо це зневірою, але втрата віри — і є гріх хамства. Щоб побороти кризу, треба задушити в собі не раба, а хама, бо хам приречений на вічну бідність і неповагу світу. Колись найпопулярнішим звертанням колонізатора до західноукраїнського селянина було: “Ти, хаме!..” Хамство щодо власної держави і влади в час крайнього незадоволення радикально відрізняє мешканця східної колонії від цивілізованого європейця — і цим усе сказано. Насторожує невідоме досі люте хамство українського простолюду. Досі державу і владних осіб могли ігнорувати, критикувати, висміювати, але все було по-українському, без хамства і матюків. Так, народ має поганий взірець збоку багатьох із тих, хто претендує на звання політичної і ділової еліти нації. Надто часто на адресу президента чи прем’єра лунають не-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
