Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Більшовицька ідея панування сили і загарбаної влади є потворною і небезпечною для суспільства”. Український родовід · с. 6сторінка оригіналу ↗

Родина Кістяківських чекає на належне пошанування в Україні

Слово Просвіти, №15 за 2018 рік

Микола ТКАЧ, етнолог, член НСПУ, канд. істор. наук, професор Закінчення. Початок у ч. 13 за 2018 р. По закінченні університету В. Кістяківського як перспективного вченого направили на стажування в Німеччину до Лейпцізької лабораторії Вільгельма Оствальда з метою освоєння досліджень з теорії електролітичної дисоціації. Саме тут гуртувалися найкращі молоді фізико-хіміки Європи. Повернувшись з Європи до Санкт-Петербурга, переходить на роботу до Політехнічного інституту. І тут засновує першу в країні лабораторію фізичної хімії та електрохімії. Згодом захищає магістерську та докторську дисертації. З-під його пера виходить кілька випусків курсу з електрохімії, що стали на той час одним з кращих у світі посібників у цій царині наук. У розпал бурхливих революційних подій він, здавалось, був повністю занурений у науку і далекий від політики. Але насправді-то лише здавалося. Бо ось про що він сповідується в цей час у листі до матері О. І. Кістяківської: “Політика мене мало цікавить, але я боюсь класичної російської “підлості”. Все історичне життя Росії сповнене цієї підлості! Які історичні обіцянки було зроблено і не порушено?! Згадаємо Малоросію, Польщу, Кавказ, Прибалтійський край та Фінляндію”. Як це актуально сьогодні. А ми згадуємо Бісмарка, не пам’ятаючи слів власних геніїв. Тож коли в Україні засвітилися перші ознаки державотворення, Володимир Кістяківський у червні 1918 року під приводом відрядження свого інституту, дістається до Києва і разом з братами: Богданом, правником-соціологом та філософом права, професором Київського університету, та Ігорем, правником-цивілістом і міністр внутрішніх справ України за Павла Скоропадського, В. Вернадським, М. Грушевським, бере участь у створенні Української Академії наук. І коли в листопаді її заснували — його обрали одним з перших академіків. Він організовує й очолює при академії хіміко-технічну комісію. Активно й плідно працює. Але політичні події змушують покинути рідну землю. Спочатку В. Кістяківський виїжджає до Ростова-на-Дону, далі — до П’ятигорська. Тут упродовж двох років викладає на курсах, читає лекції. До Києва повертатись не наважився, хоч і мав запрошення, а у травні 1922-го повертається до Санкт-Петербурга і обіймає раніше полишену посаду в Політехнічному інституті. Відтоді повністю занурюється в науку. Навіть про сім’ю не було як подбати. 1926 року стає членом-кореспондентом, а 1929-го — дійсним членом АН СРСР. 1934 року за ініціативою В. Кістяківського в Москві створено Калоїдно-електохімічний інститут АН СРСР. Упродовж п’яти років він очолював цей інститут, а пізніше — був науковим консультантом при ньому. В. Кістяківському випало стати свідком трьох революцій, двох світових і громадянської воєн, утворення і знищення української держави, Голодомору в Україні та знищення інтелігенції. Тож він був достатньо обережним. Так, якщо спочатку В. Кістяківський листувався з своїм племінником білоемігрантом Юрієм Кістяківським, ділячись із ним своїми науковими задумами, то вже у час масових сталінських репресій, коли той як представник наукової еліти США приїхав до Москви, не наважився на зустріч з ним. Радянська влада гідно оцінила заслуги В. О Кістяківського як видатного вченого. Його було нагороджено двома орденами Леніна. Другий син О. Ф. Кістяківського Богдан був таким же спраглим до наук. Та водночас більш емоційним і суспільно небайдужим ще з дитинства. Це позначилося і на його долі, що супроводжувалася численними перехрестями та негараздами. Перше сталося ще в юності, коли Богдана за організацію гуртка, на якому обговорювали перспективи та засади самостійної України, відраховано з сьомого класу другої київської гімназії. І був змушений перейти до іншої. Гімназію він успішно закінчив. Та його, студента історико-філологічного факультету Київського університету святого Володимира, відрахували з університету. Цього разу — під час поїздки у червні 1899 року на Галичину з метою заснування газети. У Львові він гостював у родині І. Франка, побував і в його рідному селі Нагуєвичах. Хрестив сина письменника Тараса. Було засновано також двотижневик “Народ”. Але у Львові його разом з товаришами заарештували і зарахували до осіб, пов’язаних з революційною діяльністю. За повідомленням австро-угорської поліції, у заарештованих були вилучені листи від емігрантів з Женеви, Парижа, Софії, зміст яких вказував на причетність адресатів до революційного руху. Серед них і лист М. Драгоманова до Богдана Кістяківського, у якому той повідомляв про відправлення через Бухарест друкованих матеріалів та радив організувати у Ясах пункт для подібних пересилань. На цій основі арештантам висунули звинувачення у намаганні приєднати Галичину до Росії. Арештантів протримали до 23 жовтня і звільнили під заставу. Про своє відрахування з університету Богдан дізнався після повернення до Києва. Відраху- Пам’ятна дошка на будинку 14-б по вул. Антоновича (Горького), відкрита 20.01.15 вання було без права поновлення і начебто за спізнення на навчання. У січні 1890 року Б. Кістяківський їде до Харкова, де його зараховують на історико-філологічний факультет тамтешнього університету. Мабуть, не без сприяння Д. І. Багалія, під керівництвом якого він працює над темою з історії південнослов’янського права княжої доби України. Однак російська поліція звинувачує його у політичних зв’язках з Австро-Угорщиною і його знову позбавляють права навчатися в університеті. Після цього відрахування Богдан вступає на юридичний факультет університету Дерпта (Юр’єва, Тарту). Тут він із головою поринає в науку, вивчає кілька іноземних мов. Збирає матеріали громадського руху, починаючи від заснування журналу “Основа”. Зокрема й матеріали про свого батька О. Ф. Кістяківського. Зненацька захоплюється марксизмом і стає активним учасником гуртка. 1892 року Богдан їде в Україну з наміром побувати на батьківщині предків у Городищі. Але в Почаєві на Волині його за арештовують за зберігання забороненої літератури і запроторюють до Лук’янівської в’язниці в Києві. Тут його протримали п’ять місяців і звільнили під гласний нагляд поліції терміном на один рік та без права впродовж двох років навчатися в російських університетах і проживати в Петербурзі й Москві, а також — Києві, Харкові, Одесі, Ярославлі. До часу закінчення поліцейських приписів Богдан жив у Прибалтиці. А коли закінчився термін заслання, Б. Кістяківський їде до Німеччини. Там його зараховують на філософський факультет Берлінського університету. І знову поринає в науку. Тут він уперше відчув дух вільного наукового мислення. Після успішного закінчення університету Богдан працює в Страсбурзькому та відві дує семінари Гейдельберзького університету. Готує і захищає дисертацію, отримавши науковий ступінь доктора філософії. Тісно співпрацює з штутгартським виданням “Визволення” та “Проблеми ідеалізму” і зокрема — з П. Б. Струве. Тут пише кілька ґрунтовних статей, що лягли в основу його наукової праці “Соціальні науки і право”. Свої статті Б. Кістяківський часто підписував псевдонімом “Українець”. 1897 року Богдан їде до Петербурга. Тут разом із доцентом Петербурзького університету М. Туган-Барановським, з яким зазнайомився ще в Харкові, береться за видання журналу “Нове слово”, у якому займаються поширенням ідей “легального марксизму”. Журнал набув популярності, але через два місяці був закритий. А М. Туган-Барановський звільнений з роботи в університеті. У Петербурзі коло знайомих Б. Кістяківського значно розширюється. Він відвідує вечори у П. Б. Струве, де збиралися відомі літератори та вчені. Зокрема — В. Вересаєв, М. Горький, М. Кареєв, В. Короленко, П. Мілюков, М. Туган-Барановський. У цей час він одружується з Марією Бернштам — донькою відомого педагога й українського громадського діяча, члена “Старої громади” В. Л. Бернштама. У березні 1900 року Марію заарештовують за агітацію серед робітників Шліссельбурга та зберігання забороненої літератури. На клопотання чоловіка, зважаючи на вагітність, її звільняють на час слідства й подружжя переїжджає до Боярки під Києвом на родинну дачу. І тут 19 листопада 1900 року Марія народжує їхнього первістка Георгія Кістяківського. Другий син Олександр народився 13 серпня 1904 року в селі Хатки на Полтавщині. У цей же час Марія одержує “помилування” з правом вільного проживання. І Кістяківські спочатку повертаються до Києва. А у вересні 1906 року на запрошення керівництва Вищих комерційних курсів — до Москви. Згодом тут він уже обіймає посаду приват-доцента в університеті. Поступово відходить від сповідування марксистських теорій і стає одним із найпереконливіших противників і критиків цієї теорії як такої, що містить в собі насильницьку руйнівну сутність. Тут він разом із відомими сьогодні філософами (М. Бердяєв, С. Булгаков, П. Мілюков, М. Гершензон, С. Франк, О. Ізгоєв) бере участь у підготовці книги “Віхи”. У статтях цієї книги науково обґрунтовується небезпечність та хибність революцій для людського розвитку, обстоюється передумова первісності й пріоритетності духовних цінностей над політичною боротьбою. Статтю з “Віх” під назвою “На захист права. (Інтелігенція і правосвідомість”, яка містить у собі ключові філософсько-ідейні обґрунтування теорії Б. Кістяківського про правове самообмеження держави, він також включив до своєї книги “Соціальні науки і право”. У ній він ґрунтовно стверджує, що більшовицька ідея панування сили і загарбаної влади, замість принципів права є потворною і небезпечною для суспільства. Із початком української революції Б. Кістяківський переїжджає до Києва і на основі цієї статті у лютому 1917 року захищає докторську дисертацію в університеті Святого Володимира. Тут він отримує запрошення та очолює кафедру, обирається ординарним професором права, а далі — стає деканом юридичного факультету. Разом із В. Вернадським та братами Володимиром і Ігорем Кістяківськими, який на той час повернувся з Москви і вже обіймав посаду Міністра внутрішніх справ у гетьманському уряді, Богдан бере участь в організації Української Академії наук, реформуванні вищої освіти і наукових закладів України; за відрядженням академії виїжджає до Ростова-на-Дону на переговори з А. І. Денікіним щодо можливості збереження УАН за складних умов. А після захоплення більшовиками влади у Києві їде до Краснодара (Катеринодара), де обіймає посаду професора Політехнічного інституту. Але невдовзі його спіткала тяжка недуга. Він погодився на операцію на жовчному міхурі, яка стала для нього фатальною. І 29 квітня 1920 року Б. О. Кістяківський, повний сил і творчих задумів, покидає цей світ. Не прийняв більшовицького перевороту і внук О. Ф. Кістяківського, син Богдана — Юрій (Георгій). Це вже третє покоління Кістяківських як видатних особистостей. Після жорстоких визвольних змагань, підпоручик Георгій Кістяківський не повірив солодким обіцянкам більшовицького полководця М. В. Фрунзе, кидає зброю і вирушає пароплавом до Югославії, де певний час базувалися частини білої армії. А далі — до Берліна. Там за моральної підтримки дядька Ігоря Кістяківського вступає до університету на фізико-хімічний факультет. Але матеріальної допомоги дядько Ігор, який на той час проживав у Парижі, на жаль, не міг надати. Тож доводилося вдаватися до підробітків. Однак університет він закінчив на відмінно. Як талановитого науковця його відразу зауважили німецькі вчені. Проте владно піднімав голову фашизм. І Георгій переїжджає до США, де і сходить його світова зірка. Тут його дослідження і відкриття в галузях кінетики реакцій у газовій фазі, структури поліатомних молекул, термохімії органічних сполук, особливостей детонаційних хвиль стали цеглинами фундаменту світової науки. Праворуч Юрій (Джордж) Кістяківський, ліворуч Олександр, у центрі Богдан Олександрович Кістяківський

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин