Шевченкіана · “Історія Тарасових зустрічей із Москвою — реальних і віртуальних — нас майже нічого не навчила”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Духовні криниці Володимира Мельниченка
Слово Просвіти, №15 за 2019 рік
Сергій ГАЛЬЧЕНКО, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
За творчістю Володимира Мельничен` ка слідкую півтора десятиліття. Опубліку` вав кілька рецензій на його книги в газетах “Слово Просвіти”, “Літературна Україна”, “День”, узагальнив внесок ученого в шев` ченкознавство в “Шевченківській енцик` лопедії” (Т. 4) та в Повному зібранні творів Т. Г. Шевченка в 12 томах: “Маємо сьогод` ні рідкісну московську шевченкіану, най` вагомішим внеском до якої є монумен` тальні дослідження відомого історика, ге` нерального директора Національного культурного центру України в Москві Во` лодимира Мельниченка” (Т. 12). Втім, це було зафіксовано станом на 2009 р., а піс` ля того він видав ще 14 книг з україноз` навства та шевченкознавства. Про це мож` на дізнатися з книги “Володимир Мельни` ченко. Біобібліографія” (2018 р.), полови` ну якої (7 друк. арк.) займає моє дослід` ження “Феномен Володимира Мельни` ченка”. Найперше звернув увагу на те, що багатосотенне розмаїття його публікацій з історичної, українознавчої, мистецтво` знавчої проблематики виплескується за канонічні рамки суто академічного жанру. 2009 р. Володимир Мельниченко удостоїв` ся Національної премії України імені Та` раса Шевченка за публіцистичні твори про перебування Великого Кобзаря в Москві. Народний артист України, видат` ний заньківчанин Богдан Козак окремо відзначив, що “вони читаються як роман”. Утім, якби цю премію присуджували за на` укові праці, то Володимир Юхимович, очевидно, міг би отримати її за ті самі тво` ри. Один із яскравих рецензентів праць ученого й письменника Тамара Демченко свідчить, що їх “можна читати як докумен` тальну прозу, але можна і студіювати як наукове дослідження”. Це повною мірою стосується й нової книги Володимира Мельниченка, що тіль` ки`но побачила світ у видавництві “Ли` бідь”. Адже в ній у концентрованому виг` ляді зосереджено визначальний зміст і найголовніші висновки, живі емоції та хвилюючі подробиці більш як 30 моногра` фій автора, присвячених життю та твор` чості Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Осипа Бодянського, Михайла Максимо` вича, Михайла Щепкіна, Михайла Гру` шевського, Богдана Ступки, а також — ді` яльності Культурного центру України в Москві, який Володимир Мельниченко очолював у 2001—2015 рр. У фундаментальній книзі вісім розді` лів, і перші три з них репрезентують публі` кації з шевченкознавства, вміщені свого часу переважно у Всеукраїнському культу` рологічному тижневику “Слово Просві` ти”, який високо цінує одного з кращих своїх авторів. Назва першого розділу сфор` мульована словами Михайла Грушевсько` го: “Шевченко — святий національний прапор”. Якраз Володимир Мельниченко зробив усе для того, щоб образ Шевченка в іпостасі святого національного прапора в умовах гібридної війни якнайвище підніс над українським народом саме Михайло Грушевський. Істинно патріотичний істо` рик і літературознавець блискуче підтвер` див, як глибоко й точно відчуває він особ` ливу затребуваність і важливість у кон` кретний час конкретних історичних знань. За словами академіка Миколи Жулинсько` го, він уособлює “особливе чуття історика і глибинний патріотизм”. Володимир Мельниченко запропонував і нове прочи` тання Шевченкового “Заповіту”: “Не по` лінуйтеся, перечитайте його “Заповіт”,
абстрагуючись від звичної радянської тра` диції, і задумайтесь над тим, які кайдани насправді вимагав порвати Тарас Григоро` вич. А він і підказ оставив у поемі “Кав` каз”, написаній за п’ять тижнів до “Запо` віту”, вказавши на тих, які навчать “Кай` дани кувати / Як і носить..!” Останню книгу, яка вийшла в росій` ській столиці українською мовою в 2015 р. — “Москва у творчій долі Тараса Шевчен` ка”, — Володимир Мельниченко розпочав такими cловами: “Досліджуючи впродовж десяти років перебування Тараса Шевчен` ка в Москві, дійшов висновку, що в поето` вому житті та творчості їй належало знач` но вагоміше місце, ніж ми досі вважали. На початку третього Шевченкового сто` ліття мусимо визнати, що історія Тарасо` вих зустрічей із Москвою — реальних і вір` туальних — нас майже нічого не навчила”. На завершення цієї книги він нагадав, як у Ліни Костенко віщує з історичних глибин просвітлений Богдан Хмель` ницький: “Аби лиш не з Москвою. / Хай Україну чаша ця мине”. У другому розділі “Тарас Шев` ченко: “Запишемо все, що серце продиктує” зібрано публікації авто` ра, здійснені в червні 2017 р.—липні 2018 р. у “Слові Просвіти” в рамках масштабного проекту “Шевченко` вому Щоденнику — 160 років”. Уче` ний по`новому прочитав Щоденник Тараса Григоровича, написавши до поетових записів понад 2,5 тис. ко` ментарів (раніше їх було в академіч` ному виданні трохи більше 900). Вважає, що Шевченків Щоденник є воістину осердеченим і, читаючи йо` го, він чує стукіт чистого й зболено` го поетового серця, цей унікальний твір є вербальним зображенням його кардіограми. Дослідження та комен` тування Щоденника, на думку Воло` димира Мельниченка, переконливо свідчить, що видатний автобіогра` фічний документ особливо блиску` че виявив український кордоцен` тризм, який пронизує всю творчість Шевченка, у Кобзаря, говорячи йо` го словами, “серце поволі з Богом розмовля…” У цьому можна переконатися, читаючи третій розділ книги “Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”, в якому найдокладніше за всю історію шевченкознавства прокоментовано кож` ний запис у Шевченковому Щоденнику з 11 до 26 березня 1858 р. Нагадаю, до речі, що Володимир Юхимович уперше створив “Карту перебування Тараса Шевченка в Москві”, опубліковану 2007 р. у “Слові Просвіти”. У статті про Володимира Мельниченка в “Шевченківській енциклопедії” (Т. 4) я зафіксував, що йому “належить заслуга системно`наукової розбудови теми “Шев` ченко в Москві” з урахуванням кращих до` сягнень попередників і вичерпним вико` ристанням нових документів, а відтак хро` носкопічного висвітлення Шевченкового перебування в Москві з граничною повно` тою на монографічному рівні”. Дивовижне підтвердження важливості цих досліджень автора залишив українець із США Петро Фединський, який на по` чатку століття працював шефом Бюро “Го` лосу Америки” в Москві й не раз зустрі` чався з Володимиром Мельниченком. Уже повернувшись у США, він писав йому в 2013 р.: “Хочу все`таки віддати Вам належне за блискучу біографію “Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”. Це була пер` ша книжка, яку я там прочитав, і вона не тільки відкрила мені, уродженцеві США, живого Шевченка, а стала путівником по російській столиці”. У Москві Петро Фединський вирішив перекласти Шевченків “Кобзар” англій` ською мовою і зізнавався Володимирові Юхимовичу, що “з Вашої біографії Шев` ченка все і розпочалося…”. У вступі до ви` дання перекладу він добрим словом згадав Володимира Мельниченка та його книгу. Надзвичайно цікавим і пізнавальним є четвертий розділ книги — “Микола Го` голь: “Душа сильно тужить за Украйною”.
Це зумовлено тим, що у статтях втілилася значна дослідницька робота над автор` ською енциклопедією`хроноскопом “Го` голівська Москва”. Коли вона побачила світ у 2011 р., відомий московський публі` цист і блогер Андрій Окара заявив: “Величезна кількість найцікавіших да` них і відомостей, безліч свідоцтв сучасни` ків. Вражає, що українськомовну книгу ви` дано в Москві — в одному з найбільших ро` сійських видавництв. Надзвичайно цікаве читання для будь`якої культурної людини”. Між іншим, саме Володимир Мельни` ченко склав найповніший перелік пам’ят` них адрес московських будинків, у яких побував Микола Гоголь, їхніх мешканців і власників, а також пам’ятних місць, пов’язаних із письменником. Якщо у відо` мого російського гоголезнавця Бориса Зе` менкова в цій царині було названо трохи більше 100 гоголівських об’єктів, то укра`
їнський автор оприлюднив понад 170 го` голівських адрес і пам’ятних місць. Привертає увагу глибока стаття про Го` голевий нарис “Роздуми Мазепи” (приб` лизно 1834 р.), в якій Володимир Мельни` ченко викриває російський, сиріч, імпер` ський підхід московських гоголезнавців до використання та трактування гоголівсько` го тексту, в тому числі його відвертого спотворення. Автор переконливо показує, що Гоголева душа була на боці гетьмана Івана Мазепи в його роздумах і виборі дер` жави, що реально могла би допомогти Ук` раїні в боротьбі проти російського понево` лення. За Гоголем український народ (“на` ция свободная”) принципово відрізнявся від російського, адже на відміну від рабс` тва й деспотизму, в яких той животів, він тривалий час “дышал вольностью и лихим казачеством”. Володимир Мельниченко показав, що занурення в українську духовність було справжнім оберегом Миколи Гоголя про` тягом останніх років і місяців його життя в Москві. Біда була в тому, що він уже давно втратив системний, повнокровний зв’язок із життєдайним українським джерелом його геніальної російськомовної творчос` ті, а намагання вхопитися в імперському місті лише за соломинку рідної пісні його вже не врятувало: “Йому смертно бракувало України… За` сохло коріння, що живило його духовною силою… Він любив Москву, але якось тихо зізнався: “Моя бедная душа: ей нет здесь приюта…” Так, не вистачало притулку, ду` шевного захистку! Ох, як не вистачало!” Ще більше насичений історичними до` кументами, зокрема архівними, фактами й відкриттями наступний п’ятий розділ — “Михайло Грушевський: “Живу я підне` вільно в Москві”, — адже Володимиру Мельниченку належить пальма першості в глибокому й всеохопному висвітленні пе`
ребування політичного засланця в місті у вересні 1916—березні 1917 рр. Автор упер` ше вповні дослідив архівну справу з Дер` жавного архіву Російської Федерації “Дело Отделения по охранению общественной безопасности и порядка в Москве при Уп` равлении Московского градоначальника “О руководителе мазепинского движения профессоре Львовского университета Ми` хаиле Сергеевиче Грушевском”. Окремо зазначу, що він розкрив українські сюжети листування Михайла Грушевського з Мак` симом Горьким, розповів про їхню спільну спробу підготовки наукового збірника “Україна і Московщина — відмінности і контрасти”. Вчений опублікував повніс` тю, без перекручень і невиправданих пра` вок, а за архівним автографом, лист Ми` хайла Грушевського до В’ячеслава Моло` това від 4 вересня 1934 р., в якому той скаржився, що вже четвертий рік живе “підневільно в Москві, відірваний від Ки` єва”. Дослідник наголосив, що, замордо` ваний владою, академік даремно сподівав` ся на підтримку вищих керівників Радян` ської держави, втім, у цьому гіркому листі великий українець в одному реченні під` бив найголовніший підсумок свого життя: “Я все життя своє присвятив дослідженню історії України…” З розділу видно, що Ми` хайло Грушевський через усе життя проніс у своєму серці юнацьку впевненість у тому, що “Москва впаде, Украйна встане…” Відзначу, що практично всі статті про Михайла Грушевського були вперше опуб` ліковані Володимиром Мельниченком у “Слові Просвіти”. Протягом 2016 р. він здійснив у тижневику великий проект, присвячений 150`річчю з дня народження великого українця. Ювілейні публікації було завершено діалогом із головним ре` дактором “Слова Просвіти” Любов’ю Го` лотою на тему “Михайло Грушевський: уроки для нації”. Зокрема, дослідник нага` дав усім українцям його слова столітньої давності про те, що “старий московський централізм” дає “генеральну битву нашо` му національному життю”. Вустами голо` ви Центральної Ради вчений закликав на` решті позбавитись ілюзій про “братні на` роди” й усвідомити, що й нині насправді “ми самим очевидним способом маємо боротьбу самих народів — великоруського й українського. Один наступає, другий бо` рониться”. Особливе значення має те, що Воло` димир Мельниченко не лише вперше уза` гальнив досвід роботи Михайла Грушев` ського серед українців Москви, а й засто` сував його на практиці в діяльності Куль` турного центру України в Москві на Арба` ті. Не перебільшу, коли скажу, що він вис` тупив блискучим спадкоємцем духовних традицій Михайла Грушевського, і, дякую` чи їм обом, українська національна енер` гія в кращих її патріотичних, ментальних виявах назавжди розлита в арбатській ат` мосфері. Саме так, адже, як каже Володи` мир Мельниченко, закон збереження енергії діє і в духовній сфері. У згаданому вище діалозі з автором книги “Михайло Грушевський у Москві” Любов Голота справедливо зазначила: “Здається, Ви з колективом Центру закла` ли серйозний фундамент подальшої ду` ховної присутності Грушевського в Москві ХХІ століття”. Розглянуті розділи книги дозволяють зробити висновок, що вони прекрасно ві` дображають московське двадцятикнижжя Володимира Мельниченка — феномен, якого ще не знала наша історія, бо в росій` ській столиці ніколи не видавалася така масштабна українознавча бібліотека укра` їнською мовою, тим більше, одного автора. Відомий український поет Іван Шишов, обізнаний з українською Москвою, наго` лошував, що дослідницька робота автора “не поступається творам такого москвоз` навця, до речі, теж українця за походжен` ням, як В. Гіляровський. Утім В. Ю. Мель` ниченко йде своїм шляхом і зовсім не слі` дує за Гіляровським та іншими москвоз` навцями, а відкриває в цій галузі власну й неповторну сторінку”. Скажу більше. Ставши знаним москвознавцем, учений нарешті всебічно показав історичне зна` чення присутності в російській столиці
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
