Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Дитинство – це коли світ безмежний, майбутнє неосяжне, а щастя, здається, стільки, що пий його, мов повітря”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

“Він кохався в незачовганому слові...” Пам’яті Віктора Близнеця

Слово Просвіти, №15 за 2023 рік

Антоніна ЦАРУК Твір про креативний народ найкращої країни, який перед обличчям небезпеки забуває будь-які чвари щодо “старшості” поселення того чи іншого берега лісового озера і гуртується – від старого Вертутія до школярика Чублика – на захист Музею світлячків, рідної школи, пісень водяних млинків, запашних баштанів... Як драматично тонко передав В. Близнець дитячу беззахисність перед навалою! І перед Чорнобильським лихом, і перед повномасштабним вторгненням. І яким світлим постав народ, залюблений у красу і працю, працьовитий і гостинний, із почуттям гумору і відповідальності, носій героїчної пам’яті та щедрот дружби і відваги. Зізнаюсь: працювалося над п’єсою легко. Так буває з новачками. Або коли йдеш за покликом серця. І плакалося тихо, бо, щоб створити красу такої сили впливу, треба бути автором “Звуку павутинки”... П’ятнадцять років тому пощастило побувати на колишній садибі Близнеців. Залишилися дерева старого саду і криниця. Табличка вулиці його імені. Але від самої вулиці – кілька будівель... І зі шкільної програми зник “Звук павутинки”... *** Чи вміємо ми читати? Ні, йдеться не про механічне складання складу до складу (перепрошую), слова до слова тощо. Чи вміємо ми читати по-справжньому? Відчуваючи слова на звук, як це робив Льонька з повісті Вікторія Близнеця “Звук павутинки”: ім’я Адам уявлялось хлопчикові товстим, ніби гудіння-бамкання степових дзвонів, – “Ад-ддамм!”; а от ім’я Ніна – прозорим і тоненьким, немов павутинка. Воно ніби тануло, навіть від необережного подиху... Чи будить слово нашу уяву? Чи живе як історична пам’ять? Про нас самих, про найдорожчих людей, про край, що називається дитинством? Як на мене, дитин- Христина АНІСІМОВА, Хмельницька міська “Просвіта” Прийде час, коли Донцова оцінять не лише свої, але й чужі, як одного з найбільших світочів політичної думки Європи, як політичного пророка. Ярослав Стецько, голова Проводу ОУН 2023 рік ознаменований ювілеями Дмитра Івановича Донцова (1883–1973) – видатного Українця, справжнього державника, політика, публіциста, літературознавця, філософа, ідеолога українського націоналізму, який творив цю ідеологію на основі християнської віри. Хмельницьке міське Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” тематичними заходами вшанувало пам’ять Великого Українця. Дмитро Донцов народився 30 серпня у 1883 році в Мелітополі (тоді – Таврійська губернія, нині – Запорізька область). Існує припущення, що Донцов походив зі славетного роду слобожанського козацького полковника Федора Донця. По завершенні навчання в Мелітопольському училищі Дмитро вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет. У студентські роки записався до Української соціство – це коли світ безмежний, майбутнє неосяжне, а щастя, здається, стільки, що пий його, мов повітря, черпай долонями, мов теплу воду річки, занурюйся з головою – на всіх вистачить! От тільки куди це подінеться з роками? Як сказав Антуан де Сент-Екзюпері, “всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про те пам’ятає”... А ось Віктор Близнець не тільки пам’ятав, а ще й подарував нам, читачам, 13 книг про дитинство. І наповнені вони дитинним дослідженням життя в усіх його проявах і осмисленням казкових сюжетів, гірким димом воєнного сирітства і безмежною вірою в правду. А знаєте, з чого все почалося? Віктор розповідав казки своєму другові Альошці, сидячи на сторожі в степу біля трактора. Знав: поки розповідатиме, друг сидітиме, а замовкне – побіжить Альошка додому. Така от угода. Життя чудового дитячого письменника обірвалося, не дійшовши й полудня віку, 2 квітня 1981 року, в Міжнародний день дитячої книги, напередодні З’їзду письменників України. Чи то поїздка в Душанбе – Близнець побачив, як кровоточили душі афганського й таджицького народів, сусідів і братів, у прямому й переносному значеннях, – залишила непримиренний слід у душі Великої Дитини, якою залишався Віктор Семенович – лицар совісті з покоління шістдесятників... Чи душа митця втомилася від ізоляції, у якій довгий час перебував письменник, відмовившись писати покаянного листа?.. Бо звідки оце вистраждане: “Найважче – це перебороти самого себе. Перемогти себе сьогоднішнього...”? Хто відповість?.. Він пішов із життя, щоб лишитись у літературі цілим художнім світом прекрасних повістей “Женя і Синько”, “Звук павутинки”, повісті-казки “Земля світлячків”, щоб передати нащадкам унікальний вільний переклад “Повісті минулих літ” із давньоруської мови на сучасну українську. Цей твір називають шедевром поетичної прози В. Близнеця. Він пішов, щоб обов’язково повернутись. Останніми роками я часто думаю про нього, мого земляка. Віктор Близнець народився в хліборобській сім’ї в с. Володимирівці Компаніївського району 10 квітня 1933 року (таку інформацію дає енциклопедія, хоча є інші дані – сім’я Близнеців переїхала з Білорусі на землі, спустошені штучним Голодомором). Він теж годинами замріяно дивився на високе степове небо – і в дитячій уяві стикалися шаблі “Вершників” Юрія Яновського. Він закінчив Компаніївську середню школу, в якій випало вчитись і мені. Ми навіть зустрічалися в 1978 році, коли вже відомим письменником він завітав до рідної школи. У підшивці старих газет я, на своє величезне здивування, знайшла про це статтю. Ми з Наталею Нікітіною зустрічали Віктора Семеновича з хлібом-сіллю... Як багато стирається з нашої пам’яті! Яким сильним було і буде слово! Як ви гадаєте, чи можна забути повість, присвячену “трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві”? І як забути фантастичного Бумса, Сопуху і Вишневі Пушинки?! Це ж повість і про мене, малу, що під час канікул ніжиться в ліжку, спостерігає, як сонячні промені оживляють космос порожньої кімнати. І стільки ніжного тепла, тихої радості і щемного смутку – одним словом, поезії в повістях Віктора Близнеця, що читала б – перечитувала їх без кінця! За тодішніми мірками його називали прозаїком, та “про його книжки сказано надто скупо, а поціновані вони надто скромно”, як справедливо зазначив Юрій Мушкетик. Була літературна премія імені О. Копиленка від журналу “Барвінок”, премія імені М. Рильського. Премією імені Лесі Українки письменника відзначили посмертно (1988). Твори Віктора Близнеця пе- 2 квітня – день пам’яті Віктора Близнеця (10.04.1933 – 2.04.1981). Удома, в країні дитинства, і сонечко сяє лагідніше, і дощик нашіптує молодесеньким брунечкам щось обнадійливо-мрійне. Згадалося, як під час першої моєї межової ситуації рятувалася “Землею світлячків”, готуючи її для постановки на сцені (мріялося, з легкого заохочення Антоніни Корінь, що повість-казка прийде до маленького українця віршованою п’єсою і розповість про засторогу, закладену у творі, щодо заздрісних і підступних печерних монстрів, які звикли все нищити і загиджувати, тому сунуть навалою на Квітучу Долину).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин