Ексклюзив Вітаємо Кирила Стеценка з ювілеєм! · с. 8сторінка оригіналу ↗
Найкраща українська співачка по обидва боки Атлантики
Слово Просвіти, №15 за 2023 рік
Кирило СТЕЦЕНКО
…Але найсокровеннішим моїм бажанням, моєю мрією була все ж зустріч із Квіткою Цісик. Я бажав висловити їй своє захоплення, поділитися з нею вдячністю моїх колег-музикантів. Ми були переконані, що вона насправді є найкращою українською співачкою по обидва боки Атлантики. Хотілося її підбадьорити і сказати, що її пісні створюють омріяне майбутнє. І що її прихильники чекатимуть на неї у концертних залах вже Незалежної України!.. Я з місяця на місяць очікував цієї зустрічі. Вже двічі продовжував термін своєї візи перебування у США. Зробив навіть концертний тур до Канади. Встиг відвідати Міннеаполіс, Чікаго, Детройт, Філадельфію, Вашингтон, Джерсі-Сіті, Урбану-Шампейн (Іллінойський університет), Кембридж (Гарвардський університет), Кергонксон (“Союзівка”), а також Монреаль, Торонто, Вінніпег, Едмонтон… Зрештою опинився на Мангеттені, у Нью- Йорку. Мені навіть пропонували оформити Green Card. Але я не збирався емігровувати. Щиро боявся пропустити момент, коли Україна стане справді незалежною. Хотілося пережити цю епохальну подію безпосередньо в Києві, разом з усіма українцями. Водночас я не міг покинути й Нью-Йорку, бо мав певний внутрішній борг. Здається, що почувався тоді як біблійний старець Симеон, який не може померти, доки не побачить самого Ісуса Христа. Отже, без надії, але зі сподіваннями я й далі чекав відповіді від Квітки Цісик. Чекав відповідей на свої прохання, які наговорив на її квартирний автовідповідач ще влітку 1990 року. Аж ось, на початку лютого 1991 року ніби сталося диво! Цього дня я, як завжди, прослуховував повідомлення на телефоні пані Уляни Старосольської. Ця чудова жінка, яку її друзі називали “пані Ляся”, більшість часу перебувала у своєму заміському будиночку на природі, і великодушно дозволила мені пожити в її помешканні. Ось так я поселився на Мангеттені – в затишному районі у Down Town, у центрі Українського селища [Ukrainian East Villa- ge], неподалік від перехрестя Другої авеню та St. Marks Place. І коли з динаміка автовідповідача пані Лясі пролунав привітний жіночий голос, то я одразу впізнав виконавицю моїх улюблених “Ой, верше, мій верше”, “Ой, ходить сон”, “Іванку”, “Чуєш, брате мій”… Голос Квітки Цісик пропонував мені зустрітися у знаменитій Clinton Recording Studio. Одразу ж віддзвонивши, я отримав точний час і адресу.
Clinton Recording Studio Я біг туди через весь Мангеттен – від його південно-східної частини, де розташоване Українське селище, аж до західного краю середньої частини острова – до його Midtown. Там, на 10-й авеню, під числом 653 стояв новенький будиночок Clin- ton Recording Studio. Ця студія була побудована за останнім словом техніки. Вона була однією з найкращих у світі. Свої музичні альбоми та саундтреки до фільмів тут записували Майкл Джексон, Квінсі Джонс, Стінг, Френк Сінатра, Пол Саймон, Мадонна, Боб Дилан, Бійонс, Брюс Спрінгстін, Ленні Кравітц, кіноактор Вуді Аллен та багато інших. На порозі мене зустрічав її творець і власник Едвард Рак [Ed- ward Rak, Edward Rakowich]. Ця людина була справжнім американським перфекціоністом, перкусіоністом та мультипрофесіоналістом. Він справді поєднував безліч знань та умінь – працював ударником, звукорежисером, інженером-акустиком… А головне – він записував і продюсував культові альбоми Квітки Цісик “Пісні України” та “Два кольори”. Простіше кажучи, він був її чоловіком. Отже, Едвард повідомив, що Квітка трохи затримується, та запропонував мені невеликі оглядини залів та апаратних кімнат своєї розкішної студії. Вона займала два або три поверхи. Я попросив дозволу записувати розповідь на мій портативний магнітофон. А втім я не забував, що моя головна мета – зустріч з Квіткою. Досить тривала й захоплива екскурсія промайнула наче мить… А внизу на мене вже чекала Квітка.
Kvitka Вона чекала мене у невеликій скромній кімнаті. Немов Мадонна вона ніжно тримала на руках немовля – свого тримісячного сина. Була привітною і схвильованою. Хлопчик час від часу подавав голос, але, на щастя, мав добре виховання. Ось за таких обставин мені вдалося познайомитися зі знаменитою співачкою і навіть записати нашу розмову на диктофон. Кирило: Запитаю спочатку про останні події. Прошу Вас, пані Квітко, розкажіть, що було найцікавішого і найкращого у вашому житті протягом останнього року. Квітка (сміється): В останньому році родився мені синочок маленький, називається Едвард-Володимир.* Кирило: Коли він народився? Квітка: 14 жовтня, три місяці тому, майже… Кирило: А ще які були події? Може, не такі важливі, але все ж? Квітка: Властиво, то може більше, як рік. Але ще одна моя плита вийшла. Називається “Квітка. Два кольори”. І я намагалася дуже гарно скінчити цю плиту. І видати її. І ми дуже задоволені нею. Кирило: Як довго Ви записували? Скільки Вам то зайняло часу? Квітка: Ми плянували і працювали на плитою дуже довго… Але ми були досить готові. Бо всі пісні були вже аранжовані. І ми прийшли до студії, і записували впродовж трьох місяців… Властиво, ми майже всьо накручували разом [одночасово]. Орхестра була у великій залі, і я була разом з орхестрою… І ми все разом накручували. Але то нам досить багато забрало часу… Особливо те, що, скажімо, деякі інструменти ми записували в такий спосіб, що називається овердаб [overdub
– накладання нових голосів на вже записаний матеріал]. Ми їх накладали пізніше. А тоди, вже в кінці, робився міксинг. Це, коли всі записані інструменти і всьо змішували – зводили до купи [до одночасного звучання]. То досить довго тривало, бо мій чоловік в мене є так званий перфекціоніст. Хотів, щоб то так страшно добре і гарно звучало… Кирило: Досконало. Квітка: Досконало! Так! (сміється…) Кирило: А як Ви підбирали пісні? Квітка: Властиво, я з мамцьою і зі сестрою... Моя сестра (Марія) на фортепіяні грає. Вона є також на платівці зі мною (записано як вона акомпанує на фортеп’яно). Ми там чотири пісні разом накрутили… І ми (сестра, мама і я) сиділи попросту з ріжними книжками. І годинами через ріжну музику сиділи і вибирали… І ми попрОсту пару тижнів сиділи разом – може кожного вечора – і шукали… І переходили через ріжні пісні… І вибрали цілу гУрму, що нам подобалися… І тодИ ми сіли з ерейнджером [ar- ranger – аранжувальник], він називається Джек Кортнер [Jack Cortner – композитор, перший чоловік Квітки Цісик]. І дали йому всі пісні, що ми вибрали. А тоди він вибрав з них усі ті, які йому здавалися найбільш цікаві музично. Кирило: Джек Кортнер? О, пам’ятаю! Він так само робив і ваш перший альбом… Квітка: Так. Я хотіла дуже мати ту пісню – “Чуєш, брате мій” (“Журавлі”) у себе на тасьмі [записаною на плівці для альбому]… Кирило: Вона Вами дуже цікаво записана, аранжована і виконана… Квітка: І власне деякі люди тут в Америці були, що не погоджувалися з тим, щоб я ту пісню [виконувала, записувала]… Кирило: Я здається знаю чому… Квітка: Тому що то є дуже сумна пісня, і ми співаємо ту пісню на похоронах... Але-то є така гарна пісня, і мені здається, що якраз в той час – коли не знати, що діється в цілім світі – то є дуже важнА пісня… Кирило: Так, ця пісня дуже особлива… А чи знаєте Ви, що мій дідо також багато займався цією піснею? Його обробка для хору є найбільш знаменита (відома). Квітка: О-о-о, я не знала… Кирило: А які ще пісні Вам найбільш близькі й цікаві? Ну, я гадаю, що всі! Але які особливо? І з першого, і з другого альбомів? Квітка: Є ще одна пісня, що ми… Я була пластунка – ще є пластунка (!) – і ми в “Пласті” співали таку пісню: “Сіріли у сумерку”. То також була наша улюблена пісня. І я також хотіла її співати. То вже тут (в Америці) вона написана, мені здається. Так що, то пісня, яку я дуже хотіла мати на тій тасьмі, в колекції… Ну, “Черемшина” (також є улюблена моя пісня) і “Два кольори”… Кирило: О, на Ваших альбомах є пісні й українських композиторів з України? Квітка: Так. Досить багато… Ну, й Івасюка (!) – “Я піду в далекі гори”. То цікаво! Бо я (раніше) тільки чула обробку тої пісні в скорішому темпі. І як мені та пісня дуже подобалася, і коли я сказала своєму товаришу Джекові Кортнерові про ту пісню – він запропонував, щоби ту пісню накрутити багато поволіше… І дуже цікаво вийшло, мені здається. Інакше! Інакше, як всі знають цю пісню… Кирило: А як вам ця пісня “Ой верше, мій верше”? Квітка: О, то була моєї бабці улюблена пісня. Кирило: Знаєте, вона й моя улюблена. З Вашого другого альбому. Вона мене до єства пронизала. Це все правда. Для мене це перше місце! Квітка: Вона також моя улюблена. Кирило: Там є такі проникливі місця, такі щемливі! Навіть тепер згадую, не слухаючи, і… Квітка: І то дуже смішно. Бо як ми скінчили ту пісню (скінчили над нею працювати), і ми з великим складом скрипаків були всі разом в кімнаті, то я дуже боялася, що я не зможу ту пісню заспівати без плачу… Що я не зможу скінчити ту пісню… І всі сидять! А як я можу ту пісню заспівати, і не розплакатись? Але вдалося мені…
В Америці, але українка Квітка: Ви знаєте, я працюю вже дуже довго тут в музиці, в Америці, в Нью-Йорку. І я, і всі ми тут, в Америці чи в Канаді, поза Україною – всі ми тут хочемо щось зробити. І хоч я тут є уроджена – мої родичі зі Львова, і моя родина, і я почуваємося українцями. Так, в Америці, але українка! І ми всі – всі ми шукаємо, що би ми могли зробити? Як би ми могли помогти? Я мала, власне, ту ідею, що нічого я не можу зробити. Але я можу пісню українську спробувати по цілім світі пустити! І, власне, то мені було дуже важне, щоб я могла нашу пісню післати у світ! Щоб люди почули, щоб люди знали, шо то є українська пісня! І тут, в Америці, щоби музичні, свідомі люди знали, що то є українська пісня. І хоч є багато дуже гарних українських плит, але я не є одинока. Але я хотіла б на найвищому рівні (власне, то є мій фах)… І я маю нагоду то зробити! Кирило: Ви може одна з небагатьох, а може одна (єдина) професійна співачка серед тих українців, які живуть поза Україною, якщо говорити про поп-музику… Квітка: Про поп-музику… Так, є в нас Плішка, що є оперовий співак. І він в Metropolitan Opera [Метрополітен Опера] співає. І то є інакша музика. Я співаю, я проживаю в поп-… (звертається до дитини: Так, так! Співай, співай…). Поп-музика – то є моя ділянка, можна так сказати. Так що, то мені, власне, було дуже важнЕ… Так що то було мені важнЕ, я то хотіла. Мій дарунок.
Фраґменти великого інтерв’ю Кирила Стеценка з Квіткою Цісик, записане ним на диктофон у “Clinton Recording Studio” на Мангеттені, в Нью-Йорку на початку лютого 1991 р., яке в повному обсязі було надруковане у книзі “Країна жіночого роду”, укладеній і виданій Вахтангом Кіпіані у 2021 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
