Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Все буде в слушний час
Слово Просвіти, №15 за 2023 рік
Два тижні, що минули з часу мого останнього допису, не були марними для військових справ. Хоча за поточними подіями це й не кидається у вічі, а ще й тому, що не все, далеко не все під час війни, є гласним і оприлюдненим для широкого загалу – на війні як на війні.
Віктор СКОРИК, оглядач “СП”
За цей час наступала не тільки квітуча весна, а й невпинно йшла вегетація наступальних сходів української визвольної кампанії, аби кількість воєнно-вегетативних процесів у відповідні терміни досягла тієї кількості, що сформує нову якість – зав’язь майбутніх плодів нашої перемоги, а надалі, коли прийде слушний час зрілості, настане пора ретельного збору багатого врожаю успіхів на фронтах нашої боротьби за нашу волю, за свою свободу, за право бути, жити, за своє неперервне майбутнє, бо із сімені майбутніх плодів перемоги народиться нове покоління, і надалі – з покоління в покоління – “на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі” – буде вільна Україна. За цей час від наших партнерів вільного світу інтенсивно надходила і надходить зброя та боєприпаси – гласно і не гласно, йдуть навчання наших воїнів-спеціалістів, інформація про які теж, із зрозумілих міркувань, далеко не вся оприлюднюється. За ці півтори декади нам вдалось утримати оборону на всіх активних фронтах протяжністю біля 1500 км – від Харківщини до Херсонщини – без істотних втрат позицій, але, так, – ціною неймовірних зусиль наших воїнів, тисяч загиблих та поранених. Натомість божевільні зусилля зимового наступу орди минули для неї намарно, їхній результат — колосальні втрати (вже неживої) сили, у співвідношенні 1:5 (на одного полеглого нашого бійця – п’ятеро вбитих ординців), а також (вже не бойової) техніки, хоча деяка частина тієї техніки стала нашими трофеями і служить правій справі – нищить нацистів московської імперії зла, також приблизно в тому самому співвідношенні втрат. Тепер поглянемо конкретніше на поточну ситуацію на фронтах. Звичайно ж, центр подій останніх місяців на фронтах – це Бахмут. Читачі, певне, пам’ятають, що я два тижні тому наголошував: після проходу річки Бахмутки окупанти тепер надовго зав’язнуть у запеклих боях у центральній частині міста, втрачаючи свої сили і набої у великій кількості, і що так буде тривати до тих пір, поки вони, ціною своїх неймовірних жертв, дійдуть до залізничних колій, що перетинають все місто з півночі на південь. Я також акцентував увагу на тому, що особливо важливим є утримання автошляхів, що ведуть з Бахмута на Костянтинівку та Часів Яр, якими здійснюються постачання зброї, боєприпасів, провіанту, палива нашим воїнам і якими проводиться евакуація важко поранених та ротація бойових підрозділів. Ці шляхи, в буквальному сенсі, є дорогами життя для оборонців міста і слугують запорукою непотрапляння їх в оточення, гарантують організований відхід у разі потреби і необхідності, якщо таке станеться і так буде треба. Минуло два тижні, всі три рокадні дороги нашому війську вдалось втримати під своїм контролем, хоча був момент, коли ворог вийшов до головної дороги на півдні міста, але в результаті блискавичної контратаки спеціальної групи ГУР був відкинутий назад. Так, ці дороги перебувають під вогневими обстрілами ворога, який полює на нашу техніку, особливо у вразливих місцях, де ворожі позиції знаходяться або близько до дороги, або зручно – як, наприклад, вигин на дорозі, що веде на півночі до міста Часів Яр. Так, ними складно і небезпечно користуватися, але вони є, а тому є можливість боронити місто й надалі. Зовсім трохи залишилось часу до сухої погоди, коли допомогу можна буде доставляти просто полями, польовими стежками та дорогами, та ще й під прикриттям зелені, якої там вистачає у літню пору, повірте мені, я добре знаю тамтешню топографію. Дуже бажано б вистояти до того часу.
За попередні тижні і за ці два останні тижні ворог також з тяжкими боями і втратами пройшов майже всю центральну частину міста і підійшов фактично впритул до залізничних колій, саме зараз біля старовинного залізничного вокзалу-красеня і автовокзалу поруч йдуть запеклі бої. У своїй попередній статті я ненав’язливо, немов мимохідь, зазначав, що за залізницею – ще й західна частина міста, яка становить приблизно третину його території. Можна подивитися топографічну карту цієї частини Бахмута. Про що говорить ця карта? Про те, що долиною річки Бахмутки висота рельєфу зростає зі сходу на захід, це звичайне явище – правий берег (захід) більш крутий і вищий, ніж лівий (схід). Заплава річки у місті сягає саме залізниці, рельєф підвищується поступово із сходу на захід, і ось саме біля залізниці заплава закінчується і починається різкий підйом поверхні. Ось саме ця властивість дає велику перевагу оборонцям у боях із ворогом – з висоти легше тримати оборону і значно важче вести наступ угору, особливо, якщо цей підйом високий і крутий, такий тут і є. Для оборонців вся нижня частина як на долоні. Тому найскладніші бої для ворога попереду. Крім того, у цій частині міста розташована велика територія військової частини. А далі – мікрорайон з багатоповерхівками, до яких ще треба й дійти з боями, а це ой як непросто, бо біля залізничної колії відкритий простір, немає де ховатися, і проходити його на виду оборони – смертельна небезпека. Ось чому так важливо утримати дороги життя для наших воїнів – щоб тримати тут перспективну оборону, тим самим завдавати ще більші втрати ворогу, які й до цього були 1:5 або й 1:7.
Закінчення на стор. 3
КОСТЯНТИН СУШКО
ПЕРЕДПЛАТА—2023 Тижневик “Слово Просвіти” (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях “Укрпошти” за допомогою Інформаційного листа № 1 (вкладка № 1) додатку до “Каталогу видань України “Преса поштою” на 2023 рік (I півріччя)” з доставкою: 1 міс. – 28,39 грн. 3 міс. – 80,17 грн. 6 міс. – 154,34 грн. Також можна передплатити нашу газету на сайтах “Укрпошти” https://pered- plata.ukrposhta.ua/ та ДП “Преса” http://presa.ua/
с. 3 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Поч. на стор. 1
Якщо утриматись у західній частині Бахмута, то надалі, коли прийде час, можна перейти в контрнаступ, який має гарні перспективи, оскільки згори легше не тільки оборонятися, а й атакувати. Тут ще варто ось що зауважити: щоб пройти історичний центр міста, ворог – з відчаю і через люту ординську вдачу – вдався до тактики випаленої землі, в результаті чого тепер весь центр міста лежить повністю в руїнах, а це не дасть можливості оборонятися окупантам, якщо наше військо тут перейде у наступ, бо все зруйновано, їм ніде буде ховатися від справедливого покарання смертю. До того ж утримання міста не дає розвинути ворогу наступ на Слов’янськ та Краматорськ, на Часів Яр та Костянтинівку, позбавляє його можливості здобути не тільки військові дивіденди, а й спричиняє психологічні втрати – як для нацистського війська, так і для всього ординського люду. Бо “за трі дня вазьмьом Кієв”, але після того за 7 місяців не здолати опір в районному центрі – Бахмуті, – це може поки що й не смертельний удар по пиці імперського держиморди-нациста, але дуже болючий копняк, який вельми інвалідизує пиху і віру в свою могутність ординців. Це виснажує їхню боєздатність і спричиняє зневіру до себе і до свого фюрера. На решті напрямків на Донеччині ситуація майже не змінилася. Це результат майстерності наших бійців та тактичної успішності командирів. Слід зауважити, що на всіх цих напрямках на Донеччині (окрім Бахмутського) фронт сформувався вже кілька років тому, а отже великі фортифікаційні роботи були проведені раніше, місцини пристріляні, був набутий великий досвід, що й дає
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор ЛНУ ім. І. Франка
Гірко писати про антиукраїнізм в Україні, але Правда волає до справедливого осмислення фактів, подій, явищ. Кожний із нас може побачити, відчути, що антиукраїнізм лицемірно гніздиться в багатьох сферах життєдіяльності. Є непоодинокі факти глумливого, зневажливого, навіть зловорожого ставлення цивільних істот до українських військовослужбовців. Нещодавній приклад із Буковелю: захисник України, який перебуває на реабілітації, справедливо нагадав бізнесовцю та його дружині, що в Україні державна=офіційна мова – українська. Але у свідомості багатіїв-глитаїв зловісне гасло “какая разніца” обернулося стосовно патріота України зловорожістю. А у Хмельницькому священник так званої УПЦ МП та його блюдолиз-вірянин побили українського військовослужбовця. Прикро, але духовна та інформаційна сфери наповнені маніпулятивною пропагандою. Лицемірне верещання батюшок – очільників з Києво-Печерської Лаври – розповзається Україною і отруює свідомість московською блекотою багатьох українців, які витончену брехню сприймають за правду, що, мовляв, Києво-Печерська Лавра – це власність Московії=Росії. Цим зловісним павутинням батюшки обсотують такі результати у цей час напруженої оборони. Окупанти кволо, але вперто просуваються на північному сході від Авдіївки, а саме місто методично знищує авіабомбами – тобто перейшли до тієї ж тактики, що й у Бахмуті. Попри те, оточення Авдіївки не було, немає та й не буде, на мою думку, – якщо все буде правильно і послідовно в діях української оборони. Біля Мар’їнки ординцям теж просунутися не вдається. А біля Вугледара, після тамтешнього нещодавнього погрому окупантів, які наважилися великими силами увірватися в місто, ситуація стабілізувалася, тож поки що вони тут й не намагаються активно наступати – рани свої зализують, командування міняють, та й збройне і снарядне виснаження теж вже дається взнаки. На Запоріжжі лінія фронту теж без руху в той чи інший бік, тривають взаємні артилерійські обстріли. Але підготовка нашого війська для широких операцій йде невпинно – постійні обстріли скупчень, баз, складів ворога – по всіх логістичних центрах ворога – не вщухають ані на день, особлива увага – до Мелітополя. Ворог повинен боятися наступу ЗСУ на всіх фронтах, а звідкіля він буде насправді, це їм знати не треба, саме тому ведуться обстріли ворожої логістики за всіма напрямками фронту. На Херсонщині лінія фронту стоїть стабільно по Дніпру. Теж взаємні обстріли – через річку (і з нашого боку по островах серед рукавів Дніпра, щоб зменшити ординські обстріли Херсона). На Харківщині, на невеличкій окупованій ділянці північного сходу області, теж все стабільно.
Всі намагання ворога просунутися до Куп’янська, потужного логістичного вузла, а також форсувати річку Оскіл, щоб нависати загрозою наступу на велику і стратегічну територію міжріччя Осколу і Сіверського Донця – все це намарно, реваншу за легендарну Харківську операцію не буде. На Луганщині ворог невпинно, день у день, намагається наступати, але похвалитись перед своїм ординським народом чимось суттєвим не може. Просування на кілька сотень метрів на деяких ділянках за кілька місяців – це не те, що хоче бачити нацистський плебс “вєлікой” орди. Головна мета окупантів тут – відсунути українські війська від міст Кремінна та Сватове, а також від траси між ними. І якнайбільше встигнути окопатися на кількох фортифікаційних лініях, розуміючи неминучість скорого українського наступу. А де він буде – не їм вирішувати, хай бояться всюди. Ще ласим і бажаним для окупантів є наступ на Білогорівку та на села Верхньокам’янське і Спірне, бо вони перешкоджають планам наступу ворога на Сіверськ, але сил для здійснення своє мерзенної мрії вже не вистачає, бо основні сили кинуті на Бахмут. Отже, і тут облизня мають. Ось, до речі, ще одне свідчення того, якою багатогранною є потреба оборони Бахмута. Стислий підсумок цього огляду фронтових подій: 1. Московія до скорого початку неминучої літньої визвольної кампанії ЗСУ намагається бодай хоч трохи розширити ареал окупованих територій, намагається хоча б вийти на адміністративні межі Донецької і Луганської областей.
2. Орда полишила свої захланні мрії виходу на адміністративні межі Запорізької області, а тим більше – Херсонської, обмежившись межами окупації в цих областях станом на цей час, а саме лівобережної Херсонської області по Дніпру, мріє утримати в своїх руках Запорізьку АЕС, найпотужнішу в Європі, утримати Запорізьку область в тих межах, які їй дістались в результаті бліцкригу на початку. Для цього окупанти будують чисельні фортифікаційні лінії у кілька рядів і укріпрайони в особливо чутливих і важливих місцях. 3. Такі ж лінії фортифікації окупанти спішно лаштують в Луганській області – теж на окупованих територіях на початку масштабного наступу минулого року. 4. У Донецькій області, на мою думку, ворог бачить основним завданням вже не стільки вихід на адміністративні межі області, скільки якнайдалі відсунути фронт від Донецька. Щодо фортифікаційних засобів, то тут вони були вже збудовані протягом 8 попередніх років війни, тому такі роботи зараз тут ведуться найменше, тим більше, що ворог розраховує поки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
