Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “А чистих серцем? Коло їх Постави ангели свої І чистоту їх соблюди…” · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас ШЕВЧЕНКО: “І світ Божий як Великдень…” П’ять історичних мініатюр про Великдень у житті та творчості Кобзаря

Слово Просвіти, №15 за 2023 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “На Великдень на соломі…” У поетичній творчості Тараса Шевченка лексема “Великдень” зустрічається лише тричі… Але як же яскраво й душевно, несподівано й сильно! Найперше у вірші “На вічну пам’ять Котляревському” (листопад-грудень 1838 року): Чи сирота, що до світа Встає працювати, Опиниться, послухає, Мов батько та мати Розпитують, розмовляють, – Серце б’ється, любо... І світ Божий як Великдень, І люди як люди! Тема сироти зринає і в іншій іпостасі – сам поет відчуває, що без України він “одинокий / Сирота на світі, в чужому краю”, а “Сироту усюди люде осміють”. Зверніть увагу на завершальні рядки поезії “На вічну пам’ять Котляревському”: Праведная душе, прийми мою мову Не мудру, та щиру, прийми, привітай. Не кинь сиротою, як кинув діброви… Здається, що мотив сирітства відводить нас од основної теми вбік… Але через більш як десять років Шевченко пише у 1849 році на засланні, коли знаходився в Раїмі у складі Аральської описової експедиції, вірш “На Великдень на соломі…”, котрий, з огляду на вживання слова в назві, необхідно навести повністю: На Великдень на соломі Против сонця діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись Обновами. Тому к святкам З лиштвою пошили Сорочечку. А тій стьожку, Тій стрічку купили. Кому шапочку смушеву, Чобітки шкапові, Кому свитку. Одна тілько Сидить без обнови Сиріточка, рученята Сховавши в рукава. – Мені мати куповала. – Мені батько справив. – А мені хрещена мати Лиштву вишивала. – А я в попа обідала. – Сирітка сказала. Відома шевченкознавиця Валерія Смілянська тонким, абсолютним слухом уловила: “Інтонація в останньому реченні різко спадає, як “амінь”! Коментар розповідача цілковито відсутній, – читачеві слід самому зробити висновок із зображеного і віднайти причину свого тяжкого суму”. Сподіваюся, кожний українець нині й прісно розділить гострий Шевченків сум за сиротами, який пронизує його вірш і всю поетичну лірику своєрідним автобіографізмом… Отже, Великдень у Кобзаревих поезіях пов’язаний, і тут іншої ради немає, із сирітством1, як украй важливої риси образу його ліричного героя, котра, за точним означенням тієї ж Смілянської, “набула ваги позитивного етичного канону Шевченка”. Певно, Великдень уособлює той осердечений, щасливий, радісний, справді Божий світ, який прихистить будь яке сирітство… В академічному виданні Повного зібрання творів Тараса Шевченка у дванадцяти томах вірш “На Великдень на соломі…” (Т. 2) датується орієнтовно січнем – квітнем 1849 року, і це формально правильно, бо саме в цей час поет знаходився в Раїмі. Проте, вільний у цій статті від академічних канонів, дозволю собі суттєво звузити датування. Того року Великдень випав на 3 квітня (тут і далі – за старим стилем) й, на мою думку, Шевченко написав поезію напередодні або безпосередньо в день Свята чи невдовзі після нього, в Світлий тиждень, тобто в квітні 1849 року. Між іншим, якщо вам захочеться розібратися з назвою твору, сиріч, а чому саме на соломі гралися діти, то зверніться до Шевченкової повісті “Княгиня” (1853), на початку якої автор оповідає про своє гірке навчання восьмирічним у сільського дяка Совгиря, котрий і його “годував березовою кашою”, тобто різками. Бувало вийде малий Тарас із школи на вулицю, подивиться в яр, а там його щасливі ровесники “граються собі на соломі коло клуні і не знають, що є на світі і дяк, і школа”. Та, махнувши рукою, дає драла в яр “до щасливців на світлу, теплу солому”… “Це було якраз на Великодніх святках у Яготині” У квітні 1845 року Тарас Шевченко дорогою до Києва побував у Яготині, зокрема 17 квітня намалював тут селянське подвір’я. В описі мистецької колекції Шевченка, зробленої після його смерті українським художником і приятелем поета, який супроводжував його домовину з Петербурга в Україну, Григорієм Честахівським, цей твір значиться серед малюнків сепією на папері під назвою “Сільський вид в Україні” і доповнений записом прецікавої історії, пов’язаної з ним, із вуст Шевченка, що зафіксовано так: “Це слова Кобзареві, сказані художнику Академії Г. Честахівському у 1859 році”. Звісно, запис по пам’яті не передає Шевченкову розповідь у буквальному вигляді, про що свідчать деякі не властиві поетові слова та мовні звороти в тексті, проте наводжу записане Честахівським слово в слово: – Сиджу я, рисую. Думав, що так якась скотина вештається, або свиня, або бузівок2. Аж чую, щось позаду мене шамотить3, та все ближче підходить. Я розслухав, що це людська похідь. І промовило: “Простіть мене, будьте ласка, прошу вас від щирого серця, випийте чарочку”. Я оглянувся і бачу: стоїть з пляшечкою, й налило чарочку горілки, й частує мене. Та, видно, таке щире та добряче. И само вже, видно, під чарочкою. Я випив, подякував. А воно4 дістає з кишені паски: “Ось, будьте ласка, заїжте святим хлібом”. Та налило й другу. Я випив і другу. А воно давай благать мене до себе на обід. А тут вийшла з хати й жіночка в намітці5 й тож благає на обід. Я пішов, а людці побачили та й посходились у хату чоловік з десяток. Я сів на покуті з чесним людом та й обідав6. А потім мені поназносили і крашанок, і пасок, і всякої всячини. І кожне благає: “Будьте ласка, візьміть від мене”. А те собі, а те собі, і так, як у Божім раї. Пообідав я весело між тим чистим та щирим серцем простим нашим людом на третій день празника… Відразу зауважу, що у 1845 році Великдень випадав на 15 квітня, і це повністю підтверджує свідчення Шевченка про зустріч із селянами “на третій день празника”, тобто 17 квітня, коли, як ми вже знаємо, він намалював селянське подвір’я… Щодо словесної точності передачі Шевченкової розповіді, то тут є застереження. Скажімо, в Словнику мови Шевченка відсутні слова, вжиті Честахівським: бузівок, людці, намітка, похідь, шамотить… Немає й улюблених слів Григорія Миколайовича – добряча, добряче, а є – добряга, добряги… І т. д. і т. п. Отже не може бути й мови про буквальну точність… І все-таки, все-таки… Це жодним чином не перекреслює доконаного факту теплої зустрічі Шевченка з яготинськими селянами невдовзі після Великодня і його розповіді про неї майже через півтора десятиліття Честахівському, котрий передав у своєму записі найголовніше, а саме: Шевченкову щиру радість од спілкування з улюбленими земляками, від наповненості самовідчуттям, “як у Божім раї”… До речі, перегляньте вже процитовані мною рядки з поезії “На вічну пам’ять Котляревському”… І люди, як люди! І серце билось у Тараса Григоровича любо… Не забудьмо, що через вісім місяців Шевченко написав свій віковічний Заповіт, в якому звертався й до тих, які сиділи з ним за Великоднім столом, і до всіх таких, як вони… Яких таких? Упевнений, що відповідь Честахівський зафіксував достеменно – чистих і щирих серцем простих українських людей… Це про них поет просив у своїй “Молитві” менше, ніж за рік до своєї смерті: А чистих серцем? Коло їх Постави ангели свої І чистоту їх соблюди… “Христос воскрес! Воістинно воскрес!” Хвилюючі, зворушливі, дорогоцінні доторки Тараса Шевченка до Великодня в період заслання збереглися в епістолярній спадщині7. Скажімо, його приятель Андрій Лизогуб, який захоплювався Шевченковою поезією, писав у листі від 7 квітня 1848 року з Одеси в Орську фортецю: “Христос воскресе! Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да і що матиму лучшого, як привітати друга цілованієм святим: Христос воскресе! Наші діди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбільший празник християнам, не даром казано: великдень… Посилаю вам писанку, трохи паперу бристольського, малюй на здоров’є та мене згадуй…” Того року Великдень випав на 11 квітня, а Шевченко, хоча й відповідав аж Автограф вірша Т. Шевченка “На Великдень на соломі…” 9 травня, починав свій лист із “Воістинно воскрес!” І далі: “Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій, ще кращий паперу. Папір мені тепер дуже став у пригоді, а лист ще дужче! і тим самим, що мені тепер треба було молитви і щирого дружнього слова, а воно якраз і трапилось... Спасибі тобі ще раз за писанку; дійшла вона до мене цілісінька, і в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу…” Йшлося про те, що політичного засланця Тараса Шевченка було введено художником до складу Аральської описової експедиції. Зверніть увагу, наскільки Великодній лист од Лизогуба підняв настрій Шевченка: “Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько!.. А іду, єй-богу, веселий”. У першій половині 1850-х років привітанням “Христос воскрес!” Шевченко починав листи до Якова Кухаренка, Осипа Бодянського, Андрія Козачковського… Характерно, що й написання чорнового автографа листа засланця до конференцсекретаря Академії мистецтв Василя Григоровича, який відіграв важливу роль у звільненні Шевченка з кріпацтва й допомагав йому під час навчання в академії, випало на Великодні дні 1855 року: “Христос воскресе, незабутній мій благодійник. Ось уже дев’ятий раз я зустрічаю це світле урочисте свято далеко від усіх милих моєму серцю, в киргизькій пустині, в одиноцтві і в найжалюгіднішому, безрадісному становищі…” Шевченко просив Василя Григоровича і через нього графа Федора Толстого допомогти йому “у вкрай гіркому моєму становищі…” Хоча не відомо, чи був цей лист переписаний поетом і надісланий, доконаним фактом є Шевченкове листовне звернення за допомогою 12 квітня 1855 року до віце-президента петербурзької Академії мистецтв Федора Толстого, яке близько до серця прийняла його дружина Анастасія Толстая, вона й розпочала з засланцем листування, подавши реальну людську надію на визволення. У листі-відповіді до неї від 22 квітня 1856 року Тарас Шевченко писав: “Христос воскресе! Благородний лист ваш від 20 лютого одержано мною 15 квітня і одержано так вчасно, як я ще ніколи не одержував (в день світлого Христового Воскресіння) такого щирого сердечного листа і в такий день… Як у Бога милосердного, так я вірую у ваше милосердя, ів ім’я цієї світлої віри подайте від себе прохання про мене її високості, нашому августійшому президенту”. Йшлося про президента Академії мистецтв велику княгиню Марію Миколаївну, перед якою й порушив офіційне клопотання Федір Толстой… І справді, від Великодня 1856 року засланець Тарас Шевченко міг вести довгий, тяжкий, виснажливий відлік часу до щасливої письмової звістки про звільнення, що прийшла 21 липня 1857 року, тобто через п’ятнадцять місяців. А поки добрався до Петербурга й подякував своїм визволителям на шостий день Пасхальної седмиці 1858 року, пройшло ще вісім місяців… Утім про це ще згадаємо далі… “Урочного часу для розговин не встановлено” Близько півночі 22 березня 1858 року Тарас Григорович, який дорогою з заслання в Пе-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин