Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 15 (1250), 18—24 квітня 2024 Булґаков і Череватенко Хто для бучанської влади цінніший? ЯРОСЛАВ КЕНДЗЬОР
Слово Просвіти, №15 за 2024 рік
Микола ВАСЬКІВ
“Українське москалям не віддамо?” Останнім часом, коли заходиться про Булґакова (Чайковського та ін.), то їхні прихильники в Україні витягають, як їм здається, козирний аргумент: не можемо розтринькувати цвіт землі нашої, мусимо повертати собі, а не віддавати чужинцям наші культурні надбання. Найчастіше вголос не промовляють подальшу частину цього аргументу, але мають її на увазі: мовляв, маємо їх, культурних надбань, не аж так багато, а якщо й маємо, то вони не такі “розкручені”, як уже згадані Булґаков (Чайковський та ін.). Найчастіше це тому, що ті прихильники не дуже багато знають про українську культуру та її справді визначних діячів, а коли й знають, то лише переважно імена, а от із творами не склалося. Є й винятки, але вони, як відомо, лише підтверджують правило. Отже, Міхаїл Булґаков народився в Києві, більше чверті століття прожив у ньому, а ще скількись там часу – в Кам’янці, Чернівцях тощо. Дуже любив Київ. І це нібито дає підстави вважати його частиною української культури. Є свої аргументи й щодо Петра Чайковського: мав українське (козацьке!) коріння, любив приїжджати на кілька місяців до Кам’янки та Браїлова, бував у різних великих і малих населених пунктах теперішньої України, вводив до своїх творів українські мотиви. Тому наставили музеїв, пам’ятників тощо М. Булґакову й П. Чайковському чимало. Функціонують вони й досі. Понад те, постійно звучать голоси, що треба їх постаті та творчість шанувати й надалі вивчати в Україні, популяризувати їх. Зрозуміло, що перед у цьому веде колектив музею Булґакова в Києві, адже це не лише їхня “сродна праця”, а й постійний шматок хліба з маслом (можливо, навіть із ікрою). Поки не будемо дуже розгортати те, що потрапити “стороннім”, “не своїм” до музею було майже неможливо: мовляв, треба було попередньо замовити екскурсію etc. Останнім часом музейники раптом кинулися переконувати, що Булґаков любив не лише Київ, а й Україну, українців, їхню мову, культуру тощо. Вони стверджують, що “булґаковські” висновки Українського інституту національної пам’яті “без аргументації, мають вигляд емоційно забарвлених, з розмитими інтерпретаціями, визначеннями”, хоча самі теж не наводять жодних чітких аргументів, інтерпретацій на користь “українськості” Булґакова. Виникає запитання: а як узагалі функціонував цей музей більше тридцяти років на кошти українського бюджету без будьякого більш-менш притомного обґрунтування доцільності такого музею в столиці України? Вистачає й українців серед інтелектуальної еліти, які переконують у доконечній потребі “повертати собі” чи зберігати як перлини української культури доробок Булґакова, Чайковського та ін. “Українське москалям не віддамо. Ми були в складі російської імперії, і залишалися українцями від роду і племені. Віддати все і всіх москалям?” Це автокоментар до фейсбучного допису відповідного змісту ексдиректорки радіоканалу “Культура”. А ось коментар її прихильниці до цього допису (частково відредагував розділові знаки): “Мене в цій ситуації бісить полеміка щодо Чайковського. Чому ми так
Пам’ятний знак із профілем Булґакова та колишньою цитатою швидко віддаємо цапам наші таланти? (Вони й так все життя крали, починаючи від Петьки, українські мізки). Я не музикознавець, але… Уже те, що першу симфонію Чайковського називали українською (українські мотиви)… Лебедине озеро було написане в Кам?янці на Черкащині і там же поставлене вперше… І десять місяців із 12 Чайковський жив саме там, а не в Пітері. І досі там зберігається в музеї піаніно, подароване Чайковському сестрою… Ну і те, що його справжнє прізвище Чайка – від діда, писаря козацького полку Петра Чайки”.
“Наші” поляки й австрієць Тепер наведу кілька інших фактів. Ярослав Івашкевич народився в Кальнику на Вінниччині, прожив на українських теренах 24 роки, у багатьох творах тепло, із симпатією відтворював Україну, українців, їхню культуру, добре володів українською мовою, за першої нагоди прагнув побувати на батьківщині. Станіслав Лем народився у Львові, теж 24 роки прожив у цьому місті. Обидва становлять славу не лише польської, а й світової культури. А ще ж є ціла плеяда представників “української школи” в польській літературі, частина з яких більшість чи й усе своє життя провели в Україні, оспівували її сучасність і минуле, не лише польською, а інколи й українською мовою (Тимко Падура). Чому ж ніхто не бореться за “повернення” їх до української культури, за вшанування їхньої пам’яті, увічнення їх у музеях, пам’ятниках, меморіальних дошках як яскравих представників української літератури? Є, щоправда, чудовий музей Юліуша Словацького у Кременці, але створений він на польські кошти, а поет у ньому чітко позиціонується як польський митець, який прихильно ставився до українців, їхньої ментальності й історії, беззаперечно визнавав їх окремим етносом. Можемо згадати й меморіальну дошку Лему у Львові та провулок його імені в Києві, але ніде й натяку немає, що це український літератор. Укотре наголошую, що абсолютна більшість польських митців – вихідців із України, на відміну від М. Булґакова, позитивно, ледь не як рідну, сприймали українську культуру, визнавали українську окремішність, а головне – визнавали право українців на таку окремішність. У зв’язку з цим постає також запитання, чому борці за Булґакова й Чайковського не борються за “українськість” Райнера Марії Рільке, чия геніальність загальновизнана у світі. Адже австрійський поет у 1899 й 1900 роках мандрував Україною, яка справила на нього надзвичайне враження, що виявилося в його віршах, а особливо – в оповіданнях “Про Господа Бога та інше” (є ще один український переклад – “Казки про любого Бога”), без яких неможливо уявити
Продовження на стор. 2
ІРИНА ЗЕЛЕНЕНЬКА
10–11
ТАРАС ГОЛОВКО
12–13
ПЕРЕДПЛАТА—2024 Тижневик "Слово Просвіти" (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях "Укрпошти" за допомогою "Каталогу видань України" на 2024 рік (стор. 24). Вартість зросла вдвічі через незалежні від редакції причини і є такою: 1 міс. — 60 грн. 3 міс. — 180 грн. 6 міс. — 360 грн. Будьмо, друзі, разом!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
