Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Знати, що ти розплачешся... – я привіз тобі котика, ми з ним воювали”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Сучасне прочитання Руданського

Слово Просвіти, №15 за 2024 рік

Святослав ВАСИЛЬЧУК, голова Житомирської “Просвіти”, заслужений журналіст України Кожен народ, що визволився з колоніальних кайданів, починає по-новому оцінювати свою історію, літературу, культуру та національних героїв. Усіх діячів науки, літератури, культури, які в найважчі часи ворожої окупації та колоніального тиску імперії, насамперед російської, працювали, діяли задля добра рідного народу. Дзвонили у дзвони перед майже глухими духовно українцями, світили свічку перед майже незрячими, неписьменними, малограмотними земляками. Аби збудити дух народу, розповісти про його славне минуле, піднести рівень національної свідомості і, врешті, підготувати до розуміння відновлення своєї вільної Української держави, загарбаної і поневоленої московськими окупантами. Одним із таких дзвонарів був наш земляк, подолянин із недалекого від Вінниці села Хомутинці, поет і лікар Степан Руданський. За часів совєцької доби влада і продажні українські борзописці-літератори та працівники освіти і культури зробили все, аби подати життєпис і творчість Степана Руданського як такого собі пересмішника, автора масних анекдотів та критикана релігійних діячів різних тодішніх конфесій: православної, римо-католицької та юдейської. Тобто нічого серйозного, такий собі побутовий рівень. А воно ж зовсім не так! Уважно і неупереджено стали оцінювати творчість Степана Руданського, його згорьований життєпис лише за незалежної Української держави. І щораз більше і глибше проступав образ цього поета як вірного сина України, великого шанувальника українського слова, правдивої рідної історії, видатних історичних діячів. Навчаючись у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, а потім – у Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії, працюючи згодом міським лікарем у Ялті (Крим), молодий подолянин свідомо і повсюдно послуговувався рідною українською мовою, писав нею вірші, перекладав твори давніх грецьких і римських письменників українською мовою, аби наблизити їх до розуміння зацікавлених представників української інтелігенції. Не звертав уваги навіть на докори рідного батька – священника, який у листах до сина вимагав, аби той писав йому на “общєпонятном язикє”. Всюди спілкувався рідною мовою, навіть при зустрічі з російським імператором Олександром ІІ, коли той відпочивав із сім’єю в Лівадійському палаці в Криму. Погодьтеся, цей факт особливо красномовний, адже досі багато хто в нас “косить” під москаля, по-лакейськи запопадливо заглядає в рота зустрічному рускоговорящому прихильникові “руского міра”. Руданський захоплювався поезією Тараса Шевченка. декламував багато творів з “Кобзаря”, розповсюджував цю “біблію” для українців, а в розмові часто підтверджував мовлене цитатами з книги. Відомий сучасний поет Дмитро Павличко так висловився про С. Руданського: “Іван Франко назвав Руданського найвизначнішим в українському письменстві біля Шевченка поетичним талантом ХІХ століття”. Отож, вкотре читаючи й осмислюючи творчість нашого видатного земляка, відкриваєш нового для себе Степана Руданського. Насамперед закоханого в рідний край, рідне слово юнака, глибокого знавця народної творчості, гіркої правдивої історії, що призвела свого часу до поневолення України імперською ворожою москвою. Оце, чітко сказав поет, і є головною бідою України. З душевним болем і обуренням висловився він у відомому вірші “До України”: Україно, Україно, моя рідна мати, Чи ще довго над тобою будуть панувати? Твоя слава – у могилі, а воля – в Сибіру, От що тобі, матусенько, москалі зробили. Гукни ж, гукни Україно, нещасная вдово. Може, діти на твій голос обізвуться знову! Може, знову розв’яжуться зв’язанії руки. Може, знову бряжчатимуть козацькі шаблюки. Тоді вже нас не забудуть і московські внуки, Бо кров за кров катам нашим і муки за муки! Цього вірша активно переписували і розповсюджували студенти Київського університету св. Володимира, тому його керівництво вважало, що автор С. Руданський – теж студент цього закладу. Тож буквально скаженіли від цього представники колоніальної адміністрації університету. В іншому вірші – пісні “Гей, браття-козаки” – поет прямо закликає до повстання й побиття ворогів: Нехай знову брязне шабелька стальная В козацьких залізних руках. Нехай знову ляжуть ворожії кості Могилами в наших степах! Чи не про нинішній час ці рядки? Про російсько-українську війну, що триває вже десять років на східно-південному фронті завдовжки в 1300 км, де героїчне українське військо відбиває шалені атаки московських загарбників і завдало величезних втрат окупантам у живій силі й бойовій техніці. “Могилами в наших степах” уже лягли понад 450 тис. московських загарбників, до мільйона їх поранено, знищено майже 50 тис. одиниць бойової техніки ворога: танків, гармат, РСЗВ, літаків, гелікоптерів, ракет, дронів-безпілотників. Ось як уміло й успішно б’ють “московських онуків” наші українські онуки. І ми впевнені: “могилами в наших степах” ляже вся загарбницька московська орда! Тож за щиру синівську любов до матері-України, вболівання за її волю і кращу долю шануємо майстра слова Степана Руданського. Він за суттю своєю наш сучасник, наш побратим у боротьбі за душі українців, за незалежну Україну, за вічне й вільне існування волелюбного українського народу і його незалежної Держави! Шана і повага будителям української людності. Одним із таких був (і є нині) наш славний земляк із сумною усмішкою чародія, тонкий лірик і український патріот, талановитий поет Степан Руданський. P. S. За книгу “Із славетного роду Руданських” про правнучатого племінника С. Руданського – військового лікаря Олексія Васильовича Боржковського з Житомира – та нові дослідження життя і творчості Степана Руданського автор книги Святослав Васильчук удостоєний звання лавреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського за 2023 рік.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин