Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 6сторінка оригіналу ↗

ВУЛЬГАРИЗМИ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

Слово Просвіти, №16 за 2004 рік

МОВА ВЛАДИ У теоретичному дискурсі, мові політичних публіцистів, політиків і державних діячів неприпустимо поширилися факти спрощеного й навіть викривленого — з огляду на світову практику, здоровий глузд та раціональну аргументацію — тлумачення понять. Унаслідок цього політична наука в Україні досі не стала значущим чинником соціального життя, пізнанням оптимального суспільного устрою та навчанням методів його встановлення й дотримання, залишається переважно реактивною, а не проективною, піддається усе більшій марґіналізації та профанації. Вульгаризми взагалі є наслідком спрощення й перекручення змісту понять. У політичній науці вульгаризмом називаємо недбале, поверхове вживання понять і надання їм викривленого, порівняно з їхнім справжнім змістом, значення. Укупі з цим до вульгаризмів має бути віднесений і такий поширений у мові політичного спілкування прийом, як евфемізми — завуальоване лексичне прикрашання того, що є непривабливим або й узагалі неприйнятним. Звульгаризованим є вже саме розуміння політики як суспільного явища. Поширене примітивне, сказати б, зоологічне (натомість його називають макіавеллістським) ставлення до політики, як до можливості окремих людей на власний розсуд вершити долі інших, чинити свавільно, керуючись принципом “переможців не судять”. Політична боротьба при цьому має вигляд змагання за монопольну й виключну впливовість когось одного на провадження суспільних справ. А ліберальна ідея виборів вочевидь перетворюється на квазідемократичне декорування непривабливої залаштункової борні. Академікові Мирославу Поповичу належить вислів “баналізація зла”, яким він позначає практику перетворення масових убивств на “рутинну працю”, “технологію”, а жах — на звичну річ. Баналізацією політичного зла називаю цинічно-вульгарне перекручення політичної матерії, безсоромне перебріхування вартостей волевиявлення, свободи, рівності, справедливості, перетворення їх на антивартості, а Є ТАКА ДУМКА Конституція як документ має відповідати певним вимогам: дотримання загальних норм і правил української мови, дотримання норм ділового стилю, свобода від суперечностей, ясність і точність та ін. Повною мірою наша Конституція не відповідає жодній із цих вимог. 1. Порушення загальних норм і пра - у тексті Конституції найчастіше такі: неправильне вживання слів, зайві слова, використання орудного відмінка замість називного у складеному присудку. Відповідно до тексту присяги (стаття 79 та стаття 104), народні депутати і Президент присягнули народу України тільки до вил - дер Конституції України, а не виконувати її беззастережно, і божу ва тися Україну в разі агресії. А все через те, що автор тексту присяги замість слів “додержувати” (без частки “ся”) і “захищати” використовував слова “додержуватися” і “боронити”. “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” (стаття 1). “Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною” (стаття 2, абзаци 2 і 3). Перша стаття написана без помилок. У другій статті порушено норму української мови: слова “державою”, “цілісною”, “недоторканною” вжито у формі орудного відмінро нити політики — на технологію поширення облуди. Для всіх є очевидним те, що учасники вистави під назвою “реформа політичної системи” стурбовані не тим, як найкраще організувати владу в державі, а як перемогти на наступних виборах. Про це було б зайве говорити, коли б не наївне здивування: а чому, власне, ми з цим миримося? Чому брутальне зловживання службовим становищем та обмеження політичних прав і свобод, яке позначають евфемізмом “адміністративний ресурс”, викликає в усіх приватне обурення, але досі не назване своїм іменем, не засуджене громадською думкою? Чи не через звульгаризованість ставлення до політики й “баналізацію” політичного зла? Іншим прикладом вульгаризму є застосування прикметника “публічний”. Нерозбірливість тут призводить до того, що поняттям “публічна політика” в кращому випадку позначають відкритість, інформаційну доступність, прозорість політичної дії, а в гіршому — її ототожнюють із державною, понад те — з урядовою політикою. Вважаючи, що політиці внутрішньо властиво бути закритою, дехто з дослідників категорично наполягає на принциповій неможливості публічної політики взагалі. Справді, публічною є політика, зрозуміла як комплекс справ, програм, проектів, виконуваних для людей та на вимогу людей. Це політика, замовниками якої є громади, а уряди — лише виконавцями. У нас же громади мовчать, а чиновники (“еліта”) вирішують, що цим громадам потрібно. От й виходить, що публічною політикою називають те, про що раніше казали “політика партії та уряду”, а насправді — лише демагогічно прикрашають діяльність так званих “еліт”, “олігархів”, виправдовують звершувані ними різноманітні проекти — газотранспортні, архітектурні, футбольні тощо. Єдиним дійсно публічним у цих справах є те, що їх роблять на гроші публіки — платників податків. До речі, про еліту. Вульгаризмом вважаю поширене вживання цього слова як синоніма поняття “політика” (правда, чимдалі, все іронічніше). Можливо, колись у минулому й було так, що громадські діячі переважно походили з суспільної еліти. Нині ж видається непереконливим зараховувати до еліти людину лише за ознакою її впливовості, доступу до центрів ухвалення рішення — того, що властиве “істеблішменту”. “Елітне” в політиці, як і в будь-якій іншій справі, має бути зрозуміле як добірне, найкраще, фахове. Іншими словами, бувають політики (громадські діячі, державні службовці, адміністратори), а бувають елітні політики, яких відрізняють від рутинних спільників “по цеху”. Політичний елітизм — це якісне служіння спільноті. Для “істеблішменту” ж спільнота (“публіка”) є не метою, а, радше, засобом, знаряддям здобуття й утримання власної впливовості. Існування еліти неодмінно потребує існування її дуальної опозиції — маси, яка б визнавала “елітність” еліти, її добірність. У вітчизняній же практиці елітність стала самоназвою політиків, таким собі самозванством, здійснюваним без-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин