Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · с. 7сторінка оригіналу ↗

«НАША КНИГА ОБКЛАДЕНА НАЙБІЛЬШИМ ПОДАТКОМ У СВІТІ»

Слово Просвіти, №16 за 2004 рік

Руси-України Філарет нагородив Миколу Тимошика орденом св. Архістратига Михаїла. — Пане професоре, на початку книгодрукування Європа видавала лише релігійні тексти невеликою кількістю? — Протягом першого півстоліття від часу виходу Ґутенбергового першодруку (1450—1500 рр.) у світі було видруковано понад шість тисяч назв книг. Є дослідження, що загальний наклад цих видань міг сягнути 12 млн. примірників. Скажімо, в одному з найбільших центрів випуску й торгівлі книгами, в італійській Венеції, перший друкарський прес встановили 1469 року, і вже до 1500 р. нараховувалося понад 400 друкарів. Варто згадати братів Йогана та Вінделіна Спірів, які протягом одного 1476 року надрукували 17 назв книг, з-поміж яких — “Божественна комедія” Данте й “Сонети” Петрарки… Епоха Просвітництва внесла свої корективи. Італійці друкували здебільшого твори римських і грецьких класиків, оповідання світських письменників сучасності, з’явився памфлет, полемічний трактат… і живі тексти зразу не виникають. Йдеться і про написи на чернігівських гривнях, і про “Ізборник Святослава”, і про “Реймську Євангелію” — речі, які дивували весь світ своєю витонченістю, повнотою, художнім оформленням. Очевидно, треба говорити про піктографічне письмо (тексти картинами) і про ідеографічне письмо (уже є алфавіт, письмове відображення фонетики). Відкриття Кам’яної могили відносить нас у X—XV ст. до н. е., до перших писемних ознак мови народів, які жили на цій землі. І перші наші книжки були у згортковому варіанті, трансформувалися із глиняних табличок, пальмових листків, кісток тварин, стін печер, кам’яних брил. Треба говорити і про “Велесову книгу”, яка була написана на нашій землі, хоча ці дошки не були первинним матеріалом, не могли “жити” понад тисячоліття. Ця книга, зроблена в IX столітті на Слобожанщині чи Київщині, змусила світ переглянути наше минуле. Якщо спочатку, у 60-х роках минулого століття, росіяни сказали, що це — фальшивка, то вже у серелися ставити реквізити. Той же Фіоль, німець, котрий робив нам книжки, мусив на колінах просити прощення перед польською інквізицією за те, що видав їх не тією мовою і не для того народу. Але він і далі продовжував видавати українську книгу. — Маєте нові гіпотези стосовно місця знаходження бібліотеки Ярослава Мудрого? — Схиляюся до гіпотез про два можливі місця. Одне — залишки підвалів Іриненської церкви, де зараз проходить Володимирська вулиця. Інше — Межигірський монастир біля Вишгорода, який тривалий час був дачею ЦК КПУ і закритим об’єктом. Сьогодні ж на розкопки влада грошей не дасть. Цим може зацікавитися кримінал у пошуках коштовностей чи дорогого згортка, але він не дбатиме про збереження пам’яток. Уже є досвід розкопок Кам’яної могили, яку влада кинула напризволяще… — Чи можна повернути в Україну наші книжкові пам’ятки XI століття? — Маємо унікальну державу, яка з політичних мотивів втратила колосальні набутки нашої історії. Дослідник української рукописної 1994 р. у “Либіді” його заборонену книжку “Історія українського друкарства” . Іван Огієнко посилався на 1491 рік, коли у Кракові українці заснували друкарню й запросили Швайпольта Фіоля. Але Огієнко не мав усіх джерельних даних, бо працював в умовах політичного емігранта. У 60-х роках минулого століття Орест Мацюк знайшов дані про друкарню у Львові в 1460 році. Можливо, більшовики не спалили цих матеріалів тому, що написані вони латинською мовою, якої вони не знали. Попри все, російські політики — а часом і наші доморощені державники — нічого не хочуть чути про Степана Дропана. Нещодавно у Львові відкривали фінансовану Лужковим табличку на території Онуфріївського монастиря про Федорова як першого друкаря у нас. Відновлюється вже призабутий за роки незалежності “Федорівський семінар” у Музеї мистецтва книги (колишній Львівський Музей історії книги), де московські вчені за московські гроші нас будуть учити тої ж сфальсифікованої науки. У цьому ж музеї

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин