Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наша дума, наша пісня · с. 12сторінка оригіналу ↗

…І ТАКІ РОМАНТИЧНІ ЛЕГЕНДИ НАВКОЛО «ЖУРБИ»

Слово Просвіти, №16 за 2004 рік

Теплого сонячного дня у квітні 1974 року я, тоді учень Чорноострівського сільського профтехучилища, запізнився на урок фізкультури. Здається, через якісь питання з приводу призову на службу до війська. Коли прийшов на футбольне поле, розбите у долині річечки Мшанець, що неподалік впадала в Південний Буг, хлопці вже грали у футбол. Я теж вибіг на поле, але… Виявляється, в командах якраз порівну гравців, і куди б я тепер не пристав, порушу рівновагу, баланс сил. Отож, нічого не залишалося, як за межами поля прилягти на вже добре підрослу траву й спостерігати за ходом гри. Прикрість мого усамітнення, однак швидко зникла. Опинившись поза грою, я пригадав, що лежу не просто біля футбольного поля, а на знаменитому березі, де онде в’ється річенька… Як скло, вода блищить; Долиною зеленою Кудись вона біжить. Край берега, у затишку, Прив’язані човни; А три верби схилилися, Мов журяться вони. Усе так, як у знаменитій пісні, хіба що верб над водою трохи більше. Справді, я ж бо перебуваю в незвичайному місці. Про те, що Леонід Глібов, видатний український байкар і лірик, перебував у Чорному Острові, прочитав у документальній повісті Олександра Дека “Журливий заспів”, а вже сам, опинившись тут у якості учня ПТУ, з розповідей місцевих жителів, здебільшого викладачів та майстрів училища, дізнався, що саме в цьому містечку Леонід Іванович написав свою знамениту поезію “Журба” (“Стоїть гора високая…”), яка покладена Миколою Лисенком на музику, стала народною піснею. А онде, за футбольним полем, на якому гасають мої однокашники — майбутні трактористи-машиністи, і “стоїть гора високая”. Щоправда, нині вона вже заселена. Це — Вовча Гора, що ввійшла в межі Чорного Острова. А гайок під нею — ще одна деталь славнозвісного пейзажу. Спостерігав цю картину — гора, гай, річечка, верби, човни — Леонід Глібов, очевидно, з іншого підвищення — якраз звідтіль, де знаходиться наше ПТУ. Поряд із ним збереглося приміщення колишнього Дворянського училища, де Л. І. Глібов 1856 року, на той час уже автор байок та віршів, розпочав свою педагогічну діяльність учителем історії й географії. …Усе це яскраво пригадалося мені, коли прочитав публікацію Миколи Букатого “Така оптимістична “Журба”…” у ч. 9 “Слова Просвіти” від 26 лютого — 3 березня ц. р. У статті цього автора розповідається зовсім інша історія написання знаменитої пісні. Щоправда, згадується, й Чорний Острів, містечко на Поділлі, де працював Леонід Глібов після закінчення Ніжинського ліцею. Отже, в цілому досить гарно й переконливо розповівши про історію народження пісні в Седневі на Чернігівщині, Микола Букатий не згадав, що таку ж саму претензію чи легенду на місце народження “Журби” має Чорний Острів із Поділля. Можливо, не хотів вдаватися до деталей цієї широкої й до кінця не з’ясованої історії, а може, й не відає її. Але, на мою думку, читачі мають знати легенди, пов’язані із знаменитою піснею. Бо вони, ці легенди, навіть суперечки, роблять пісенний шедевр іще знаменитішим, ближчим, ріднішим, — і чернігівцям, і подолянам, і не тільки їм. А вивченням цих легенд, історій, суперечок детально займався Олександр Деко, чия документальна повість згадувалася вище. Якраз того ж 1974 року, тільки пізніше, коли я вже служив у війську, він побував і в Седневі, і в Чорному Острові. Нині Олександр Аврамович мешкає у Мюнхені, очолює Спілку українських письменників Німеччини, видає журнал “Соборність”, однак його есей “Де стоїть гора високая?” можна прочитати в його чотиритомнику. У своєму дослідженні Олександр Деко, до речі, родом із Чернігівського краю, розповідає легенди і про Седнів, і про Чорний Острів, наводить численні публікації, листи, розповіді, що підтримують ту чи іншу версію. Більше того, він розповідає й третю легенду — з Полтавщини, із села Кривинка. Тим часом у першодруку, здійсненому “Черниговскими губернскими ведомостями”, під віршем стоїть такий підпис: “Л. Глебов. Октябрь, 1859, Чернигов”. Остаточного вердикту Олександр Деко не виносить, вважаючи, що право на місце народження пісні можуть виявляти і Поділля, й Сіверщина, й Полтавщина, що робить її ще дорожчою кожному українцеві. Мабуть, із цим варто погодитися. z Василь ГОРБАТЮК, м. Хмельницький

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин