Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

НАВКОЛІШКИ ПЕРЕД ФАННІ АРДАН

Слово Просвіти, №16 за 2004 рік

РЕПЛІКА Третього квітня 2004 року, опівдні у холі готелю “Прем’єр палас” зібрався чималий натовп, абияк вишикуваний у галасливу чергу. “Ой, — подумала я при вході, — невже так прискіпливо-бюрократично перевіряють акредитації?” Виявилось, що це черга журналістів до ліфта — таблички сповіщали: “Прес-конференція з Фанні Ардан на 8 поверсі”. На щастя, встелені килимами східці були неподалік, а бажання зайняти зручне місце, щоб якнайкраще розгледіти і почути омріяну актрису, допомогло піднятися на восьмий поверх пішки. Передчуття, як то кажуть, мене не обдурили. Кінозірки ще не було, проте оператори, незворушні, наче військо перед боєм, стояли за два метри від столу з мікрофонами. За ними — ряди крісел для журналістів. Телекамери на високих штативах заповнювали простір між спинами операторів… Ні вмовляння, ні переконання, ані погрози організаторів не допомогли впорядкувати місця для преси, проте всі суперечки миттєво припинила поява Фанні Ардан у супроводі радника з питань культури при Посольстві Франції Олів’є Гійома, відповідального за дослідження ринку країн Центральної та Східної Європи Unifrance Жоеля Шарона, а також Генерального директора кінофестивалю “Молодість” Андрія Халпахчі. Дуже швидко журналісти потіснили операторів і стали з ними пліч-о-пліч. А фотографам — вдалося протиснутися наперед і цілу пресконференцію знімати Фанні Ардан, стоячи перед нею навколішках. Мадемуазель, тобто панна Фанні Ардан, відкривала “Французьку весну в Україні”словами: “Актриса завжди сповнена сумнівів. Актори рухаються в темряві, і найбільше щастя для них — пережити віддяку за свою працю. Тому я щаслива бути сьогодні серед вас”. Запитання до Фанні Ардан стосувалися природи акторства, співпраці з режисерами, сцен у конкретних фільмах. Відповіді складалися у розповідь-монолог: “Актор — це загадка. Причини, з яких стають акторами, були і є невідомими. Я завжди вважала, що стимулом для актора є задоволення. Хоча й правда, що актори залежать від бажань іншої людини — режисера. І в цьому немає справедливості чи несправедливості — бажання режисера не контрольоване. Але якщо режисер пропонує роль мені, — це значить, що він хоче саме мене, і вже половина роботи для мене зроблена, бо акторові потрібна любов, акторові потрібна теплота, завдяки якій він розкривається. Кожного разу, коли ти знімаєшся в нового режисера, потрапляєш у новий світ, який дозволяє розкритися по'іншому. Ніколи я не піду до режисера, якого обож' нюю, із закритими очима. Це найвища печаль — зніматися у великого режисера і грати роль, яка мені не подобається. Я краще пере' чекаю і буду шукати чогось такого, що, вреш' ті, може й не збутися, аніж попрощаюся зі своєю мрією. Думаю, що у кіномистецтві краще керуватися своїм інстинктом, аніж стратегією. Якщо помиляєшся у стратегії, значить губиш все, а якщо працюєш за інс' тинктом, то задоволення від цього конкрет' ного часу залишиться назавжди. Моє найбільше задоволення у відпустці — нікуди не їздити, залишатися у Парижі і хо' дити в кіно. Кіно для мене — без статі, без національності, без віку. Вирази “молоде кі'-но” чи “кіно молодих режисерів”, або ж “французьке кіно”, “жіноче кіно” створюють своєрідні гетто. Є і молоді режисери, і старі, а іноді, незалежно від віку, у них однаковий менталітет. Тут усе залежить від енергії, ентузіазму, новизни. Створення персонажа — теж загадкова справа. Я вже казала, що можу грати тільки тих героїв, які мені подобаються. А якщо во' ни мені подобаються, це значить, що я їх ро' зумію, відчуваю їхні емоції. Я завжди довіряю своїм героям. Але це правда, що актор — лю' дина в масці, він є лише результатом своєї власної суті. Коли тобі складно зібратися, зо' середитися перед сценою, це значить, що ти раптом зіштовхуєшся зі своїми власними “провалами”. Не знаю, чи граю я якогось пер' сонажа поза сценою, але я точно граю. Усі суспільні стосунки граються, як ролі. Визначальним для мене став мій найпер' ший фільм — “Сусідка” Франсуа Трюфо. Зав' дяки йому я стала кіноактрисою. На той час усе було дуже замкнено — ти була або теат' ральною актрисою, або телевізійною, або кі' ноактрисою. Треба було вибирати — або'або. Як театральна актриса, я вважала, що ніко' ли не стану кіноактрисою. Врешті'решт, це збулося, як подарунок. Я вірила в усі фільми, в яких знімалася. Під час зйомок була щасли' вою. Я вірю в алхімію того, що відбувається на зйомках. Іноді я грала краще завдяки іншим акторам. Працюючи з деякими партнерами, можна забути про камеру. Але є й такі, через яких просто соромно бути актрисою. Акторам'початківцям можу сказати таке: “Любіть, любіть і любіть цю професію! Йдіть уперед цією дорогою, як божевільні, ні' кого не слухайте — йдіть своїм шляхом”. Є актори, до яких успіх приходить в двадцять років, а до декого — і в сорок. “Встигати” в акторстві — це неконтрольована алхімія. Єдине, що є важливим, — це чесність”. Актриса вміло уникала конкретних відповідей на некоректні запитання. Одне зних (Чи правда, що відновився ваш роман із Жераром Депард’є?) змусило Фанні Ардан зробити коротеньке резюме: “Це правда, що українці завжди в курсі всіх справ, не знаю, як ви все це встигаєте. Можу сказати, що Жерар Депард’є є одним із найголовніших людей у моєму житті. А журналісти іноді брешуть, а іноді стають пророками. І ОСОБИСТІСТЬ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин