VII з’їзд «Просвіти» · с. 8сторінка оригіналу ↗
ОСВІТА — ГОЛОВНИЙ ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Слово Просвіти, №16 за 2005 рік
шилося жодного стаціонарного закладу. Все це ставить під сумнів успіх освітньої реформи, досягнення соціальних стандартів європейської освіти. Маловтішні справи і з вирішенням такого суспільнозначимого завдання, як інформаційно-інтелектуальна компетентність, яка поряд із соціальною, комунікативною, творчою вважається пріоритетною для Ради Європи. Інтернет, науково-методична література, українська книга, фаховий журнал, періодична преса для вчителя, викладача сільських навчальних закладів стають майже недоступними. За останні роки закрито понад 5 тисяч бібліотек, що розцінюється просвітянами як освітньо-культурний геноцид, а дефіцит інформаційних засобів вважають найболючішою проблемою освіти, адже компетентність учня, студента залежить від компетентності педагога. Не можемо промовчати й про те, що дитячі, юнацькі телепередачі складають в інформаційному просторі лише 1,5—3,5 %. Турбує ситуація у системі вищої школи: перевантаженість професорсько-викладацького складу, відсутність умов для наукової діяльності, незадовільна науково-експериментальна база, факти корумпованості, які перенесені й у сферу акредитації та ліцензування функціонування внз, які не забезпечують належної підготовки фахівців, нехтування виховною роботою, зокрема і в піднесенні авторитету державної мови, української культури й духовності є реаліями сьогодення. Прикро, що в державі немає концепції ефективного розвитку внзівської науки. За міжнародними оцінками серед 200 найкращих внз світу немає жодного українського. Міністерство освіти і науки України не виробило оптимального механізму прийому, що часто залишає здібну молодь за межами університетської освіти. Вважаємо, що влада повинна суттєво збільшити асигнування для державного замовлення, оскільки пропорція оплати за навчання у внз: 50 на 50 — для зубожілого українського народу несправедлива. Потребує перегляду кадрова політика. Політична кон’юнктура, купівля-продаж посад, філософія “свояків” часто зводить нанівець творчий потенціал учених, викладачів, студентів. Не втратити, а розвивати громадянське, патріотичне, національне й інтелектуальне — парадигма й завдання сучасної української освіти. Вона потребує дуже відповідального ставлення суспільства і влади до впровадження в зміни освіти українознавчих цінностей, удосконалення мовної мережі навчальних закладів, оскільки упослідженість української мови, мовна дискримінація українців у частині східних областей і Кримської АР дійшла критичного рівня. Така неконституційна і непрофесійна політика влади, відповідних Міністерств і відомств до культурно-освітніх прав українства характерна і щодо наших співвітчизників за кордоном. Разом із тим стандарти європейського освітнього простору, Болонська і Сорбонська декларації передбачають взаємодію, взаємопосилювання національних і загальних цінностей. Національні системи освіти мають вирізнятися своїм культурним і мовним потенціалом, етноцінностями і традиціями. Бо полікультурність неможлива поза українською національною культурою. Цього вимагають національні інтереси, цього вимагаємо ми, просвітяни, від української влади.
ПРОЕКТ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
