Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · с. 10сторінка оригіналу ↗

ІСТОРІЯ НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «СЕЛО» “Недавно Рада Т ва одержала лист від Державної варти м. Кам’янця, писаний московською мовою. Лист сей було повернуто варті не читаючи, після чого державна варта почала писати вже по українському”. Село, 21—22 жовтня, 1918 р.

Слово Просвіти, №16 за 2005 рік

“Володимир Фадійович виконав слово своє — ніколи живим не віддатися в руки большовиків і, зобачивши силу злочинців, сам випалом із револьвера прикоротив собі життя. Поганці грабували небіжчика до сорочки й забрали труп його, а брата заарештували й розстріляли за те, що той не хтів говорити по московському…” “Село”, 1919 р. ОБРАЗКИ ПРОСВІТЯН- СЬКОЇ ІСТОРІЇ На сторінках журналу — чимало матеріалів про діяльність “Просвіти”. Так, у числі 28—29 від 28 серпня 1918 року Вл. Плінський у дописі “Т-во “Просвіта” в селі Женишківцях” повідомляє, що “Просвіту” в Женишківцях (нині Віньковецький район Хмельницької області) заснував 27 квітня гурток молоді, переважно із селян. На перших загальних зборах їх було 26. “Тяжкий шлях прийшлося пройти молодому Т-ву за 2 місяці свого істнування. Ворожнеча несвідомого селянства, перешкоди збоку україноненависників, незначні матеріальні засоби — все це гальмувало справу й діяльність “Просвіти”. Не раз рада “Просвіти” зверталася за допомогою до ріжних інституцій і приватних особ, але всякий раз у допомозі відказували. З великими труднощами члени Т-ва зложили свої останні гроші й заснували фонд у 890 карбованців. Частина цих грошей пішла на книжки та газети, а частина — на улаштування сцени, єдиного джерела для збільшення коштів. Книгозбірня “Просвіти” поки що невелика (коло 400 книжок на суму 489 карбованців). Для читальні передплачуються такі газети та журнали: “Нова Рада”, “Відродження”, “Кіевская Мисль”, “Наше Село”, “Народня Справа”, “Село”, “Рілля”, “Комашня”. “Шлях”, “Гедз” і “Реп’яхи”. Книгозбірня-читальня відкрита щоденно…” Попри брак часу через польові роботи, все ж “зроблено вже багато: заведено драматичний, співочий і дитячий гуртки, струнний оркестр; улаштовано 6 вистав, 2 безплатних дитячих вечора, 1 народню гулянку, 1 національне свято, 3 лекції, 4 танцювальних вечірки… Намічається відкрити вечерні курси для дорослих, поширити книгозбірню і читальню…” У колоритному за мовою і стилем дописі автор розповідає про зміни, які внесла у життя села “Просвіта”: “Не почуєш тепер на селі вульгарних і міщанських російських пісень і иншого бруду, що понаносили з собою “солдатики”, — співають “Стоїть гора високая”, “Коло млина коло броду”, “Повій, вітре, на Вкраїну”, “Як умру, то поховайте” і т. і. Рідної мови навіть підпанки перестали цуратись. Національне вбрання відродилось і стало ще кращим і пишніщим. Окрім того часті зібрання та вистави, вечорі і танцювальні вечірки, де буває чимало інтелігенції з Женишківець і других сіл і навіть міст, об’єднали одиноко сумуючу не згуртовану молодь, привчили її до делікатності і зменшили п’янства і дебоші на селі. Багато і старих селян перемінило свій погляд на виставу …” Ці публікації дають змогу нам майже через століття бачити штрихи життя й дозвілля, настрої та прагнення, шляхи культурного піднесення наших земляків. Що співали вони? Які вистави ставили? “Незважаючи на те, що більшість аматорів не бачила ніколи до того сцени, але зіграла свої ролі добре. Так д. Влас Вуйлов чудово виконав роль Мартина (Мартинова помста), Лукія Вуйлова — Риндички (По ревізії) і Василини (На перші гулі), Степан Кухар — Сторожа (По ревізії), Арсень Маньковський — Гараська (По ревізії), Єпіфан Вуйлов — Панаса (Бувальщина) і Іван Сухий — Теміша (На перші гулі). Співочий гурток під керовнитством д. О. Ковальова виконав гарно: “Зоре моя вечірняя” (Тріо), “Ой ти, дівчино, зарученая” (міш. хор), “Реве та стогне Дніпр широкий” (міш. хор), “Там за лісом” (муж. хор.) і “Ще не вмерла Україна” (міш. хор). Зараз Женишківська “Просвіта” має 120 членів, переважно селян. “Інтеллігенція” дивиться на “П-ту” звисока, як на “мужицьку” організацію … Де-які підбивають селян і вживають ріжних способів, щоб “Просвіту” закрити. …Не лиш-ним буде сказати, що Женишківська “Просвіта” гарним прикладом і стараннями розбудила селянство і по других селах і містах і люде починають гуртуватися в просвітні Т-ва, а в де-яких селах “Просвіти” вже заснувалися (Божиківці, Віньківці, Дашківці)…” У числі журналу №32—33 дописувач під псевдонімом “Свій” повідомляв із села Нове Поріччя Кам’янецького повіту (нині Городоцького району Хмельницької області): “В грудню минувшого року в нашому селі заснувалося товариство “Просвіта”, праця котрої на перших порах зустріла великі труднощи та перешкоди з боку “товаришів большовиків”, … але про те в грудню працею “Просвіти” було улаштовано де-кілька читанок. В січню цього року театральним гуртком при “Просвіті” була в місцевій школі виставлена пьєса “Зоря Нового життя”. В антрактах провадилися співи вкраїнських пісень…” Рада “Просвіти” села Ружична (нині передмістя Хмельницького) у складі голови С. Гули, скарбника Ст. Вальчука і писаря М. Шведа бідкалася про брак приміщення для роботи товариства й просила допомоги в редакції. Розповідаючи про важке становлення “Просвіти” (заснована в грудні 1917 року), вони зазначають: “В часи большовизма розбилось селянство на два ворожих табори: один з них, ворожий для Українства, чинив і чинить багато неприємностей. Але, не дивлячись на усі ці перешкоди, “Просвіта” не хилиться перед ними, а прямує своїм шляхом — працює над культурним і духовним відродженням села. …і зараз “Просвіта” налічує 85 чоловік…” Про діяльність “Просвіти” повідомляли зі Жванця Кам’янецького повіту: “Кам’янець-Подільським окружним судом затверджено статут “Жванецького культурно-освітнього товариства “Просвіта” імені І. М. Стешенка”. Просвіта об’єднує діяльність двох волостей — гавриловецької та рихтецької, всього біля 30 сел. Товариство вживає рішучих заходів до відкриття в Жванці мішаної української гімназії ім. І. М. Стешенка, а також народнього дому ім. письменника Руданського”. У числі 38—39 від 5 жовтня 1918 року Арк. Животко в статті “Просвіта і діти” зазначав: “Просвіта”, яка найближче стоїть до народу, якій найбільше болить життя краю і люду, яка йде шляхом рідної культури, — повинна звернути увагу на той скарб дорогий — на наших діток”. У цьому ж числі про проблеми товариств “Просвіти” розмірковує В. Зборовець. Діяльністю “Просвіти” в Подільській губернії опікався департамент позашкільної освіти, який тоді очолювала Софія Русова. “Позаяк “Просвіти” переживають дуже скрутне становище через непорозуміння з старостами в їх діяльності і через неясні умови юридичного істнування”, департамент оголосив у журналі “Село” про скликання з’їзду “Просвіти” 21—22 жовтня. У цьому ж числі видання подається низка матеріалів про діяльність “Просвіти” в Кам’янці-Подільському: про курси українознавства і діловодства для урядовців, відкриття гімназії для дорослих, про прохання Міністерства народної освіти допомогти дібрати фахівців з українознавства в середні школи. Завершується добірка таким повідомленням: “Недавно Рада Т-ва одержала лист від Державної варти м. Кам’янця писаний московською мовою. Лист сей було повернуто варті не читаючи, після чого державна варта почала писати вже по українському”. У селі Борівка (мабуть, нині Вінницької області) в 1905—1909 роках просвітянську роботу вів учитель Іван Миколайчук, проте змушений був покинути село через нападки прихильників “єдіной нєдєлімой”. “Але зерна, які він сіяв, прийнялись… учні його року 1917 заснували в селі “Просвіту”, — писав Б. Біда. — …Але цього літа голову “Просвіти” було заарештовано: пішла по селі чутка, що це його за те, що він про свободу розказував…” У часи гетьманства Павла Скоропадського, хоч уславився він відкриттям Кам’янець-Подільського університету та інших навчальних закладів, українська справа зазнавала утисків. Ось допис П. Козерницького із журналу числа 46—47 від 22 листопада 1918 року. “С. Лозни, Літинськ. пов. Поки не вернулися з військової служби вчителі, в с. Сахнів і в с. Лознів ніхто не дбав про громадську справу. Тепер, дякуючи вчителям д. д. Олійникові і Гальчевському, засновано т-во “Просвіта”, яке має поки що 20 членів. 20 вересня, під керовництвом вчителів була виконана драма Тобілевіча “Безталанна”. Прибуток від вистави піде на передплату газет, журналів і на купівлю книжок. … Дуже велику допомогу в цій справі дав директор Лознівського заводу, який прихильно відноситься до нашої освіти”. Бачимо, що просвітяни ставили перед собою високу планку — взялися за “Безталанну”! Але головне тут — прізвище “Гальчевський”. Так, саме той Яків Гальчевський, який незабаром стане командиром полку армії УНР, а в 1922—1923 роках — знаменитим отаманом повстанців “Орлом”, що наводив жах на більшовиків не лише на Поділлі, а й на Київщині. У відчайдушній боротьбі з більшовизмом поряд із ним було чимало просвітян із Сахнів і Лознів. Майже в кожному числі “Села” за 1918 і 1919 роки є інформація про діяльність товариства. Йдеться про Вінницю, Брацлав, Немирів, Могилів-Подільський, Нову Ушицю, Вовковинці, Ямпіль, Ладижин, села Глібів, Андріївка, Китайгород, Жванчик Ушицького повіту, Параївці, Мала Баговиця, Кугаївці, Купин Кам’янецького повіту, Рахни- Лісові Ямпільського повіту, Багринівці, Сальниця Літинського повіту, Слобода-Явтушківська, Снітків Могилівського повіту, Кирсанівка, Холодківка Брацлавського повіту, Карабелівці, Вікнина, Киблич Гайсинського повіту та ін. Трапляються в журналі й повідомлення про діяльність “Просвіти” в інших губерніях. Приміром: “В Сумах на Харківщині “Просвітою” відкривається повноправна українська гімназія з навчанням українською мовою”. “В Новоросійську заснувалося нове українське видавниче товариство, до якого будуть притягнені всі українські організації і “Просвіти” Чорноморщини”. “У Білій Церкві “Просвіта” закладає музей!.. “В містечку Мачехах Полтавського повіту “Просвіта” заснувала селянський народній університет”. ПІСЛЯ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ НАВАЛИ Від 30 березня 1919 року читачі не могли одержувати журнал регулярно. Наступне число вийшло тільки 20 червня. Трагічними подіями позначений цей час: більшовицькі війська захопили тоді всю територію України до Збруча. Армія УНР відступила в Галичину. Кам’янецький ревком припинив видання українських журналів і газет. Працівники журналу “Село” Журнал “Село” — видання Подільської Губернія( льної Народної Управи часів боротьби україн( ського народу за свою державність у 1917—1920 роках. У державному архіві Хмельницької області зберігаються його числа з травня 1918 року до грудня 1919(го, — саме тоді часопис видавався у Кам’янці(Подільському. До того часу він виходив у Вінниці, через близькість до Кам’янця(Поділь( ського фронтів Першої світової війни. Шевченківські свята в Перещепинській “Просвіті”. 1912 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин