Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · с. 11сторінка оригіналу ↗

МІСІЯ ПРОСВІТЯН — БУДИТИ СУСПІЛЬСТВО

Слово Просвіти, №16 за 2005 рік

— Ви виросли, вивчились і працюєте в краї, де просвітян( ські традиції жили завжди. Зго( дом Ви активно долучилися до “Просвіти”. Багато зробили як письменник, просвітянин. Сло( вом, бачите цю роботу в часі й просторі. Хотілося б почути Ва( ші думки і спостереження. — Товариство “Просвіта” (або, як його довгий час називали, “Прoсвіта”), було головним рушієм національно-культурного життя на галицьких землях — від початку заснування в XIX ст. і навіть після насильної ліквідації в 1939—1940 рр. Справді, просвітянські традиції тут глибоко закорінені й настільки живучі, що в часи бездержавності “Просвіта” виконувала багато функцій: виховну, ідеологічно-культурницьку, видавничу, організаційну… Вона була берегинею національної свідомості й разом із іншими громадськими об’єднаннями “Січ”, “Пласт”, “Сокіл”, “Луч” науково-видавничою інституцією “Наукове товариство імені Тараса Шевченка” вибудувала потужну “лінію оборони” не лише перед загрозою денаціоналізації народу, а й перед небезпекою деморалізації, що її нав’язували та прищеплювали чужинці. “Просвіта” мала незаперечний авторитет у суспільстві. Навіть у найвіддаленіших закутках краю, як правило, діяла модель співпраці: просвітяни, священництво, вчительство. Нерідко самі духовні пастирі були душею “Просвіти” — згадаймо батьків Богдана Лепкого і їхню діяльність на Бережанщині або подвижницькі труди священиків із Теребовлянщини: Івана Волянського, Платона Карпінського, Йосипа Побережного. Хотів би також підкреслити, що в галицьких умовах ХХ ст. — і до кінця 30-их рр. Товариство відігравало й важливу політичну роль у формуванні національно-патріотичної свідомості кількох поколінь, зокрема й нашого, що відродило “Просвіту” на зорі новітньої української державності. І все ж, здається, ні я, ні багато моїх колег не зуміли використати потенціалу Товариства в нових умовах. Перешкодили об’єктивні фактори, — насамперед, бурхлива “партизація” громадського життя. А тут іще далеко наперед прораховані дії попередньої влади — відсунути просвітян на “марґінальні” позиції або й відкрите опонування позиціям “Просвіти”. Вже не кажу про внутрішні “болячки” — амбіційність “повітових лідерів”, яскраву риторику замість повсякденної роботи з людьми і для людей… — Нове слово “Просвіти” можливе? Якщо в Україні — ук( раїнська влада, то чи потрібні громадські організації, які, власне, формували та обстою( вали державну ідеологію? — Спочатку — про досвід наших історичних побратимів — словаків, сербів, хорватів. “Matica slovenska” чи “Matica srbska” — сестри нашої української “Просвіти”. Правда, їхня діяльність насильно (і надовго) не переривалася. І от сьогодні у Словацькій Республіці національно-освітня організація успішно працює, згуртовує словаків, розсіяних по світах, навколо програми всебічного сприяння батьківщині, популяризації словацької культури в світі. Центр інституції перебуває вм. Мартін, де розташовано грандіозний музейно-видавничий комплекс, але це не означає, що “Mati- ca” — на узбіччі політичного й культурного життя. Навпаки, вона генерує ідеї, координує зусилля громадськості й влади, формує ідеологію держави. У Сербії — “Matica” відмовилася від політичного радикалізму, перетворившись у науково-дослідницько-видавничий центр. Наша “Просвіта”, як на мене, на сьогодні ще не перебрала на себе головних важелів ідеологічного впливу, хоча успішно намагається орієнтувати народ у складній і заплутаній ситуації “ідеологічної всеєдності”, витвореній режимом Кучми. “Просвіта” повинна виховувати і націю, і владу — і в цьому полягає український парадокс! Ми, просвітяни, повинні терміново випрацьовувати стратегію державної ідеології, обумовити її привабливість, престижність. “Просвіта” не може бути політичною партією, але вона мусить отримати право такого голосу, — щоб до нього прислухалися і Президент, і Кабмін, і Верховна Рада, щоб він гуртував і консолідував українців, котрі перебувають у будь-якому куточку планети. Отже, нова іпостась, новий статус, нове слово “Просвіти” — все це можливості сьогоднішнього дня. Потрібно стрепенутися, фактично заново перебудувати структури — від найнижчих до найвищої. “Просвіта” має відмовитися від ролі живильного середовища для любителів споминів, риторики, бездіяльного “патріотизму”. Вона мусить осучаснитися, омолодитися, знайти нові підходи до кожного громадянина держави. Будучи вчителькою і порадницею, вона має пам’ятати, що її найдорожча прикмета — материнське ставлення як до світового українства, так і до національних меншину нашій державі, відбираючи тим самим у політичних авантюристів із-поза меж України “право” втручатися в наше життя. Отже, “Просвіта” ще довго буде потрібною, більше того — необхідною… — Національна ідея коли( небудь спрацює в Україні? Яке майбутнє “Просвіти”? — На українську національну ідею спочатку треба попрацювати. Вона — немов зерно, для якого перед тим як посіяти, готують ґрунт, а після посіву доглядають, плекають, охороняють від шкідників. Наша національна ідея — “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” — засіяна Шевченком, її доглядали Франко і Леся Українка. Перші її сходи зійшли в 1918 році з проголошенням IV Універсалу УНР. Відомо, якими способами було ліквідовано державну незалежність України і як було нищено українські патріотичні організації, в першу чергу “Просвіту”. Тому сьогодні справа захисту української ідеї повинна бути життєвою потребою кожного громадянина — від Президента до школярика, що вперше розгортає “Буквар”. Національна ідея “спрацювала”, але для того, щоб вона “запрацювала”, слід розбудити суспільство, прищепити йому — такому різному — національну гідність і національну гордість. А це — місія “Просвіти”. Вважаю, що роботи вистачить не на одне покоління. Що це за робота? Насамперед, — повернення до християнських, європейських цінностей. Відмова від “фальшивих клейнодів” тоталітарного режиму. Піднесення культури — політичної, духовної, побутової, мовної — ось простір діяльності нашого товариства. Ви скажете: це загальники, від яких “відбиваються” щонайкращі наміри, особливо там, де середовище формує субкультуру “сердючок” і “золотих гусаків”. Гаразд, а де наше щоденне реагування, де, нарешті, здатність бойкотувати, ігнорувати, висміювати, замінювати псевдомистецький мотлох високоякісними творами? Чому мовчимо, слухаючи радіостанцію “Ера”, котра навчилася спритно маніпулювати мовами — українською і російською у межах інтерв’ю, реклами, повідомлень — так, що два мовні потоки змішуються, утверджуючи таким чином “реальну двомовність”? І запитання до влади: чому досі не впорядковано діяльності телерадіокомпаній, котрі зухвало нав’язують українцеві шкідливий іномовний, інозвичаєвий “продукт”? Знаю, що голова нашого товариства Павло Мовчан не залишає без уваги жодного болючого питання — від мови до церкви. Хотів би я, щоб у цьому його більше підтримували колеги-народні депутати, Міністерство культури, Український фонд культури, національні творчі спілки. Отож майбутнє “Просвіти” — у злагодженій, скоординованій, самовідданій праці всіх і кожного з нас… — Плеяда, когорта просвітян минулого — відома. Чи сформо( вана в наші часи когорта всеук( раїнська (у сенсі — елітна)? — Так, звичайно, ми сьогодні можемо порадіти з того, що значна частина громадян має високу національну свідомість. Це довів Майдан і події довкола нього. Але великої і дружної елітної когорти у всеукраїнському масштабі я не бачу. А якщо вона існує, то її діяльність усе ще не набула потрібних обертів. Дуже важливо, щоб до просвітянської еліти прилучалися люди з високої влади. Такими людьми бачу Віктора Ющенка, Володимира Литвина, Олександра Зінченка, Бориса Тарасюка… Прикро за неінтелігентність зовні інтелігентного Мороза. Інші високопосадовці ще навчаються відчувати себе українцями. А деякі — на жаль, просто “штубаки”, котрі ніколи й нічому не вчилися і не навчаться… Наше суспільство ще хворе. І для того, щоб вилікувати його хоча б від одного комплексу — меншовартості, — потрібен час, але й політична воля держави, її керівництва. Треба подолати комплекси залежності, холуйства, малоросійства. Страх на генному рівні відійде, якщо матимемо українську мову в будьякому середовищі, в телеефірі, на книжкових “розвалах”, в рекламі. Але мову не штучну, дерев’яну, покалічену або навмисно спаскуджену, а мову природну. Що далі? Вдосконалення суспільства можливе через розумне виховання молоді… А це ще одна смуга проблем. Молодь, зорієнтовану на українське, молодь, котра живе й мислить Україною, ми бачили на Майдані Незалежності, чули її голос по всій Україні. Важливо, щоб вона не розчарувалася, не збайдужіла. Аби цього не сталося, слід міркувати і діяти! — Мова — вічний біль, ком( плекс меншовартості, генний страх, мовні проблеми в світі — все це знаєте з власного досві( ду. Чи не перетворюємося ми на хуторян із марґінальними проблемами? — Мабуть, немає країн, де б не було мовних проблем. Але якщо велика частина населення відчуває дискомфорт, — то це вже політика. У XIX столітті карту Європи і світу перекроювали не тільки зовнішні, ай внутрішні чинники, що, врештірешт, призвели до розпаду імперій і виникнення незалежних держав. Нині в цивілізованих країнах робиться все для того, аби “зняти” мовну проблематику… Та ми не можемо закривати очі на мовний дискомфорт українців у Російській Федерації, Бєларусі, в Словацькій Республіці. На превеликий жаль, наша держава досі не спромоглася відреагувати на це в будь-який спосіб: чи то шляхом перегляду й удосконалення відповідних міжнародних угод, чи то через надання “адресної” допомоги закордонним українцям книжкою, пресою, принаймні елементарною увагою. Прикладів того, як це робиться, чимало — Польща, Угорщина, Фото Г. Оборської та ж Росія, — починаючи від Президента і спеціальної структури “Росзарубежцентра” — до “агентів впливу” в кожній країні “ближнего и дальнего зарубежья…” Вважаю, що треба об’єднати зусилля “Просвіти”, Конґресу української інтелігенції, всіх патріотичних об’єднань і зосередитися на проблемах державної мови як першочергових для нової влади в новій українській ситуації. Про кардинальне поліпшення умов для її функціонування та розвитку треба не лише мріяти, а домагатися цього “і словом і ділом”. Відстоювати її право так, як нещодавно відстоювали право на справедливість, підтримуючи “Нашу Україну” і кандидата в Президенти Віктора Ющенка. — Література, книговидан( ня, письменство сьогодні й зав( тра. Інформаційний простір. Що бачите позитивного? — Позитиву небагато. Поки що. Література і книговидання — це наші два крила: “красиве” і “корисне”, кажучи словами Максима Рильського. Одне не може існувати без іншого. Літературі потрібні нові імпульси, нові обрії, нові поклики. Які вони? Звідки вони? Можливо, з тих Гість нашого видання — активний просвітя( нин, відомий український письменник, дипло( мат Роман Мар’янович ЛУБКІВСЬКИЙ. “Просвіта” повинна виховувати і націю, і владу — і в цьому полягає український парадокс!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин