Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Що ми за народ? · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЩО В ГОЛОВІ ПІД ЗЕЛЕНИМ КАШКЕТОМ?

Слово Просвіти, №16 за 2005 рік

Як тільки ми — проф. П. Чучка і я підійшли до будинку Верховної Ради, молоденький офіцерчик у зеленому кашкеті зневажливо буркнув: “Пра" пуска нє ваші” й повернув нам пере" пустки. — “Як — “не ваші!” Ось вам наші паспорти!” — обурюємося обоє. Лейтенант довго вертів у руках наші перепустки, звіряючи їх із паспорта" ми, а тоді знову: “Прапуска нє ваші! До свіданья”. Непомітно з"за дверей виглянув старший по чину офіцер, здається, ма" йор, теж у зеленому кашкеті, й прямо до нас: — В чом дєло? В чом дєло, гаспада? — Так ось, — обурюється профе" сор Чучка, — ми обидва маємо перепустки на засідання Верховної Ра" ди, маємо паспорти, а пан лейтенант нас не пускає, каже, що нібито пере" пустки не наші. Майор бере в руки наші перепус" тки й паспорти, крутить, вертить, а то" ді, як і лейтенант, але трохи тихіше: — Вот пасматрітє, в паспортє напі" сано Чучка Павло, а на пропускє — пан Чучка. Согласітєсь, ето разниє вєщі. Тоді професор Чучка каже: — Пане майоре, слово пан не є складовою частиною наших прізвищ. На общєпонятном пан означає гаспа" дін. Невже ви цього не знаєте? Не мо" жу повірити. Майор ще трохи пом’явся, повер" тів у руках наші документи і, поверта" ючи, прорік: — А"а"а, развє что, развє что. Тагда прахадітє. Только скажіте вашім, чтоб так і пісалі. А то... “А то…” Куди ми потрапили, Боже мій! Невже це і є парламент незалеж" ної України? Важко повірити… І мені пригадалася розповідь тала" новитого українського гумориста Олександра Ковінька про 1937 рік. Після повернення з Далекої Півночі, в час брежнєвської стагнації, він розпо" відав мені в Будинку письменників у Ірпені таку бувальщину. Зібрали того злопам’ятного року в Києві сатириків та гумористів із то" дішньої Радянської України. Так, осіб близько п’ятсот. У будинку Верховної Ради, який, як і нині, охороняли офі" церики в зелених кашкетах. Українські майстри веселого цеху два дні розва" жалися — читали свої твори, сміялися. А третього дня під час роботи “наради гумористів” у президії з’явився чекіст високого рангу і владним голосом скомандував: “Всем встать і напра" вітьса к виходу! Нємєдлєнно! Только без панікі!” Виходимо у фойє, продовжував Ковінько, а там — маса зеленокаш" кетників. Членують натовп і направ" ляють у різні під’їзди. Виходимо з під’їзду й потрапляємо в нове оточен" ня зеленокашкетників, які з двох боків лагідно направляють веселунів: “Пря" мо, прямо”. I… в “чорний ворон”, і в “чорний ворон”. А “чорними ворона" ми” — у Харків, а з Харкова — кого ку" ди, а мене на Магадан. На двадцять п’ять років — “угольок добивать” для “строєк каммунізма”. А то, “відітє"лі, націоналісти развлєкаться вздумалі”… — Цей будинок і нашу Верховну Раду охороняють, мабуть онуки зеле" нокашкетників 1937 року. Інакше во" ни не піднімали б на глум української мови, а отже, й Конституції, — сказав я професору Чучці, коли ми підніма" лися широкими сходами на другий по" верх. Професор Чучка не став заперечу" вати. За різдвяним столом у пані Ганни Міндрул z z Юрій БАЛЕГА, м. Ужгород

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин