Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · с. 13сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №16 за 2005 рік

Слово Просвіти, №16 за 2005 рік

ЛИЦАРІ ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ — Відколи почуваєтеся прос( вітянином, пане Василю? — Мені здається, що все життя. Завжди намагався робити те, що треба для освіти й просвіти люду. Ще в п’ятому класі я написав п’єсу “Український син”, віддав своєму вчителеві, який шукав п’єсу для сільського драмгуртка, але не признався, що то мій твір. Сказав, що нібито переписав у родича в сусідньому селі, все там є, крім обкладинки, тому не знаю ні назви, ні автора. Повірили. Я напросився в суфлери й дивував усіх тим, що знаю п’єсу напам’ять, підказую виконавцям, не заглядаючи в текст. Селом поширилася легенда про вундеркінда з унікальною пам’яттю. — З чого почався для Вас те( атр? — Виставу професійного театру я побачив у Коломиї лише у восьмому класі. А на сцену вперше вийшов у першому класі, читаючи Шевченкове “Учітеся, брати мої”. Із четвертого класу почав “ходити в царі”, тобто — з різдвяним вертепом, у якому постійно грав роль ґендляра. П’єски для вертепу писав і друкував колись окремими книжечками колишній січовий стрілець, письменник Юрій Шкрумеляк, який жив у Коломиї, але що робити, коли в п’єсі 17—18 дійових осіб, а в нашій компанії лише 10—12 хлопців? “Не біда”, — сказав наш учитель Степан Гаврилюк і переробив сценарій на потрібну для нас кількість персонажів. Зберігаю фото 1949 року, де нас 13. Коли нашого вчителя заарештували й дали 25 років ГУЛАГу, і все написане забрали, писати п’єси довелося мені. Навіть для сусідніх сіл на замовлення писав. Минули роки, на лекціях у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого нам розповідали, що вертеп — це лялькова вистава, ляльковий театр, який розвинувся в Україні на межі XVI— XVII століть. Мене це дивувало, бо ніяких ляльок у нас не було, ролі виконували живі люди. Такий “живий” різдвяний вертеп відродився чи, може, зародився на Західній Україні, зокрема на Покутті, десь у 20— 30-их роках ХХ століття під егідою “Просвіти”. Виходить, що я вже тоді був просвітянином. — А формально відколи в то( варистві “Просвіта”? — Формально в “Просвіті” я з 1989 року, як тільки виникло товариство української мови ім. Т. Шевченка. Як режисер я розробляв сценарний хід презентації товариства, що відбулася в розкішній мармуровій залі Чернівецького державного університету. Згодом очолив мистецьку секцію. — Які були перші кроки Вашо( го товариства? — Першим головою товариства став тоді доктор фізико-математичних наук, професор Гавалешко. Збиралися, говорили дуже солідні люди, але належного розголосу товариство не мало, бо ЗМІ мовчали, ігнорували. Як зворохобити місто, область? Думав я і придумав. Після знаменитого першого фестивалю “Червона рута” в Чернівцях влада поширювала в пресі чутки, що фестиваль не вдався і наших аматорів недооцінили. Але ж вони виступали на різних сценах у різних номінаціях і ніхто їх усіх разом не бачив. Я вирішив зібрати всіх у театрі під егідою нашого товариства, однак влада почала перешкоджати. Вигадали, ніби в театрі потрібно зробити ремонт сцени саме того вечора, тому пропонували концерт відкласти на кілька тижнів, або ж перенести його в актовий зал університету, де справді йшов ремонт, приміщення не опалювалося, а було вже холодно. Ні відкладати, ні переносити концерт я не погоджувався, а в останній день (квитки були вже розповсюджені повністю) заявив: якщо концерт зірветься, я за наслідки не відповідаю. Начальство тоді боялося мітингів і в останній момент концерт дозволили. Тоді про вечір написали в газетах і не заборонили нам наступних, на яких уже були й національні прапори, стрілецькі та повстанські пісні, виступали не тільки буковинці, а й аматори з сусідніх областей — Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької. Мені, як головному Відомий на Буковині й Прикарпатті ре( жисер, журналіст, літератор Василь СЕЛЕЗІНКА — чи не найактивніший у мину( лому й нині просвітянин. Уродженець с. Спас Коломийського району, розвиває тему духовного збагачення, черпає нас( нагу в спілкуванні з прекрасним. Своєю телепрограмою “Сяйво” в 60(их роках він запалював аматорів до творчості, вияв( ляв обдарованих людей, пропагував сандра Беца з Кам’янця-Подільського. А музики з козо-басом, а танці з вихилясом, хори з усіх-усюд! Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Софію Ротару сприймали, як рідних, запрошували в гості. Глядачі ще тоді відчули, що “разом нас багато…” У тому була моя радість, моє щастя, хоч я не удостоєний за те ні звань, ні нагород. Працюю на телебаченні вже 42 роки, з них 32 був головним режисером. Тричі колектив подавав мою кандидатуру на звання заслуженого діяча мистецтв України. Міністри підписува- ІСТОРІЯ «ПРОСВІТИ» Коли нашого вчителя, Степана Гаврилюка, Коли нашого вчителя, Степана Гаврилюка, заарештували й дали 25 років ГУЛАГу, писати заарештували й дали 25 років ГУЛАГу, писати п’єси для різдвяного вертепу довелося мені. п’єси для різдвяного вертепу довелося мені. Навіть для сусідніх сіл на замовлення писав. Навіть для сусідніх сіл на замовлення писав.

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин