«Просвіта» сьогодні · с. 14сторінка оригіналу ↗
«МИ ЖИВЕМО У ЦІКАВИЙ ЧАС»
Слово Просвіти, №16 за 2005 рік
Фото Ганни Оборської
— Яким був Ваш шлях до “Просвіти”? — Я виріс у звичайній селянській сім’ї, в якій витав дух усього українського. Мама співала українських пісень, а ми вчотирьох підспівували. Згодом я почав писати вірші. У Київському медичному інституті я був у капелі бандуристів, займався художньою самодіяльністю. Прийшло і щире зацікавлення українською історією та літературою, особливо тією, яка в нас не друкувалася, привозилася з-за кордону. Десь до початку 90-их, коли я вже був зрілим лікарем, мав своїх однодумців, коло друзів, виникло бажання якось самореалізуватися, спілкуватися. Ми згуртувалися навколо просвітянської ідеї. Зібрання почалися в музеї Михайла Коцюбинського за сприяння його внука — Юрія Коцюбинського. Так була створена чернігівська “Просвіта”, в якій я отримав справжнє задоволення від спілкування з однодумцями, від війни з тими, хто мислив по-іншому. І так склалося, що я вже 15 років — просвітянин. І зараз, коли я вже на пенсії, ця справа мене рятує, додає сил. Ми живемо у цікавий час. Думаю, ті, що прийдуть після нас, заздритимуть нам. — Важко було поєднувати просвітянську роботу з медичною практикою? — Ні, не важко. Коли ти працюєш на основній роботі, тебе оточують люди, і ти можеш проводити просвітянську роботу з людьми, які ершим головою “Просвіти” в Чернігові, що була створена тут майже століття тому, у січні 1907 року, став Михайло Коцюбинський, який в одному зі своїх виступів заявляв: “Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці. Треба забути свої вигоди, свої дрібні інтереси, треба загартувати в собі волю — зробити руки свої сильними, голову світлою, серце гарячим”. Знаменно, що й відновлення чернігівської “Просвіти” в січні 1989 року (тоді ще під назвою Товариство української мови імені Тараса Шевченка), щойно настали сприятливіші політичні умови, відбулося саме в музеї Михайла Коцюбинського. У цьому ж залі зібралися просвітяни Чернігівщини й цього разу, 16 квітня, на свою чергову звітно-виборну конференцію. Як і майже століття тому, їм так само доводиться працювати на чистому ентузіазмі, забувши про свої вигоди, про свої дрібні інтереси. І ця робота дає помітні наслідки. “Просвіта” на Чернігівщині, — констатував у звітній доповіді голова обласного об’єднання Товариства Василь Чепурний, — є найбільш впливовою справді громадською організацією… Наша робота не була марною. Перемога Віктора Ющенка вселяє надію, що з україндумають так, як і ми, вважають себе українцями з діда-прадіда, але ховають свої почуття. Я працював 30 років головним лікарем і мав вплив на свій колектив. Ми, лікарі Чернігова, чи не перші перейшли на українську мову в діловодстві й у спілкуванні. Був навіть курйозний випадок: на дверях я вивісив табличку “Сподіваємося на спілкування українською мовою. Дякуємо”. І диво-дивне — ті, хто розмовляв російською, почали охоче спілкуватися українською. А коли я пішов із роботи, напис зник. Шкода. — Сім’я підтримує Вашу просвітянську роботу? — Так. Мої сини — лікар і юрист — розмовляють українською, розуміють мої національні почуття. Я дуже радий, що мій 15-річний онук, який зараз росте в Ужгороді, із задоволенням спілкується зі мною. А коли їм у школі потрібно було писати твір на тему “Мій найкращий друг”, він напиписав, що його найкращий друг — дідусь. — Ви продовжуєте писати вірші? — Увесь час пишу. Збірки, правда, ще не видав. Пишу й оповідання ще зі студентських часів. Одне з перших моїх оповідань надрукувала медична багатотиражка, а потім — “Молода гвардія”. Мені було приємно, коли редакція отримувала відгуки. Написав кілька пісень, яких співають на Чернігівщині. Але ні в поети, ні в композитори не пнуся — життя присвя-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
