Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Чим більша таємниця, тим більше про неї здогадів”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

МІФИ: СУТНОСТІ Й ЧИСЛА

Слово Просвіти, №16 за 2007 рік

Володимир ВОЙТЕНКО, професор Олександр ХОДЗІНСЬКИЙ, кандидат фізико-математичних наук …Дядько Лев сідає під дубом і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку. З озера, з туману, виринає біла жіноча постать, більше подібна до смуги мли, ніж до людини; простягнені довгі руки загребисто ворушать пальцями. Дядько жахається; оговтавшись, виймає з кошеля якісь корінці і простягає назустріч марі, немов боронячись від неї. Мара подається назад до озера і зливається з туманом. Так у Лесі Українки в “Лісовій пісні”. Беремо до рук “Мифы народов мира” (1400 сторінок у двох томах) і дізнаємося, що на санскриті слово “мара” має значення “те, що вбиває”; в буддійській міфології це божество персоніфікує все зло світу, а в філософському буддизмі є віддзеркаленням усіх вад людської психіки. В народів Європи мара є синонімом нічних жахів; звідси французьке canchemar (кошмар) і його англійський відповідник night- mare. В “Українській міфології” В. Войтовича (660 стор.) бачимо, що в легендах наших предків Мара — донька Чорнобога; вона сіє довкола себе чвари, брехню і недуги; всі хвороби мають ім’я: Віспа, Вогневиця, Гостець, Жовтяниця, Коркуша, Лякливиця… Всього їх 27. Додамо, що українські слова “змарніти”, “змарнувати” й “марно” виросли з того ж кореня, але втратили міфологічну специфіку. Числа, якими насичені міфи, мають насамперед не обліковий, а семантичний сенс: вони характеризують не кількості, а сутності; можна сказати, що цифри в міфах слугують шифрами. Специфічна семантика одиниці, яка означає не 1 яблуко, людину чи вівцю, не першу ланку в послідовних подіях чи явищах, а символізує неподільність, цілісність, єдність чогось такого великого й величного, якими є Космос чи Бог. Скажімо, в міфології китайців верховне божество має назву Тай—І, що буквально перекладається як “велика одиниця” (“велика єдність”, “великий єдиний”). У товстелезних довідниках (на які ми посилалися вище) пощастило знайти лише один приклад кількісного використання числа 1: у якутів вельми погану репутацію мають абаси (вони харчуються людськими душами), з чим узгоджується й специфічна анатомія цих духів — 1 рука, 1 нога, 1 око. Бр-р-р… Число 2 слугує для бінарних протиставлень двох складників єдиної сутності — нерозривних, взаємозумовлених, але не тотожних. Кількість таких пар дуже велика: чоловіче—жіноче, праве—ліве, день—ніч, щастя—нещастя, правда—кривда, предки—нащадки, своє—чуже, вода—вогонь, бог— чорт, життя—смерть… Повний перелік найбільш поширених міфологічних дуплетів перевищує 20. Зних, зрештою, росли і сучасні релігії, і сучасна наукова філософія. ЧИСЛА 3 і 4 У міфології каліфорнійських індіанців юкі деміургом є бог Тайкомол; для створення світу йому знадобилися 3 спроби. Після першої землю поглинула вода. Своє друге творіння бог знищив сам через його недосконалість. Третього разу все було гарно, але земля виявилася занадто легкою і дуже хиталася. Довелося Тайкомолові до її північного краю послати 3 тварини (койота, лося та оленя), які підперли світ спинами. Народи тропічної Африки, які належать до мовної групи банту, шанують бога Леза, подібного до слов’янського Перуна: йому підкоряються дощ, блискавка й грім. Леза створив двох перших людей, спочатку в усьому подібних між собою, а пізніше диверсифікованих за ознакою статі. Їм бог віддав 3 посудини, зроблені з висушених гарбузів; у двох було насіння корисних рослин, а третя консервувала 3 напасті: хижих звірів, хвороби і смерть. Як воно й буває в міфах, уся ця погань дісталася на волю, і Леза мусив учити людей, як жити, щоб уберегтися від загроз. Маньчжури — народність тунгуської групи — подібно до інших етносів поділяють світ на верхній (небеса, сонце, місяць і зорі), серединний (населений людьми й тваринами) і нижнє, підземне царство смерті. На верхньому й нижньому поверхах владарюють багато духів, поміж якими є старший (відповідно “бог” і “чорт”); поруч із людьми живуть численні духи однакового рангу. Вся ця різноповерхова команда перебуває у складних стосунках приязні чи ворожнечі, і це вельми динамічна система, від якої людям перепадає і найгірше, і найкраще. Nota Bene: особливою рисою маньчжурських вірувань є троїстий поділ людської душі; її 3 складники не є навзаєм ізольовані, але мають спеціалізацію. Перша душа (“істинна”) є найважливішою: коли вона покидає тіло, настає смерть. Друга визначає творчі сили, настрій і гармонійність учинків; коли вона тимчасово відлітає, людина непритомніє або засинає. Третя душа регулює “низькі” фізіологічні функції, а після смерті мандрує в нижній світ (і часом знаходить нове втілення). Хто хоче, може пошукати в цих уявленнях аналогію з ученням Фройда. У дохристиянських віруваннях українців трійка вельми вагома; посилання на це число бачимо в найрізноманітніших контекстах. Наприклад, судениці — 3 безсмертні діви, пророчиці життя й смерті, які приходять до дитини на третій день після народження. Одна — володарка смертної години, друга пророкує фізичні вади, а третя опікується житейськими подробицями: з ким у житті зустрітися, коли вінчатися чи народжувати дітей. “Перепікання дитини” — лікувальний обряд, в якому наші пращури використовували домашню піч (споруду, сакральну в багатьох народів), вигорнувши жар і давши охолонути до безпечної температури. Дитину на лопаті або 3 рази саджали в піч, або 3х3 рази всовували в піч дитячі сліди на висівках, якими посипали лопату. 3 рази цілувалися при зустрічі, повторювали заклинання або прокльони, або плювали через ліве плече, або — вже пізніше — хрестилися. На Галичині в святвечір батько, заховавшись за наїдками й пирогами, тричі питав: “Діти, чи ви мене бачите?!” — “Не бачимо!” — відповідали діти: “Щоб ви мене й через рік отак не бачили!” — в цьому був сенс ритуалу. Загальновідомі християнські тези про Святу Трійцю, а також триразові святкування Пречистої й Спаса. Зрештою, тризуб у державному гербі України — при дещо відмінних трактуваннях цього символу різними фахівцями — є закорінений у долітописних традиціях праукраїнців і водночас гарно узгоджується з християнськими (православними) канонами. Назагал у міфології за числом 3 стоїть не просто перелік, кількість того чи іншого, а динаміка, тяглість процесу — його початок, середина й кінець. У цьому сенсі показовим є герой мало не всіх народів — півень. Не має значення, скільки півнів є в курятнику — хоч мільйон, коли йдеться про перший чи другий спів, а ось третя пісня… “Гроб грянулся на средине церкви. Труп поднялся из него […] Но в это время послышался отдаленный крик петуха. Труп опустился в гроб и захлопнулся гробовою крышкою. Сердце у философа билось…” (Гоголь, “Вий”). Півень — хронограф і приборкувач нечистої сили. Недавно одному з авторів довелося побачити, як у давній столиці Грузії Мцхета старша пані зарізала когута й окропила його кров’ю східці церкви перед тим, як у неї ввійти. Мусимо визнати, що півні — скільки їх є на світі і де б вони не жили — шанують число 3. Число 4 є, сказати б, універсальним фіксатором статики. Чотири сторони світу — очевидність. У буддійських текстах вона прикрашена легендою про 4 гори, на кожній з яких росте велетенське дерево (показуючи людям відповідний напрямок). У міфології скандинавів бачимо посилання на 4 персони, які підпирають небо в 4 кутах (і мають імена, які ми й досі читаємо на компасах: Нордрі, Судрі, Вестрі, Аустрі). Скіфська легенда говорить про те, що боги скинули їм з неба 4 предмети (які стали основою матеріальної культури): плуг, ярмо, чату і сокиру. 4 пори року. 4 фази Місяця (і 4 тижні щомісячно). 4 євангелії. 4 масті в картярів. 4 дії арифметики. 4 валентності вуглецю — базової для всього живого речовини. Можете, товариство, подовжити цей список. Водночас поміркуйте над вибором одного з варіантів, про які сперечаються фахівці: числа 3 і 4 є окремими категоріями, чи трійка є просто “недоконаною четвіркою” — вона борсається, бо шукає спокою і знаходить його, лише долучивши до себе бажану одиницю (3+1=4). ЧИСЛО 5 П’ятірку в контексті української міфології можна розглядати як суму жіночого числа 2 і чоловічого числа 3. Арифметичному знакові “плюс” (2+3=5) відповідає, зрозуміло, щось набагато вагоміше, ніж проста операція додавання: йдеться про гармонію й довершеність міжлюдських стосунків. Дослідники також пов’язують п’ятірку з богом Велесом, бо віщування його волхвів збуваються “на п’яте літо”. Є посилання на протиставлення 5- го дня тижня (п’ятниці, дня Мокоші) 4-му дню (четвергу, дню Перуна), Християнська традиція спричинилася до уявлення про 12 особливих (“двунадесятих”) п’ятниць, шанування яких дозволяє запобігти тим чи іншим нещастям. Перша п’ятниця припадає на перший тиждень Великого посту (винагорода — запорука від наглої смерті), дванадцята — перед Водохрещами (винагорода — охорона від вітру й морозів). Ортодоксальні уявлення щодо цих днів у традиціях українців доповнюються дохристиянськими деталями, в певному сенсі цікавішими, ніж канон. Так, вважається, що кожна така п’ятниця — жива істота, від якої жінки могли сподіватися на допомогу при вагітності чи пологах, а також у домашньому господарстві. У китайській міфології число 5 є дуже органічним, оскільки давні ханьці розрізняли не 4, а 5 сторін світу: північ, південь, захід, схід — і центр Землі, в якому жили саме вони. Не скромно, але приємно… Втім, на цьому тлі китайці конструювали й більш розгалужені сюжети. Зокрема про черепаху Ао, яка плавала в морі і тримала на панцирі 5 священних гір, заселених безсмертними. В ситуації, коли Небо могло впасти, богатир відрубав черепасі чотири лапи і підпер його як стелю над кімнатою. Інша китайська легенда розповідає про 5 персон, які спустилися з неба і стали тими, хто має владу над усіма заразами. Щоб задобрити “епідеміологів”, імператор присвоїв їм високі чини і звелів щороку, 5-го числа 5-го місяця, на їх честь влаштовувати свято. Якщо кількість прибульців умотивована (четверо відповідають за хвороби, які припадають на чотири пори року, а п’ятий — командир), то дата жертвоприношень, вочевидь, визначена суто механічно. В індуїстських (джайнських) віруваннях кожний тиртханкара (учитель віри) проходить життєвий шлях, позначений п’ятьма засадничими позиціями: зачаття, народження, відхід від буденного життя, осягнення абсолюту та остаточне звільнення. Отже, статичній п’ятірці китайців (яка фіксує незмінні сторони світу) джайнські мудреці протиставили динаміку— процес фізичного і духовного розвитку “від початку до кінця”. Число 5 вважається таким, що асоціюється з трояндою. Католицька молитва Rosarium (лат.) стосується трьох “п’ятериць”: 5 радісних, 5 скорботних, 5 славних таїн життя діви Марії. Цікаво, що в мусульман троянда є знаком одного з семи імен Аллаха, а буддисти з цією шляхетною квіткою поєднують 3 засадничі істини буття: знання, закон, порядок. Назагал число 5 — попри його поширеність у мірах (можливо, саме через неї) — не має однозначної смислової інтерпретації. Це, зрештою, можна сприймати не як відхилення, а як закономірність: маючи перед очима 5 пальців на власній руці, важко втриматися від п’ятірок у світоглядних міфологічних конструкціях. Цікаво, що в геометричних варіантах п’ятірка має протилежні значення; п’ятикутна зірка вершиною вгору означає духовну цілісність, вершиною донизу — чародійство, чорну магію. Наш авторський скепсис щодо цього числа в міфології не поширюється на його роль у математиці, яку легко пояснити “на пальцях”: 5+5=10, а десятична система числення є найпоширенішою культурною константою людства (хоча воно “пробувало” й інші системи). ЧИСЛО 7 Свідомо пропустивши шістку (ми ще повернемося до неї), перейдемо до числа 7, щодо якого Ярило. Мал. В. Войтовича. Ярило — бог війни та любові; міфологічний і ритуальний персонаж, пов’язаний з ідеєю родючості — насамперед весняної

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин