“Вірю лише слову, яке народжується як несподіванка, як дивина”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
11 квітня 2007 року шістдесятнику Євгенові ВАРДІ (1942—1992), відомому літератору — поету, прозаїку, публіцисту, перекладачу, громадському дія' чеві виповнилося б тільки 65.
Слово Просвіти, №16 за 2007 рік
культурне товариство ассирійців у Києві й Україні, — докладає зусиль і в Товаристві української мови. У той час Євген Варда предивно діяв — спішив усюди бути і охоплювати справ і завдань більше, аніж могло вмістити його єство. Непогамовний поет і сподвижник, певно, передчував, що йому відміряно небагато часу, аби здійснити заплановане. У плині розбурханого часу незалежності Євген Варда писатиме головну книгу свого життя — “Від Ніневії до України” — про своїх пращурів із Близького Сходу, їхні вірування, віковічні мрії, звичаї народні; про творчість тих ассирійців, яких нелегка доля закинула в Україну і в ній вони (і тим більше сам Євген Варда) знайшли собі другу Батьківщину. Можна тепер порадіти за цю масштабну працю. Товариство “Знання” видало її вже по смерті автора — в 1994 році. Варто згадати і те, що Євген Варда переклав класика середньовічного ассирійського письменства Абуль-Фараджа “Смішні оповідки”: книжка, яка одразу стала раритетом. У цей час у “Радянському письменнику” готувалася до видання збірка його поезій, яка, на жаль, “застрягла”. Тієї ж долі зазнав і його поетичний переклад пам’ятки Великої Літератури “Епос про Гільгамеша”. Як важливо дбайливо зібрати все написане — колись друковане й недруковане — Євгеном Вардою,
і видати. І це буде наша гідна шана відомому подвижникові, працелюбові, поетові й правовому патріотові, який жив серед нас, діяв наполегливо, вибираючи ідеали Добра і Любові.
ФРЕСКИ ПРО КИЇВ
1 Коли ступаю вулицями Києва, Я завше думаю над власною ходою. Хрещатий яр — Тут полювали диких кіз, Княжна з тужавих довгих кіс Вичісувала промені І печенігів стежили на мурі Нескорені, Невідомі буй-тури.
Дружинна Русь — Праматір України На шпиль Софії, Лавр Печерських Здіймалась з вибалок, яруг Щодня, Аж іскри сипались навкруг Із-під копит бентежного коня.
На зло царям, на зло недолі І бісам всім, і лютій темені На утлій вулиці Подолу Зростали стіни Академії. І Русь окраїнна Із вибалок, яруг Здіймалася щодня, Аж іскри сиплються навкруг Із-під копит Сагайдачевого коня.
Коли іду по вулицях Подолу Я завше думаю над власною ходою.
2 І знову дибились вулкани Нових повстань. Огні! Огні! Нові вставали Роксолани У кожнім дні. За боєм бій… Ворожі орди. То козаків онуки горді Встають, як буря в океані, Один, як сто титанів…
Кияни, гляньте, гості милі, Моя ти донечко, поглянь — ОУН, УПА Крутянські і стрільців могили Біля козацьких поховань. Поділ!.. Трипілля!.. Дніпро-Славутич!.. І велич мудрої Софії!.. — Гука історія!.. — …………Ого-го!.. Дзвенить і відлунює Сім ВЕД В одному тільки слові — Київ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
