“У чому біда українського актора в Україні? А в тому, що він український актор...” · с. 14сторінка оригіналу ↗
«УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ МАЄ ПІДНЯТИСЯ З КОЛІН»
Слово Просвіти, №16 за 2007 рік
Український кінематограф не можливо уявити без постаті народного ар' тиста України Леся Сердюка. Його зовнішність, характер, дух є харизмою, брендом країни. Будь'якому іноземцю можна порадити: “Якщо хочете дізна' тися, хто такий українець, то подивіться на Леся Сердюка, а ще краще — з ним поспілкуйтеся”. Яскравий талант, працелюбність, щи' росердність стали передумовою того, що він увійшов у золоту плеяду акторів і режи' серів знаменитого поетично'романтично' го українського кіно.
так, але розумом, серце тут не вмикається. Водночас доля подарувала мені дивовижних друзів, до яких я міг притулитися серцем, це — Борислав Брондуков, Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Іван і Ярослав Гаврилюки, Федір Стригун, Віктор Степанов, Михайло Голубович, Федір Опанасенко, Леонід Осика, Юрій Іллєнко, Тася Литвиненко, Любочка Поліщук… Мало? Ну яким словом це назвати як не “везухою”? Це при тому, що я трішки запізнився: приїхав у Київ 1966 року з Прибалтики, з Риги, де працював. Здавалося, що найважливіші кінематографічні події вже відбулися, маю на увазі “Тіні забутих предків”, “Захар Беркут”. Навіть “Камінний хрест” уже знімався (Леонід Осика не міг зрозуміти, як вийшло, що я не потрапив у його картину “Захар Беркут”). А я не мав стільки нахабства, щоб підійти і сказати: “Льоня, шо такоє? Чому я не знімаюся в тебе?” Якби я поводився так, то, безумовно, список моїх ролей був би більший. Згадую, як я виходив із залу після перегляду “Камінного хреста”. Мені здавалося, що такий фільм міг створити колоритний корифей на кшталт Ейзенштейна — з шевелюрою і лисиною, у великих треба мати розумну голову і супероператора, щоб потім, якщо хтось лихий захоче викинути хоч одне слово, все ставало незрозумілим у цьому великому фраґменті. І нікуди було дітися. Або все залишай, або викидай. Правда, наші кіноначальники частенько йшли іншим шляхом, тому “Вавілон XX” не дорахувався півтори тисячі корисних метрів! Іван задумував фільм із двох частин, у підсумку це мало бути дві години двадцять хвилин. Але порізали так, що Іван хворий ходив, у його очах застигли сльози, він уже не знав, що йому робити з тим фільмом. Скільки він його переробляв… І фінал вийшов інший, хоча задумувався веселий опереточний: після того, як стрельнула гармата, біля Іордані мали всі танцювати, веселитися, феєрверк, і на цьому кінець. Під час зйомок я звернув увагу: а чого це Миколайчук мене просить взяти рушницю і направити її на Філософа і Мальву, коли вони стоять під хрестом? Я не розумів, у сценарії цього не було. А лізти до не зробив саме таким “держимордою”. Це акторський закон: скільки тобі дає партнер, стільки ти віддаєш. А Боря був дуже щедрий на свій акторський дар, він давав стільки, що ти, не помічаючи, ставав іншим. А Костя Степанков… Він ніколи багато не говорив, скаже декілька слів, підійде до тебе, за руку візьме і в очі гляне, і ти починаєш розуміти, що подався не в той бік, якимсь дивним чином Степанков тебе вертає на той шлях, який потрібен саме в цьому контексті. Ось у чому смисл зніматися з гарними акторами, — ти непомітно підтягуєшся до високого рівня, здобуваєш досвід, який знадобиться в наступній роботі. І цей досвід безмежно потрібний у ро-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
