Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
“Лише барви на полотні завмерли, а життя там триває...”
Слово Просвіти, №16 за 2007 рік
На вишитих рушниках приймали повитухи немовлят. А покидаючи рідну домівку, вирушаючи в далеку дорогу, мати благословляла на невідомі шляхи дитину, поклавши у вишитий рушник грудочку землі з рідного двору. Рушник завжди був символом гостинності, бо на ньому дорогим гостям підносили хліб-сіль. Виряджаючи хлопця до армії, дівчина або хрещена мати дарували солдату вишитого рушника, аби той не забув рідної домівки, а ще аби рушник уберіг захисника від біди і горя. На вишитих (чорними нитками) рушниках проводжали людину в останню путь. Були ті рушники вузькі та довгі, і сумні-сумні, бо навіть квіти були на них — чорними. Такі рушники не дозволяли вишивати дівчатам та молодицям (аби не накликати чорного горя). Ці рушники гаптували бабусі, які вже думали про Вічність. На хрестах на цвинтарі теж пов’язували вишиті рушники. Те символічне дарування рушників на хрестах означало вічну скорботу й нагадувало про те, що неодмінно хтось прийде пам’янути померлого, заплаче над могилою, підійде до рушника, щоб сльозу утерти… Вже доля весни правнукам кує, А хміль з калиною на полотні не в’яне, Як добре, що в мого народу є: Рушник весільний і рушник прощальний. Благословенна будь на всі віки Найперша жінка, що нашила квіти, Душа мого народу — рушники, Барвінками і мальвами зігріта. Так писала я в свої юні роки,
Черговий редактор
Петро АНТОНЕНКО
Бухгалтерія 279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10HБ, м. Київ, 01001
EHmail: slovo_prosvity@ukr.net
http://slovoprosvity.com.ua
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301216 Загальний наклад — 34000
Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори.
Фото Олександра Литвиненка так мені гадалося, так думало майже все моє покоління. Думало, а робило інакше, бо саме покоління 50-х років, мої ровесники, що будували “розвинутий соціалізм”, знищили, розірвали нитки, якими були зшиті в єдиний орнамент традиції і звичаї рідного народу. Може, тому і наші шлюби стали (і досі є) такими нетривалими і не зв’язані навічно, бо жодна з моїх ровесниць так і не вишила весільного рушникового посагу, ба навіть отого єдиного весільного рушника, який стелять дружки в ЗАГСі під ноги молодим. Той традиційний весільний рушник або купували на базарі в чужої молодиці, яка, вишиваючи, закладала у весільний узор невідомо які думки, або купували у магазині, де продавалася (і нині продається) весільна атрибутика, де на етикетці штампованого фарбами весільного рушника стоїть артикул “Фабрика ім. Клари Цеткін”… І, мабуть, діти наші не виростали б із такими засаленими душами, аби ми, не забуваючи ні на мить отих своїх традицій, проводжаючи їх у світи, дарували вишитого рушника, на якому “оживе все знайоме до болю — і дитинство й розлука й твоя материнська любов”. І стільки ще треба пережити років, десятиліть чи століть, аби повернути оте прадавнє й одвічне, наше рідне праслов’янське? Бо хіба є у світі більше диво, ніж вишитий незбагненними квітами, неповторним орнаментом, диво-мережками і зелен-листом український рушник? …Я візьму той рушник, простелю, наче долю…
Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,38 грн. на 3 місяці — 9,89 грн. на 6 місяців — 19,18 грн.
0 7 0 1 6
4 820095 780016
ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
