Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
Як “кожум’яцькі аристократи” згадали самих себе оповість Тарас Кінько.
Слово Просвіти, №16 за 2007 рік
я так позаздрила тим дядькам, які повезуть із нашого села отаку красу! З тих дитячих заздрощів я ледь не розплакалася, а бабуся всміхалися і повчали: “Пора самій братися за рушники, дивись, років через десять заміж ітимеш, а посагу — немає”. Я знала, що у весільному посагу моєї мами було 14 вишитих нею рушників. (Спасителю і Матері Божій та дванадцятьом Апостолам, аби благословили, захистили і зберегли цей шлюб). “Дати рушник” — традиційно означало згодитися на шлюб, готуватися до весілля. Рушники дарували старостам, святково перев’язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали “плечовими”. Вишитими рушниками зв’язували руки молодих під час вінчання.
Відділ літератури
Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57 Відділ культури культури
Олександр ЄВТУШЕНКО 279-39-55 Відділ просвітянської роботи
Ольга СКРИПКІНА 270-55-57 Відділ коректури
Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69
Валентина ДАВИДЕНКО 270-55-57 Спеціальний кореспондент відділу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
