“Запам’ятати їхні свідчення про страхіття Голодомору і донести до нащадків”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
РАДІОКНИГА ПАМ’ЯТІ
Слово Просвіти, №16 за 2008 рік
Леся ГРИБЕНКО
Незважаючи на плин часу, розповіді очевидців страшних подій Голодомору 1932—1933 років не втратили гостроти, вражаючи нащадків моторошними подробицями людської жорстокості та відчаю. Працівники Національної радіокомпанії започаткували новий проект “Радіокнига пам’яті”. Журналісти “Радіо “Культура” звернулися до слухачів з проханням озватися тих, хто був свідком Голодомору, та поділитися спогадами. Вже відгукнулося чимало очевидців тих трагічних подій. Їхні голоси стали сторінками “Радіокниги пам’яті” і звучать щовівторка о 7:55 на хвилі “Радіо “Культура”. Ці свідчення сповнені болем та журбою, і майже в кожній українській родині живуть такі спогади. Юрій Каленикович Нечай з Києва: “Моя мама 1933 року працювала медсестрою при спецпункті міліції, в який збирали людей, що приходили до Києва з навколишніх сіл. Вони шукали в місті можливість вижити і щось поїсти. Часом ті знесилені люди падали на вулицях, і їх привозили до таких спецпунктів. За роботу серед вошей, ран, гною і трупів мама одержувала один “кирпічик” хліба на день. У Києві тоді видавали хлібні картки, а в селах люди боролися з голодом, як могли. Мій дід Кузьма Іванович Нечай помер 1933 року, його поховано в селі Стасівщина Прилуцького району. Дідова могила була широка… Того дня, коли помер Кузьма Іванович, у селі померло ще двоє хлопчиків. Копати три ями у людей не було сили, і тому тих хлопчиків поклали дідові в ногах, з обох боків. Як помер дід? Якось до його хати підійшли двоє і покликали: “Кузьмо! Відчиняй!” Дід не хотів відчиняти. Притулився до шибки і питає: “А хто це?” Тоді вони вдарили ломом по лобі, притуленому до шибки. Дід упав, а злодії виламали двері й пограбували хату. Один із грабіжників помер 1936-го, а другий тривалий час був головою колгоспу. Батьки не хотіли багато говорити про голод. Вони боялися”. У пошуках свідків Голодомору журналісти “Радіо “Культура” мандрують містами і селами України, записуючи спогади на електронні носії, аби нащадки не забули трагічної сторінки нашої історії. Незважаючи на те, що проект “Радіокнига пам’яті” створено недавно, вже зібрано кілька десятків свідчень про ті моторошні події. Також слухачі “Радіо “Культура”, очевидці Голодомору 1932—1933 років, діляться споминами, телефонуючи до редакції. Їхні голоси теж стають сторінками радіокниги. До 75-х роковин Голодомору 1932—1933 років в Україні буде створено спецвипуск програми “Радіокнига пам’яті”, в якій прозвучать голоси очевидців геноциду українського народу. Її передадуть на зберігання у фонди Українського радіо, вона стане унікальним документом трагедії нашого народу, правда про яку почала розкриватися лише зараз. Сторінки “Радіокниги пам’яті” звучать на хвилях “Радіо “Культура” та на сайті Національної радіокомпанії України (сторінка “Радіо “Культура”). Просимо очевидців Голодомору надалі ділитися своїми спогадами. Чекаємо на ваші дзвінки за телефонами: 239-63- 98, 239-60-73. Пишімо разом радіокнигу про Голодомори в Україні у ХХ столітті.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
