Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “На ім’я вірного сина українського народу професора Володимира Можара наклали табу на довгі роки”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ЧЕРГОВИЙ ТОМ СВІДЧЕНЬ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр.

Слово Просвіти, №16 за 2009 рік

Микола Куліш у комедії “Мина Мазайло”, яку поставив харківський театр “Березіль” Леся Курбаса навесні 1929 pоку, вклав в уста одного з персонажів — дядька Тараса, “експерта з українського питання”, такі слова: “їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!” Дядько застерігав немарно: вже за рік “відповідні органи” розпочали справу СВУ. Згортання “українізації” стало початком доти не баченого в історії наступу на українську культуру. Метою було вже не лише надійне підпорядкування України Москві, а цілковите знищення українців, щоб унеможливити українське відродження. Більшовики розуміли, що свідома національна інтелігенція — головна перешкода на шляху до зросійщення українського народу, тому бачили в ній найнебезпечнішого ворога, і вже з 30-х років знищення української інтелігенції сягнуло небачених масштабів. Репресії не обминули навіть науковців зі світовим ім’ям. Зокрема, загинув у таборах видатний український математик, п’ятдесятирічний академік Михайло Кравчук, звинувачений в участі у міфічній націоналістичній організації, яка буцімто вчинила диверсії “на культурному фронті”. Однак щоб підібратися до науковців такого рівня, спершу знищували їхнє оточення. вість порушених у цій доповіді проблем актуальні для вищої школи досі. Саме Володимира Можара як провідного педагога комітет комсомолу КХТІХП запросив зробити доповідь на загальних зборах студентства 1936-го. Вона була присвячена самостійній роботі студентів. Вдалося знайти стенограму цього виступу, який і зараз вражає актуальністю, енциклопедичністю знань автора, важливими порадами студентам. Так, у доповіді він цитує С. Руданського, К. Вейєрштраса, Архімеда, І. Франка, Е. Золя, Л. Бетховена, Л. Ейлера, І. Павлова, А. Франса, К. Г. Юнга тощо... Але в інституті серед колег і студентів він завжди відстоював велич мови власного народу, читав лекції, робив доповіді українською. Активно працював у підкомісії математичної секції природничого відділу Інституту української наукової мови під головуванням М. Кравчука і багато зробив для розвитку і створення українського математичного словника, який і зараз є настільною книжкою математиків. Усі його наукові й методичні праці в Україні видано українською. Навіть з погляду сучасності важко знайти семирічний період, який був би більш плідний в галузі науково-методичних досліджень, ніж з 1930-го до 1936 року. Результативна наукова, методична і педагогічна діяльність В. Можара не залишилась без уваги, і йому за сукупністю наукових робіт (без захисту дисертації) 17.11.1935 р. присвоїли вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук, затвердили на посаді професора кафедри математики. Володимир Можар продовжував працювати над докторською дисертацією і, за свідченням рідних, наприкінці квітня 1937-го поїхав до Москви для доповіді про результати докторської на науковому семінарі Інституту математики. Тоді серед колег звання професора мали лише кілька осіб. Тому молодий талановитий, енергійний, високоосвічений 36-річний професор не випадково посів ключове місце в колективі інституту. 1937-й був роком наклепів, доносів, брехні. Кожне підступне слово перекреслювало не лише кар’єру людини, а й саме життя. Заздрість і “сигнальні послання” вирішили майбутнє науковця. 27 квітня 1937 року в Москві його заарештували органи НКВС як “активного участника украинской национал-фашистской террористической организации”. Під конвоєм вченого переправили до Києва. Одразу провели ретельний обшук у його квартирі. Окрім “націоналістичної” математичної літератури знайшли також дві книжки Миколи Хвильового, дві книжки Володимира Винниченка, “Листи на Наддніпрянську Україну” Михайла Драгоманова. Цю літературу органи НКВС розглядали у справі як доказ причетності В. І. Можара до ворожої націоналістичної організації. Почалася серія допитів. У справі нема жодних документів про належність Можара до ворожих організацій. Як доказ того, що професор В. Можар — націоналіст, наведено дані, що в 1917—18 роках він був членом і організатором товариства “Просвіта” в середніх школах Житомира. Але в двотомній кримінальній справі Володимира Можара підшиті наклепи-звинувачення “колег-стукачів”: “На совете ВТУЗа в 1935 г., где обсуждался вопрос об итогах испытаний студентов по русскому и украинскому языках, В. И. Можар сделал националистическое выступление, в котором утверждал, что студенты не знают украинского языка, потому что мы не создали украинского окружения в настоящем смысле этого слова и что надо такое окружение создать”. “Педагоги”-донощики добре знали, який надійний зашморг вони накинули на шию педагога. Адже “націоналізм” імперія прирівняла до державної зради. На початку жовтня справу В. Можара з недоведеними звинуваченнями “в активном участии в украинской национал-фашистской организации” було передано на розгляд трійки при Київському обласному управлінні НКВС, яка винесла йому 19 жовтня 1937 р. вирок: розстріл. У справі є пожовклий аркуш з записом: “Постановление Тройки УНКВД от 19 октября м-ца 1937 г. о расстреле Можара В. И. приведено в исполнение 9 ноября 1937 года в 24.20. Комендант ст. лейтенант госбезопасности Шашков”. Тут немає помилок. Слово “Тройка” шанобливо написано з великої літери, а біля прізвища лейтенанта немає навіть ініціалів. Така сама доля судилася і “націоналістові” академіку ВУАН Михайлові Кравчуку, якому також не залишили шансів на життя. Відповідно до духу того часу, за кілька днів до цієї трагічної події в інститутській газеті “Центрифуга” від 15 жовтня 1937 р. № 21 повідомляли: “Тричі прокляті наймити фашистів: Кухаренко, Можар та інші, викриті органами НКВС, які приклали свою руку, щоб зірвати підготовку високоякісних більшовицьких фахівців. Нарбут”. Це прокляття спрямоване на талановитих педагогів, які віддавали знання і сили вихованню студентів. Після цього на ім’я вірного сина українського народу професора Володимира Можара наклали табу на довгі роки. Місце його могили сьогодні не відоме. 3.08.1956 р. за клопотанням рідних справу В. Можара переглянуто і його повністю реабілітовано. Обґрунтування військового трибуналу — за відсутністю складу злочину. Ім’я Володимира Можара понад півстоліття не згадували в стінах Національного університету харчових технологій. Більшість викладачів кафедри математики майже нічого не знала про цю обдаровану людину. З ініціативи нинішнього завідувача кафедри професора Михайла Мартиненка шляхом наполегливих і тривалих досліджень (робота в архівах СБУ, зустрічі з родичами) вдалося знайти хоч якісь дані про життя цієї видатної особистості й на наукових конференціях цю тему було розгорнуто перед слухачами. Інна ТАРАСЕНКО, кандидат історичних наук, провідний археограф Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Помітне місце в дослідженні найбільшої трагедії в історії України — Голодомору 1932— 1933 рр. належить професору Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доктору історичних наук, заслуженому діячеві науки і техніки України, протоієрею УПЦ Київського Патріархату Юрієві Мицику. Він з допомогою студентів розгорнув широкомасштабний запис свідчень очевидців, які опубліковані у чотирьох томах започаткованої ним археографічної серії “Український голокост 1932—1933 рр. Свідчення тих, хто вижив”. У світ вийшов черговий, п’ятий том цієї серії (К.: Видавничий дім “Києво- Могилянська Академія”, 2008), який має свою специфіку. Основу тому склали матеріали, опрацьовані відомим канадським науковцем Іроїдою Винницькою та дніпропетровським журналістом Миколою Чабаном. Це свідчення тих, хто пережив Голодомор 1932—1933 рр. і хто в роки Другої світової війни опинився на еміграції. Перебуваючи у вільному світі, вони мали можливість розповісти правду про Голодомор-геноцид, прагнули донести її зі сторінок західної преси, зафіксувати свої спогади на магнітофонних стрічках, які нині зберігаються в Українсько-канадському дослідно-документаційному центрі в Торонто. Особлива цінність цих свідчень полягає у тому, що їх давали люди, що в часи Голодомору були вже дорослими, тому їм притаманні повнота інформації, високий ступінь її достовірності. Дуже важливо, що деякі свідки були досить впливові в емігрантському середовищі, як-от Петро Григоренко, Лев Копелев, Іван Майстренко, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), Василь Сокіл, а також окремі дипломати західних країн, які перебували в Україні під час Голодомору. Свідчення, опрацьовані І. Винницькою та М. Чабаном, доповнюють матеріали з архіву відомого американського дослідника Джеймса Мейса, які ввів до наукового обігу о. Юрій Мицик. П’ятий том містить передмови, написані упорядниками, а також вступну статтю професора Василя Янішевського (Канада) “Щоб зрозуміти пережиту трагедію”. Том ошатно виданий: фотографії свідків, стислі біографічні довідки, розроблена канадськими дослідниками анкета для опитування свідків тощо. Так до рук дослідників і широкої громадськості потрапив цінний, нерідко унікальний джерельний матеріал, який, поза сумнівом, допоможе донести правду про трагедію України. Цю книжку, як і попередні чотири томи, можна придбати у книгарні видавничого дому “Києво-Могилянська Академія” (04070, Київ, вул. Сковороди, 2). Р. S. Нещодавно у видавництві вийшов і т. 6 цієї серії, який під керівництвом о. Юрія підготувала група дослідників. Ця книжка заслуговує окремої рецензії. Розпочалась робота і над т. 7, триває збирання свідчень до нього. Якщо серед читачів “Слова “Просвіти” є свідки Голодоморів 1932— 1933 та 1946—1947 рр., то упорядники просять надсилати їх на адресу видавництва. В. Можар з одногрупниками (крайній праворуч у третьому ряду). Фото з історичного музею НУХТ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин