Святині · “І соняхи, неначе скіфські вої, Чекали сонця, спершись на списи”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЧОРТОМЛИК
Слово Просвіти, №16 за 2009 рік
Ліричний відступ
Степ на світанку дихав полинами. Вздовж лісосмуг клубочилась імла. У Яблуневій балці між тернами Пили два лосі воду з джерела.
Ще Чортомлик світився ковилою, Переливався, сизий від роси. І соняхи, неначе скіфські вої, Чекали сонця, спершись на списи.
А вдалині чорнів кар’єрний ротор, Підступно під’їдаючи поля. Пусте село текло в кар’єр навпроти — Приречена, рокована земля!..
В якому я столітті? Хто я? Де я? Чого я вгруз, як пень, у ці горби? На цьому боці — вольниця Атея, А ген вже — хід залізної доби.
Я знаю, нам потрібні хліб і сало. Щоб мати їх — потрібна ще руда. Сама земля поводиться так само, Коли нуртує зелень молода.
Я знаю, що колись отут на глині, Знівелювавши ротора сліди, Ще виростуть діброви тополині, А поміж ними зацвітуть сади.
Настане й день, коли в космічнім леті Ракета нас в нові світи помчить. Але чогось не стане на планеті, І щось оте — у кров мені кричить!
…Знесемо до музею, що любили, Пронумеруєм, впишемо в кадастр. А скіф Атей із сивої могили Візьме та й щось найвище не віддасть.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
