На житейських перехрестях · “Уміти любити, коли любов не вважають цінністю, — подвиг”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ — ЦЕ ТА МОЛИТВА, ЯКА ТРИМАЄ НАС, УКРАЇНЦІВ…
Слово Просвіти, №16 за 2009 рік
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
НАШ НАЙБІЛЬШИЙ ДЕФІЦИТ — НЕ ГРОШІ, А ІДЕЇ — Пане Віталію, чи вважаєте Ви, що одна з найбільших наших проблем — нещирість, штучність, неприродність і в стосунках, і в побуті? — На жаль, у наше життя поступово, але впевнено ввійшов симулякр, тобто замінник усього справжнього. І його стає дедалі більше. У політиці (замість справжнього ідейного протистояння — боротьба грошей та людей, куплене наперед), у побуті, в харчуванні (дедалі частіше їмо замість м’яса сурогат, замість солодощів — ґумку). Часто симулякр люди сприймають за реальне життя. Ця проблема ще з 80-х років постала в Європі. Ми ж лише наближаємося до її осмислення. Вчимося розуміти, наприклад, що не все сказане політиком можна приймати на віру. Як мислила переважна більшість суспільства раніше? Усе, що написано в “Правді”, — правда. Щодо цього ми залишилися пострадянськими людьми. У чому тут найбільша проблема? Тоталітарний режим привчив, що у нас є еліта, яка думає, а наше завдання — виконувати. І тепер ми з жахом виявили, що за нас ніхто не думає, — ні партійна еліта, ні тим більш наука, яка тепер — найконсервативніша система. Ми живемо в умовах відсутності будь-яких ідей. Те, що ми намагаємося реалізувати, наприклад, утвердження держави — це ідеї шістдесятників. Ті люди, які навіть організаційно були слабко пов’язані, зуміли їх витворити, ами, хоч іноді формально, реалізовуємо. Наступне покоління, до якого належать наші керівники, вміє в ліпшому разі ламати. Чому в нас така слабка гуманітаристика? Бо не продукує ідей. Нільс Бор казав: “Фізиці не вистачає божевільних ідей”. Українська філософія тепер зорієнтована на глобалістику. Вона перескочила через себе і тому майже не надає відповідей на болючі питання. І звертатися у цьому плані до високочолих академіків безнадійно, нові ідеї можуть з’явитися хіба що серед студентів, та й то тих, хто вчиться погано. — Чому!? Небажання вчитися — лихо сучасної молоді, одна з найтяжчих її проблем…
— Не подумайте, що виправдовую невігластво. Його сьогодні більш ніж досить, і це справді наше лихо. Ми користуємося тим, що радять батьки, вчителі, професори. Але на зламі епох, зокрема й світоглядних, надбані так стереотипи можуть виявитися далеко не корисними… До речі, саме ті з моїх студентів, хто погано вчився, першими пішли на Майдан. Але влада прийшла до рук нашого покоління. А воно в ідеологічному плані — імпотентне. — Тож надія на молодь? — Безперечно. Криза, яку ми нині переживаємо, народилася не сьогодні. Конфлікт, який був між Ющенком і Януковичем, — це конфлікт між українською й пострадянською ідеєю. Він відійшов. Загалом радянський елемент досить швидко віджив себе. Тому, думаю, Партія реґіонів і не стала справжньою опозицією. Але конфлікт між Тимошенко і Ющенком — це стара українська проблема, про яку говорив Донцов стосовно Грушевського, Драгоманова і Міхновського. Це проблема мельниківців і бандерівців. Тобто конфлікт світоглядний. Але найцікавіше, що і з одного, і з іншого боку — це конфлікт ліберальної ідеї, яка занепадає. Ніхто з них практично не здатен вивести країну з біди, бо вони всі — представники ліберальної концепції, яка у ХХ столітті викликала розчарування в Європі, а тепер спричинила світову кризу. Ліберальну ідею у світі розвивала Америка. А її економіка має велетенські, планетарні масштаби, тому ця криза так і вдарила по всіх. Але біда в тому, що ми сприймаємо її у яких завгодно категоріях, тільки не як світоглядну. А вона насамперед така.
МУДРИЙ ТОЙ, ХТО ВМІЄ БУТИ ЩАСЛИВИМ, КОЛИ УМОВ ДЛЯ ЩАСТЯ НЕМА — Пане Віталію, а чому Ви присвятили себе філософії? Нуднішого предмета, ніж марксистсько-ленінська філософія, мабуть, не було… Чи то нам так його викладали? — Моя перша освіта — театральна, тому мені пощастило: я не вивчав марксистсько-ленінської філософії. А в університет вступив уже наприкінці 80-х, коли ідеологічні рамки впали, і ми читали те, що нам цікаво. Мене приваблювали вічні проблеми, наприклад,
життя і смерті, тривалості життя загалом. Шукав відповіді у Толстого. Врешті зрозумів, що вся його творчість — це концентрована ідея про те, що ми хочемо якось прожити життя, ставимо собі мету і в той же час не відчуваємо самого життя, його плину. Дуже показовий епізод є в Достоєвського, коли головного героя вивели на смертну кару і він мав якийсь момент, щоб відчути життя востаннє. Ось цей момент цінності життя ми постійно відкладаємо. Плануємо: здобудемо освіту, створимо сім’ю, придбаємо житло, а там машину чи дачу. А життя триває. І кожна його мить неповторна. Ми ж цього не помічаємо, ніби відкладаємо життя на потім. Тож у якийсь момент я зрозумів, що мудрий не той, в кого багато знань, а той, хто вміє бути щасливим, коли умов для щастя нема. І це стало для мене відкриттям. І відомий вислів “Хочеш бути щасливим — будь ним!” набуває нового, глибшого змісту. Є тут і ще одна проблема — у багатьох народів їхні оракули — філософи. А в нас — митці, поети. Я замислювався над цим явищем. Філософія — це насамперед стратегія, а нас приваблює інше. Ось ми говоримо про Шевченка. До речі, його сьогодні просто вбивають: коли півроку вчать у школі одну поему “Катерина”, це у нормальної дитини може викликати лише відразу. Шевченко — насамперед геніальний поет. А це означає, що ця людина, на відміну від інших, може триматися за високовольтну лінію і жити. Маю на увазі напругу любові до Батьківщини, туги за нею, глибокого жалю, що вона не така, якою ти хочеш її бачити. Це буквально фізичний біль (пам’ятаю десь прочитаний епізод про індійського філософа Раму Крішну, який прокинувся якогось ранку від сильного фізичного болю, а коли озирнувся, почув, що недалеко сваряться двоє рибалок, тобто він відчував фізичний біль від чужої ненависті). Геніальний поет відчуває дуже тонко. У Шевченка була така любов і така туга за тією країною, якої немає, що ця енергетика живе досі й дає нам надію. І цього достатньо. — А яка ж із погляду філосо1 фії наша нинішня найбільша проблема? — Нездатність любити. Пам’ятаєте, Христа запитали, коли настане кінець світу? Тоді, як почнуться землетруси? Як війни охоплять світ? Ні, коли охолоне любов у серцях людей, отоді — початок кінця. — Від цих слів віє місти1 кою… — А Україна — країна містична. Гоголь — невипадково українець. Так само не випадково, що на території України три Лаври. Росія набагато більша, а має лише одну. Не говоритиму загалом. Розповім про власний досвід. Торік був в Одеській області, у невеличкому селі Кулєвчі, де почув приголомшливу історію. Там немає історичних пам’яток, але останні рік-два у сільському храмі стали мироточити ікони. Навіть поголос серед людей пішов. Одного разу до священика цього храму прийшов чернець і розповів, що він із Росії, але, перебуваючи у Києві в блаженної Віри, почув від неї настанову: “Якщо поставиш чотири хрести в Україні (назвала де), це буде велике діло”. Те саме ченцеві сказали і його духовний наставник, і старець Іона в Одесі. Чернець поставив один хрест неподалік Чорнобиля, інший — за шість кілометрів від Почаєва, третій — поблизу Харкова, четвертий мав бути в Кулєвчі, де розташовано храм Миколи Чудотворця. У той час, коли чернець привіз хрест для встановлення, святкували зимового Миколи. Це, як відомо, дитяче свято. І саме підліток, який прислуговував у храмі, показав священику карту, де з’єднав лініями місця, в яких поставлено хрести. Вийшов православний хрест. Цікаво й те, що до хреста в Кулєвчі приїздить багато людей для поклоніння. Чому саме сюди? Якщо розглянути хрест на карті, то в Кулєвчі — його підніжжя. Такі речі не можуть не наштовхувати на думку, що наша земля має особливу духовну місію, якої ми не розуміємо. Вочевидь, на нас чекають непрості випробування. Подібні містичні моменти супроводжують Україну впродовж усієї її історії. Мені здається, що нинішня наша ситуація дуже схожа на часи початку формування Київської Русі, коли її інтереси збіглися з інтересами тодішнього світу. Цікавий і збіг смерті Ярослава Мудрого, з якою пов’язано багато таємниць, із поділом християнства на дві частини.
УКРАЇНУ ВРЯТУЄ ЖІНКА, АЛЕ НЕ ОДНА — Доводилося чути версію, що Україна на тисячу років покарана за відхід від язичництва… — Язичництва не можна повернути, його можна вигадати знову. Дехто намагається це робити, але ці спроби слабкі й не можуть стати успішними. Але Київська Русь християнізувалася згори, народ здебільшого залишався язичницький. І ми не стали до кінця християнами. Але й відійшли від язичництва. Оцей внутрішній розкол, двоїстість має глибинне духовне коріння, і за визначенням Гоголя, — найбільша проблема українців. Язичники жили образами, відчуттями, університети ж організовували при монастирях. На жаль, ми не навчилися цінувати мислення. Ми — народ щирий, естетично наповнений, але безголовий. Тому ми — країна незбалансована. А бажання бути хорошими для всього світу губить і нас, і наших політиків. — То де ж вихід? Ще тисячу років нарощувати голову? Навряд чи в нас є на це час… — Найскладніше питання. Ми нерозумні діти, але у нас є дар любові. Це те, що вражає європейців і американців, коли вони одружуються з нашими жінками. Здатність любити чоловіка, дітей, сім’ю, свою спільноту, Батьківщину. Це те, що у раціоналістичному західному світі вже стало дефіцитом. І любити не за щось, а просто так, більш того, бути здатним на жертви заради цієї любові. Переконаний: абсолютна більшість українців згадала своїх матерів з їхньою безкорисливою любов’ю і спасенною молитвою. Багатьох ця молитва рятувала у критичних ситуаціях. Принаймні про себе можу це сказати… Оця філософія серця — та молитва, яка тримає нас, українців. І тут я цілком надаю перевагу жінкам, бо чоловіки тільки вчаться в жінок любити. Усю оцю кризу, цей нинішній хаос виносить на своїх плечах жінка. Як почувалася б без цієї любові кожна окрема сім’я, а отже, суспільство? Уміти любити, коли любов не вважають цінністю, — подвиг. Маю надію на цю любов. Колись ми казали, що Україну врятує жінка, маючи на увазі конкретну лідерку. Тепер, розчарувавшись, намагаємося не згадувати про це. Україну таки порятує жінка, але не одна.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
