Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Максималізм материнської любові поєднався з синовою вірою”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

НОВІ ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

Слово Просвіти, №16 за 2011 рік

Переклади Віри Річ вражають точністю та художньо6метафо6 ричною майстерністю. Вона зна6 йшла свій “золотий перетин” фор6 ми та змісту в перекладі. Сьогодні у світі перекладачів Шевченка рів6 них В. Річ немає. Взагалі класичну літературу новітні тлумачі перек6 ладають верлібром. А для В. Річ ця техніка була чужою. Крім того, сама пані Віра володіла дивовиж6 ним поетичним обдаруванням. Зрештою, лише невеличка кіль6 кість людей розуміла те, яку вели6 чезну вагу мала діяльність Віри Річ. Життя Віри Річ оповито ек6 зистенційною самотністю. Вона йшла всупереч натовпу. Пригадую наше останнє прощання в липні 2009 року в Лондоні. В аеропорту вона пішла в протилежному нап6 рямку, всупереч плину людей. Ко6 жен думав тільки про те, аби не спізнитися на літак. І нікому не було діла до того, що хтось іде всу6 переч правилам, усупереч звичній логіці. Аеропорт — це мікромодель нашого теперішнього світу: ми живемо і нам байдуже, як живуть інші. Живемо тільки для себе, від’єднані від культури і роз’єднані з собою. Ця маленька жінка з очима ко6 льору волошок випадала із загаль6 ного контексту. Вона видавалася анахронізмом, чимось раритетним і дивовижним. Натовп ішов уперед — до виходу на посадку, думаючи тільки про те, щоб не спізнитися. Віра — вона була сама в собі, дале6 ко від метушливого галасу. Вона не думала про хвилини спізнення. Вона думала про Час. Віра Річ усе життя існувала в думці. Ця людина працювала, попри хворобу, попри біль і самот6 ність, 24 години на добу. І це не метафора. Робота над перекла6 дами стала справжнім психоло6 гічним рятунком. Коли думка спинялася над незнайомим словом із художнього космосу Шевченка, вона бралася за твори Франка. До речі, її перший опублікований пе6 реклад — “Пролог” до поеми “Мойсей”. В. Річ не знала такого поняття, як утома. Так, вона бу6 ла самотня, і самотність давала їй можливість осягати буття в непідробності, залишаючи все штучне поза тим. Тому вона й не сприймала культури постмодер6 ну, вважаючи її штучною. Не лю6 била снобізму деяких англійських модерністів, як В. Вулф. Але ша6 нувала Толкіна. Взагалі найбільше у світі шанувала науку й науков6 ців, вірячи, що насправді розум може змінити світ на краще. Але цей розум аж ніяк не має бути по6 зитивістським. В. Річ померла перекладаючи. Переклади В. Річ — не лише репрезентація української мен6 тальності для англомовного чита6 ча, а й спроба національного, укра6 їнського самопізнання. В. Річ пот6 рібна насамперед Україні. Колись переклади В. Річ стануть природ6 ною складовою в курсах країноз6 навства середньої школи. А поки що вкотре переживаємо приклад національного забуття. На пам’ятнику В. Річ викарбу6 вано рядки з Шевченка: Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. Це слова6пересторога. Але сьогодні, на відкритті пам’ятни6 ка, в Каневі — дивовижна погода: то вітер, то сонце. Все, як у житті. Але сонце таки перемог6 ло. Весна прийшла в Україну. Вес6 на Віри Річ”. Комітет у справах премії ім. І. Огієнка 16 квітня 2011 року ухвалив присудити Огієнківську премію 2011 року, засновану Всеукраїнським товариством Івана Огієнка, Житомирськими обласними державною адміністрацією та радою, Національною спілкою письменників України, Фондом сприяння розвитку мистецтв, Всеукраїнським товариством “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка. У галузі літератури: КРАСУЦЬКОМУ МА6 Р’ЯНУ, письменнику, журналісту, м. Кам’янець-Подільський, за подвижницьку, творчу, громадську діяльність, за визначні досягнення в українській літературі, за значний внесок у справу популяризації імен видатних українців. Представлений Хмельницькою обласною організацією НСПУ, Всеукраїнським Товариством Івана Огієнка, Кам’янець-Подільським національним університетом ім. Івана Огієнка, Кам’янець-Подільською ра6 йонною ЦБС. ПАСІЧНИКУ МИХАЙ6 ЛУ, українському поету, автору понад 20 книг, голові Житомирської організації НСПУ, с. Гришківці Жито6 мирської області, за книги Добра, усміхнена й мудра мама Валерія Марченка — такою пам’ятатимуть її ті, що спілкувалися і зналися з цією на рідкість світлою людиною. Вона вміла любити й прощати, вислухати й порадити, а часом і наполегливо навчати там, де бачила, що не було кому вчити і виховувати. Ніна Михайлівна з сім’ї науковця, сама педагог за покликанням, кандидат педагогічних наук. А склалося так, що добре вихований улюблений син Валерій став її вихователем і навернув матір у свою віру. У гнітючій атмосфері 1970-х років то була історія важка і драматична: поєднати працю в державній установі з вірністю синові, засудженому як особливо небезпечний державний злочинець. Син став християнським неофітом, суворо послідовним у своїй вірі, яка не визнавала авторитету влади тоталітарних кесарів. І тут максималізм материнської любові поєднався з синовою вірою. У багатій драматизмом історії українського опору то чи не найяскравіший приклад материнської вірності та безстрашності. Валерій був безкомпромісним, а отже, приреченим. Мати супроводжувала його на останніх етапах і повідомляла всім про те, як убивають сина, аж до останнього дня 5 жовтня 1984 року. Ціною надзусиль вона таки забрала його тіло й поховала на саму Покрову в рідному селі Гатне під Києвом. Любов перетво- “Не розминутися б з собою”, “Водоспадний злам”, “Бджолині пасовиська”. Представлений Брусилівською районною організацією Всеукраїнського товариства ім. Івана Огієнка, Житомирським державним університетом ім. Івана Франка. У галузі освіти: МІТЧЕНКУ ВІТАЛІЮ, художнику-графіку, м. Київ, — за внесок у розвиток графічного мистецтва, книгу “Естетика українського рукописного шрифту”. Представлений Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури. У галузі науки: ПОЛІЩУКУ ВОЛОДИ6 МИРУ, письменнику, науковцю, доктору філологічних наук, професору, м. Черкаси, — за літературну та наукову діяльність, зокрема, дослідження: “В. Доманицький З науковотворчої спадщини”, “Чистому серцем. Пам’яти Василя Доманицького”. Представлений Черкаською обласною організацією НСПУ. У галузі мистецтва: МАЛИНОВСЬКОМУ РАФАЇЛУ, хореографу, го6 ловному балетмейстеру фольклорного ансамблю національного обряду “Родослав”, викладачу та голові циклової комісії хореографічних дисциплін Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка, народному артисту України, м. Житомир, — за багаторічну працю з популяризації українського хореографічного мистецтва Полісся. Представлений Житомирським обласним осередком Національної хореографічної спілки України, Національною всеукраїнською музичною спілкою, фольклорним ансамблем національного обряду “Родослав”. У галузі громадської, полі6 тичної та духовної діяльності: ГАВРИЛЮКУ ЯРОСЛА6 ВУ, актору театру і кіно, народному артисту України, м. Київ, — за книгу “Крути. Січень 1918 року: документи, матеріали, дослідження, кіносценарій. Представлений громадською організацією “Історико-культурологічне товариство “Герої Крут”. Голова Комітету Павло МОВЧАН Заступник голови Комітету Віктор БАЛЮРКО Відповідальний секретар Микола ПОКРОПИВНИЙ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин