Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Родова кухня · “Дзвонять дзвони, кличучи всіх пам’ятати про основне — людяність і милосердя”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

КОЛИ СОНЦЕ КУПАЄТЬСЯ

Слово Просвіти, №16 за 2011 рік

Віра КИТАЙГОРОДСЬКА Від Різдва до Великодня — рукою подати. Тому добрі ґазди, одпровадивши Різдвяні Свята, починали старати все, що знадобиться на Світлу Неділю. Перш за все дбали — про петльоване борошно найвищого ґатунку, яке можна було дістати у Динівцях на Хотинщині, де стояв добротний механічний млин, або ж у складчину привезти з Дунаївців, найнявши перевізника Вікторка, що двічі на день перевозив через Дністер, або ж принести з Неполоківців на плечах. Млинів у буковинських селах було чимало, та всі вони мололи переважно разове. До 1940 року два петльові млини гуділи над Суршею і в мого діда Андрія. Та всі вони по каменю були розтягнені нібито до колгоспу. По дорозі все рознеслося, що куди. Отже, борошно до середопістя має стояти у сундуку для зерна, у мішку, назначеному спеціальною міткою — переважно — червоною вовняною ниткою, освяченою минулого Великодня у кошику. У бурдейчику підростає порося, у кошарі — похитують боками кітні вівці. Порося, начинене домашньою локшиною з чорносливом і чебрецем, покладуть у коритце, в якому підходить тісто на паски і нестимуть після кошика святити, а овець здоять за три дні до Великодня, аби наскладати молока на свіжий будз… А поки що на сорок святих палають у городах вогні з торішнім хмизом та листям, діти підсипають у жар картоплю та обмурзані попелом і розсипчастою мериканкою бігають довкола вогнища. Дим того перепрілого терня, картоплі й кукурудзиння так солодко лоскоче ніздрі, заходить ув очі і навіть у вуха, що вже самими кінчиками невидимих, лише здогадуваних рецепторів вловлюється запах паски, яка нестримно наближається. Після великих вогнів на обійстях хлюпоче велика вода. Йде природне, набуте у свідомості з незапам’ятних часів очищення від старого, перетлілого, пересумованого, переплаканого. Перуться рушники і сорочки, скатерки, пішивки і хідники, підсинюються у пупіньковій синьці, крохмаляться у картопляному крохмалі. Занесене до хати прання пахне трохи димом, трохи зеленим вітром і трішечки краплистим дощем, що вперше змиває розтоплену зі сну землю. До квітної (вербної) неділі все те прання має бути викачане кочавкою, або вигладжене праскою на вуглю і почеплене над образами, над рамками з дідизною, що займає півстіни, над вікнами та дверима. А сорочки вже чекають свого часу зверху у скринях, помінявшись місцями з теплими свитками, байбараками та гачами. Найбільше роботи у передвеликодній тиждень припадає на Чисті Четвер та Суботу, бо Страстна П’ятниця належить церкві. З досвітку поважні сімї — від того, що ще лиш вчиться ходити і до того, хто вже ледве ходить, ідуть до храму на виніс плащаниці. І хто досі не встиг, ще має час сповідатись. А напередодні, у четвер, миються вікна, двері, сходи, купаються діти, батьки, стариня, викладаються на четвертий ріг подушки у великій хаті, застеляються підзірники, обсмикується все, що ще треба підправити. Багато ґаздинь у четвер печуть великодні паски (бо у п’ятницю не можна), а ґазди налаштовують діжки до буженини, копченого сала та ковбаси. І як тільки починає з’являтися перший димок, його вже чути прянощами, які густо обсипають м’ясні великодні страви. Для цього береться чебрець, коляндра, часник, чорний і червоний перець, насіння любистку, перетирається з сіллю і настоюється годину-дві, а вже потім обкачується м’ясо. А тим часом бабця перевертає п’ять разів полокану кишку на ковбасу, обшкребує її з середини, засипає сіллю, щоб трохи ствердла. Тут таки готується фарш з двома третинами свинини, однією — телятини чи баранини. Сало нарізається дрібними кубиками. Часник товчеться у австрійській ступці разом з чорним перцем, коляндрою та зернами гірчиці. Коли перепущене на крупну м’ясорубку м’ясо скрашують салом і прянощами, додають жменьку борошна, півсклянки води, троє яєць, дві ложки солі, і добре вимішують, з обох боків готову ковбасу середньої довжини (щоб не черкала вогню та дна) зав’язують шпагатом і настоюють пару годин. Її можна запекти у печі, але краще коптити у діжці, або ж на черені лозниці для сушення слив. Аби вона довго стояла, коптять, як і сало та буженину, у кілька прийомів. Поки на подвір’ях кипить робота, у церквах ідуть безперервні служби, бо ж Великдень — це свято не лише живота, а торжество житія. По дванадцять разів до акафісту жінки-мироносиці стають на коліна, благають Бога простити людям всі гріхи — великі і малі, свідомі і не свідомі, покаяні і не покаяні. Сльози бринять на їх очах, і Бог, певно ж, бачить їх і чує, бо і його, Христова мати, так само молила про спасіння людства від гріха, народивши і віддавши на жертву за це свого Сина. Співають церковні хори, де поодиноко басують раритетні на цей час діди, дзвонять дзвони, кличучи всіх пам’ятати про основне — людяність і милосердя. І українці у своїй основі ще тримають обітницю перед Богом тримати його у своєму серці. Бо, інакше, не зійде благодатний вогонь. А тим часом, у великих печах просто неба (Хотинщина, Кельменеччина, Новоселиччина) або ж у просторих літніх кухнях (Кіцманщина, Заставнівщина), або ж і обладнаних під прихожі — кухні — їдальні сінях (Вижниччина — Путильщина) розкладається вогонь під великодню паску. Аби її замісити треба вбрати чисту сорочку, чисту хустину, сказати молитву. Насіяти у ко- Паски вдалися! Фото автора рито четвертину його вмісту борошна, дати зігрітися. На молоці з цукром розчинити у діжечці дріжджі, накрити полотниною. У зігріте і перетерте з вершковим маслом борошно всипати склянку родзинок, влити дванадцять збитих із цукром жовтків, додати ванілін і корицю, замісити туге тісто. Хай підбуває 2-3 години. Перехрестити ребром долоні, залишивши на ньому знак хреста. Накрити полотняною скатертиною. Поки підбуває розчина, можна готувати крашанки. Червоно-брунатні вийдуть у відварі цибулиння, скумпійові — у відварі цвіту скумпії, голубі у суцвітті волошок та петрового батога, жовті — у цвіті кульбаби. У моєму селі писали і писанки — переважно сорокаклинці, вітряки, безконечники та рибкою. Це були жовтогарячі, зелені та скумпійові фарби на чорному тлі. Загалом же на Буковині існують сотні писанкових сюжетів, збережених від шумерських і трипільських часів, доповнюваних кожним поколінням новими барвами і символами. Зразки сонцеявлення, плодючості, птахів, риб, оленів, тризубів, хрестів, водяних знаків, нескінченності світу нині можна побачити у безцінних колекціях М. Фірчука, М. Шкрібляка, Н. Суруджій. За останнє десятиліття у малих і великих школах, позашкільних закладах відновлено гуртки писанкарства, де юні вчаться виводити писачками, вмоченими у віск, родові символи. Старання своїх нащадків, очевидно, бачать і тішаться ними душі померлих пращурів, яких живного четверга відпускають із того світу відвідати родину. Тому в цей день не можна нічого а ні сіяти, а ні чистити в саду-городі. З четверга починають давати за поману за вмерлих родичів. Коли вже підбуло тісто до половини вербового тесаного корита, ґаздиня бере свяченої лози, хрестить нею челюсті печі, кладе вербу на дубові дрова і розпалює вогонь. Замішується розчина ще раз (якщо зарідка, підсипається борошно). За годину розкладається тісто у змащені олією ринки (третину форми), і чекає, щоб підійшло. Коли ж у печі світитимуться, підстрибуючи, дрібні, як світлячки, вуглики — піч готова. Коцюбою згортається грань, пересипається у плиту, де варитиметься холодець. За п’ять хвилин можна саджати ринки з тістом до печі. Всадивши, черкають

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин