Гаряча тема · “Мовні питання мають бути предметом пильної уваги всієї громадськості України”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ККООЛЛИИ ООББ’’ЄЄДДННААЄЄММООССЬЬ,, ННААСС ППООЧЧЧУУЮ ЮТТЬЬ
Слово Просвіти, №16 за 2011 рік
Погоджуючись із цими принциповими оцінками і висновками, необхідно разом з тим звернути увагу на стратегічні загрози, які можуть виникнути внаслідок застосування антиукраїнського за своєю суттю законопроекту для самого існування української держави в довгостроковій перспективі. Фактичне, свавільне і необґрунтоване підвищення статусу російської мови до статусу державної позбавляє громадян України мотивації для опанування українською мовою та її широкого використання у всіх сферах на всій території держави. Це неминуче посилить мовну ізоляцію регіонів України та їх відчуження один від одного, що своєю чергою спричинить “мовну федералізацію” та породить у державі потужні дезінтеграційні тенденції. Витіснення української мови з найважливіших сфер суспільного життя та подальша її маргіналізація врешті-решт призведе до зникнення української нації, яка є системотворним чинником незалежної української державності. У разі розвитку подій за сценарієм антидержавницьких сил, які є натхненниками антиукраїнського мовного законопроекту, постраждають усі громадяни України, незалежно від їхнього етнічного походження, мовних уподобань та церковної приналежності. Адже у випадку ліквідації незалежної української державності, про що відверто говорять в Україні і поза її межами прибічники “русского мира”, українські громадяни стануть громадянами іншої держави і використовуватимуться як гарматне м’ясо в імперських збройних авантюрах. Систематичні прояви зневаги і ненависті до України та її громадян, що дозволяють собі вищі посадові особи Росії і якими рясніють російські засоби масової інформації, стануть супутниками їхнього життя у відновленій імперії. Їм доведеться забути про гідність, демократію, права людини й основоположні свободи взагалі, свободу слова і вільного розпорядження своїм майном зокрема. Досить згадати мізерний рівень і умови життя пересічних російських громадян поза межами столичного мегаполісу, протиправні переслідування та цинічні вбивства правозахисників і журналістів, а також про долю неугодних російській владі олігархів, яких вона свавільно позбавляє власності, прирікає на життя у вигнанні або ув’язнює. Отже, у світлі викладеного, мовні питання мають бути предметом пильної уваги всієї громадськості України, яка мусить усвідомити необхідність розробки концептуально іншого, нового мовного законопроекту, який би базувався на основоположних засадах Конституції України та загальновизнаних міжнародних стандартах. З огляду на величезне значення для належного вирішення мовних питань результатів майбутнього перепису населення України його проведенню має передувати прозоре і вільне громадське обговорення питань перепису та їхнє фахове формулювання відповідно до вимог Конституції України та міжнародних критеріїв. Нове мовне законодавство має створюватися за участі фахівців із широким залученням представників громадянських організацій і стати потужним знаряддям забезпечення мовних прав усіх громадян України, стабільності суспільства, єдності української держави та зміцнення її незалежності.
Надія КИР’ЯН Фото Олеся ДМИТРЕНКА
Гарячою промовою розпочав дискусію письменник, Герой України Юрій Мушкетик: “Я вже не можу дивитися телевізор, не можу жити в тих обставинах, у які ми потрапили. Брудним кованим чоботом потоптується наша мова, наша гідність. Не важливо, чи цей чобіт із російської ноги, чи з ноги наших перекинчиків — він однаково діє на всьому нашому просторі. Коли ми здобули незалежність, навіть не уявляли, що таке можливо. Факти є разючі: в Одесі, наприклад, мер заборонив користуватися українською мовою в мерії, на ділових зустрічах тощо. У Верховній Раді немає потужної сили, щоб виступила проти антиукраїнського мовного закону, проти антиукраїнської політики влади на місцях, у певних регіонах”. Кінорежисер, народний артист України Леонід Мужук висловив переконання (до речі, це зазначають і інші), що молоде покоління хоче знати українську мову, прагне її вивчати. На жаль, молоді вивчати українську мову ніде. Чистотою ефіру нині ніхто не опікується. Нібито й мову не забороняють, але сама її душа розмивається чужим ефірним продуктом, що призводить до засилля суржику. Українські фонеми спотворені, значення слова втрачається. Лише за п’ять хвилин реклами, яка бомбардує вуха, можна скласти словник мовних покручів. Це наслідок відсутності державної української політики у сфері культури. Власне національного продукту на радіо й телебаченні менше 5 %, решта — чужий товар. У перші роки незалежності була можливість випускати за рік 5—7
українських фільмів, а тепер і цього немає, нині проблемно навіть набрати акторів, які добре володіють українською. Зате московські канали є практично в кожній хаті. Засилля російської кінопродукції на українських каналах — велика проблема. А найстрашніше, що діти не чують українського слова, бо майже всі мультфільми — російською. Про це повинні кричати ЗМІ, треба підняти рівень відповідальності кожного журналіста, розробити системні заходи на протидію цим тенденціям. Голова правління товариства “Знання”, доктор філософських наук Василь Кушерець наголосив, що треба посилити українське слово в Інтернеті. Кожна організація нині повинна мати інтернет-сторінку, не забуваючи й про інші ЗМІ. Видавництво “Знання” має два українськомовні журнали “Трибуна” і “Наука і культура”, які зараз у біді: рейдерським захопленням у них забрали приміщення, майно, комп’ютери тощо. Намагаються повернути через суди, що дається нелегко. Нині маємо такий стан, коли закон потоптано, а отже, й нашу свободу. У будьякому іншому суспільстві такі події набрали б величезного розголосу. А наші ЗМІ байдужі, ще не відчувають що ця біда стосується всіх. Треба формувати суспільство як єдиний чіткий організм, де кожна клітинка відчуває суспільний біль. Просвітницьких організацій є понад три тисячі, але вони роз’єднані. Коли об’єднаємося, наш голос почують. Любомир Пиріг, академік Академії медичних наук України з 1980-х років переймається статусом української мови в медичній сфері. Адже медики після освітян найближче контактують з населенням. Слово в устах медика — це не тільки контакт із пацієнтом, а й своєрідна пропаганда української мови серед пацієнтів. З 1990-х років українська мова активно пробиває шлях у медичній науці. 2008 року в Україні було понад 200 медичних журналів, у яких переважна більшість публікацій була українською. Нині треба ці позиції відстоювати, не втратити здобутків. “Якщо ми не можемо змінити цю антиукраїнську владу, — продовжив письменник Андрій Топачевський, — то треба з нею працювати, довести їй, що втрата мовної ідентичності — це втрата національної ідентичності, а в підсумку — це втрата державності, в чому влада, безперечно, не може бути зацікавлена. Нам притаманно переоцінювати розумові здібності існуючої влади. Насправді вона може мислити в межах двох ходів, а прорахувати більше — не може. У нас діють не закони, а вказівки, навіть усупереч існуючим законам. Якщо наша влада зрозуміє і правильно оцінить ситуацію, то будуть і відповідні вказівки. Наші опоненти пересмикують факти. Наприклад, часто говоримо про так звану Європейську мовну хартію. Саме слово “хартія” походить від грецького слова, що означає “документ”, “аркуш”. У нашій мовній традиції поняття “хартія” — це та декларація, яку поділяють її автори. Щоб до неї приєднатися, не обов’язково приймати всі її пункти, достатньо підписати кілька зних. У нас роблять вигляд, що це догма. До речі, при перекладі цього документа, з нього було вилучено найсуттєвіше: права титульної нації, корінних народів захищаються насамперед.
В епоху постмодернізму виникла ідея мультикультурності не світу, а окремих країн. Тепер нарешті світ починає розуміти, що треба повертатися до монокультурності в державах”. Кандидат історичних наук, доцент кафедри Національного університету будівництва й архітектури Світлана Савойська, акцентувала на тому, що питання мови не тільки культурологічне, ай політичне. У незалежній Україні воно постало з часів президентства Леоніда Кучми, бо перший президент Леонід Кравчук все українське підтримував. Коли Кучма оголосив, що дає російській мові дорогу як другій державній, цим скористалися ліві сили, місцеві держадміністрації, які почали запроваджувати російську під різними приводами: то як офіційну, то як регіональну. У Комітетах Верховної Ради нині від лівих сил та Партії регіонів знаходиться понад сорок законопроектів про мови. Усі вони (крім трьох від національно-демократичних сил) намагаються відверто чи приховано провести російську мову як другу державну. Щоб цього не допустити, всі розпорошені патріотичні сили повинні об’єднатися. Письменник Вадим Пепа запропонував усіма можливими засобами доносити мовні проблеми до людей; протестувати проти засилля московських телеведучих, російського шоу-бізнесу на нашому телебаченні; не заплутувати людей різними правописними нормами, використовувати в офіційному мовленні нині діючий правопис, доки офіційно не буде введено інший; активно досліджувати, писати, видавати й поширювати нашу справжню історію від часів Трипільської культури. Письменник, секретар правління Товариства “Знання” Василь Василашко вважає, що суспільство повинно знати своїх “антигероїв”. З цією метою треба назвати поіменно всіх, хто винен у політиці русифікації, виконує замовлення колонізаторів. Заслужений працівник культури України Дмитро Ломачук розповів про конкретні справи “Просвіти”, яка зняла 62-серійний документальний телесеріал “Логос”, де в популярній формі дуже глибоко досліджено витоки нашої культури, мови, звичаїв, обрядів від часів Трипільської культури до сьогодення. Цю справу просвітяни продовжують. Деякі телеканали: Київська державна телерадіокомпанія, “Культура”, “Рада”, та інші транслюють просвітянські серіали. “Просвіта” також випускає багато компактдисків української тематики. Промовці дійшли висновку, що всі мусимо усвідомити: від кожного з нас залежить багато — і гідне вільне життя, і добробут.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
