Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Якщо все патріотичне влада називає злочинним, то якою тоді є сама ця влада?” · с. 5сторінка оригіналу ↗

ПАТРІОТИЗМ ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ РЕЖИМУ

Слово Просвіти, №16 за 2011 рік

Петро АНТОНЕНКО Фото автора У столичній агенції УНІАН у понеділок відбулася прес-конференція членів Всеукраїнського об’єднання “Тризуб”, проти яких порушено кримінальну справу за те, що 28 грудня минулого року вони відпиляли голову в так званого пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Після того як юнаки кілька місяців просиділи в слідчих ізоляторах, нарешті їх випустили на підписку про невиїзд — на поруки чотирьох депутатів парламенту. Ініціював взяття на поруки народний депутат Андрій Парубій, який теж взяв участь у прес-конференції. Спершу перед журналістами виступив перший заступник голови ВО “Тризуб” Андрій Тарасенко. Він однозначно заявив, що члени організації зробили цей вчинок свідомо, як патріоти України, справедливо вважаючи, що на нашій землі не повинно бути пам’ятників катам українського народу. “Ми боремося проти цього режиму внутрішньої окупації”, — наголосив Андрій. Він додав, що йдеться не лише про запорізьку справу, а загалом про терор влади проти “Тризуба”, як однієї з найактивніших національних організацій. Проти її активістів порушено й інші надумані кримінальні справи, за ґратами ще чимало молодих людей, а дехто вже й отримав судові вироки. Потім слово взяли “тризубівці” Роман Хмара, Анатолій Онуфрей- Петро АНТОНЕНКО Фото автора Єдина область України, яка має кордон і з Росією, і з Білоруссю, — Чернігівщина. Біля села Сеньківка Городнянського району сходяться кордони трьох колишніх республік СРСР, нині незалежних держав. Саме тут, у полі, ще в 70-і роки було споруджено величезний Обеліск Дружби, біля якого проводилися численні свята в ім’я дружби трьох братніх слов’янських народів. Дух цих акцій був, звичайно ж, зрозумілим: оспівування й освячення, нехай і в завуальованій формі, імперської ідеології, на якій “старший брат” і розбудував свою гігантську державу. Але дивно, що Сеньківка, в сенсі оцього духу, благополучно збереглася й розквітає й ось уже 20 років у незалежній Україні. Тепер у молодіжному форматі, щоб, значить, дух цей всотувався новими поколіннями. Щоліта тут розігруються помпезні дійства з нагоди Дня молоді. Називаючи їх тепер святами єднання слов’янської молоді, їх організатори (а це структури влади трьох країн) чомусь знову ж у своєму слов’янстві навчилися рахувати лише до трьох. І поза цим святом добрий десяток інших слов’янських країн, ті ж Польща, Болгарія, Чехія. Може, тому, що вони не в тих “союзах”, не в СНД чи ЄЄП, а в Євросоюзі та НАТО? “Слов’янська єдність” “на трьох” традиційно торкалася й літературно-мистецької сфери. В ті ж радянські часи під компартійним патронатом регулярно проводилися літературні свята “Над Десною, Дніпром і Сожем”. Урешті, в таких контактах не було нічого поганого і шкода, що нині вони послабилися. Щоправда, ніхто ж і не заважає їх відновлювати, підтримувати. І не обов’язково під партійною парасолькою. Було б бажання. Якщо ініціативи громадськості обмаль, не бракує її у влади та її ідеологів, особливо у нашого північно-східного сусіда. А наша чук, Василь Абрамів. Вони подякували депутатам, журналістам, представникам громадськості, які добивалися їх звільнення і зараз добиваються припинення ганебного переслідування патріотів. Розповіді молодих людей зайве підтвердили і те, що саме патріотів України нинішній режим вважає злочинцями, і те, як ця влада топче норми демократії, право і закон. Як арештовували хлопців, які надумані звинувачення їм приписували, як застосовували і моральний терор, і фізичні тортури, як переслідували їхніх родичів і друзів, — все це явні ознаки тоталітарної держави. “Вчора був на заходах в Холодному Яру, — сказав Роман Хмара, — і скільки бачу аналогій тих 20-х років і сьогодення. Наче зараз знову 1922—1924 роки, коли йшла московська окупація України”. Жоден з учасників демонтажу пам’ятника Сталіну не відмовився від цієї дії. Але міліція і СБУ намагалися інкримінувати “тризубівцям” то пізніший вибух біля решток пам’ятника, то якісь підпали, то хуліганство, то знищення комуністичного майна. Словом, говорити про юридичний бік справи нема сенсу. Це суто політичне замовлення. Андрій Парубій зазначив, що демократичні сили, зокрема партія “Наша Україна”, вимагають з’ясувати, хто дозволив встановлювати в місті цей так званий пам’ятник, адже він поставлений самочинно. І кого так вшановують, враховуючи, що український суд офіційно визнав Сталіна винним у знищенні мільйонів українців. Депутат наголосив також, що його фракція і партія ініціюють розслідування дій правоохоронців щодо юнаків із “Тризуба”: хто ініціював цю справу, хто займається фальсифікаціями, хто катував молодих людей? За все це треба буде відповідати. А взагалі потрібно повернутися до указів, розпоряджень попередніх президентів України про ліквідацію в державі символів тоталітарного режиму і не допускати встановлення нових подібних знаків. Учасники прес-конференції наголошували, що в країні відбувається посилення політичних репресій. Якщо все патріотичне влада називає злочинним, то якою тоді є сама ця влада? Відповіддю на такі її дії повинна бути лише згуртованість всіх патріотів. проведенням дискусій, “круглих столів”, фольклорних свят. Те ж саме й щодо історії Русі. Не варто боятися ораторів-ідеологів із Росії, треба просто давати їм гідну аргументовану відсіч. З ними можна і треба дискутувати. Наприклад, із такими, як Юрій Сбітнєв. Відомий російський письменник, уродженець підмосковного містечка, нині саме Чернігівщину й Новгород-Сіверський називає своєю другою батьківщиною. Результатом його багатолітніх досліджень Київської Русі став роман-дилогія “Великий князь”, герой якого — князь Ігор Чернігівський, один із перших наших православних святих. Письменник уже отримав за роман всеросійську історико-літературну премію “Олександр Невський” за 2009 рік. Це до того, що в нас усе дебатують, чи гідні Шевченківської премії твори, в яких з українських позицій показана наша історія. Не один десяток років Сбітнєв досліджує і “Слово о полку Ігоревім”. Його трактування твору доволі оригінальне, але й тут можна й треба вступати в серйозну дискусію нашим українським письменникам, історикам. Та оцього якраз і бракує. Наші вчені мужі чомусь так ялово, байдуже сприймають навіть примітивні історикописання Бузини, які можна спростувати на рівні старшокласника чи студента-першокурсника. Прикро. Натомість ідеологи з-за умовних і недалеких кордонів настирливо пропихають нам приписи “нетлінної” імперії.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин