Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
7 “Не складали рук, а відстоювали державну справу, як відстоював її Тарас Шевченко”. · Читацьке віче · с. 7сторінка оригіналу ↗

Мить історії

Слово Просвіти, №16 за 2013 рік

Зоя ДІДЕНКО, учасник засідання круглого столу У Хмельницькому університеті управління та права відбувся круглий стіл на тему: “Теоретичні погляди та політична практика державотворення лідерів Української Центральної Ради: автономія чи самостійність”. Учасниками засідання були провідні історики ХУУП, Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, Кам’янець- Подільського національного університету ім. І. Огієнка, відомі краєзнавці, студенти-старшокурсники. Леонід Місінкевич, Юрій Блажевич, Вадим Стецюк, Ірина Олійник, Олексій Журко, Анатолій Трембіцький, Ігор Западенко відзначили, що та історична мить Центральної Ради, на превеликий жаль, самостійності Україні не принесла. Доповідачі глибоко й професійно розкрили причини невдач українського національного руху: дуже повільно еволюціону- Плата за проїзд в автобусі, що перевозить пасажирів у звичайному режимі руху, найменша. В автобусі, який перевозить пасажирів в експресному режимі руху, оплата проїзду дорожча. І найбільшою вона є в автобусах, які здійснюють перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі. Проте водії “Маршрутних таксі” роблять посадку та висадку пасажирів лише в місцях зупинки громадського транспорту, посилаючись на статтю 121-2 “Кодексу України про адміністративні правопорушення”, яка начебто забороняє їм це робити в інших місцях маршруту. Читаємо цю статтю: “Порушення водіями транспортних засобів, що працюють у режимі маршрутних таксі, правил зупинки під час здійснення посадки (висадки) пасажирів тягне за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. Отже, жодних заборон там немає. Просто восени 2008 року підвищено штрафи за порушення Правил дорожнього руху водіями “Маршрутних таксі”. Аби брати з людей найвищу плату за проїзд в автобусі, треба не лише почепити на нього трафарет з написом чорною фарбою — “Маршрутне таксі”, а ще й перевозити пасажирів у цьому режимі. Люди платять гроші не за трафарет, а за режим перевезення. Якщо цей режим звичайний — відповідною має бути і плата за проїзд у такому автобусі. вали погляди лідерів — від автономії до незалежності; їхня елементарна некомпетентність щодо українського військового руху; величезний український потенціал не реалізувався через особисті якості небагатьох людей, чимало з яких українцями і не були… Так, із 59 членів Малої Ради, що готувала Універсали, лише 28 українців. Слабким місцем у політиці Центральної Ради була селянська проблема — аграрний екстремізм. Новою для студентів була інформація про те, що серед творців ІV Універсалу Центральної Ради було четверо подолян. Особливий інтерес в учасників зібрання викликали повідомлення Наталії Тітової “Спроби врегулювання проблеми міжнаціональних відносин у період Центральної Ради” та Надії Стеньгач “Сергій Шелухін про уроки державності Центральної Ради”. Захід доповнили переглядом документальних кадрів часів Центральної Ради. Присутні ознайомилися з експозицією Музею Хмельницького університету управління та права. Болить мені рідна земля Ніна ГЕЙКО, голова Стахановської “Просвіти”, Луганська область Мене глибоко вразили події, які відбувалися у Харківській “Просвіті” (“СП”, ч.9 за 2013 р.). Харківщина — моя батьківщина. Харківське педучилище, державний університет ім. Каразіна навчили мене любити українську мову. З цією любов’ю живу все життя, передаю її своїм співгромадянам на Донбасі. Ми вчилися разом: Володимир Калашник, згодом професор, правозахисниця Надія Світлична і я, нині голова Стахановської міської “Просвіти”. За велінням душі віддавали свої знання, свої серця людям, що ніяк не можуть зрозуміти, що вони українці, їхня держава — Україна, а державна мова українська. Через газету хочу передати своїм землякам, щоб не складали рук, а відстоювали державну справу, як відстоював її Тарас Шевченко. Своїм просвітянам я так і кажу, коли нам буває важко: “А Шевченкові було важче”. У свої 78 років мені також важко. Особливо багато клопотів сьогодні, коли ми задумали в Стаханові встановити пам’ятник Шевченку. Нам треба 750 тисяч гривень. Ми звертаємося до організації із проханням допомогти спорудити пам’ятник людині, яка об’єднує всю нашу стахановську громаду: і регіоналів, і комуністів, і націоналістів, бо всі ми — люди одного міста, тож живімо в мирі. Так було, коли ми 22 травня минулого року закладали перший камінь на місці майбутнього пам’ятника. А ще звертаюся до харків’ян, аби вони дослідили, як створювалися просвітянські групи по селах у 1918—1919 роках. Моя дитяча пам’ять закарбувала розповідь мого дідуся Микити Тимофійовича Шевченка (мої предки Шевченки прибули на Харківщину 1601 року з Черкащини). Дідусь у 1918—1919 роках ходив у Народний дім на зібрання, які проводив мій перший шкільний учитель Володимир Андрійович Григоров. Ці посиденьки називалися “Не любо — не слухай, брехати не заважай”. Дідусь мій напам’ять читав мені Руданського, а я сміялася. 1943 року, коли вже погнали німців, а школу вимили й причепурили після окупантів, у нашій прекрасній, світлій, із довгими коридорами школі на стіні вивісили портрети українських письменників та інших розумних людей. Зразу ж про це розповіла дідусеві. А він запитує: “А ти там побачила прізвище Сковороди?” Чого саме це прізвище його зацікавило, я дізналася з його розповіді. Ось вона. Наше село Сінне Богодухівського району Харківщини розташоване за 12 км від Пан-Іванівки, де похований Сковорода. Дідусь не знав, що те село перейменували на Сковородинівку. Але про те, що Григорій Савич проходив через наше село і розмовляв із селянами, він знав. Переконана, що дізнався про це саме на отих просвітянських посиденьках. Багато видатних українців пов’я зані з Харківщиною: Квітка- Основ’яненко, Василь Каразін, Микола Хвильовий та ін. Невже ж на такій благодатній землі пануватимуть українофоби?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин