Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “У втілених образах української людини, окрім присутнього там духу україноцентризму, немає “пораженчества”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ССііччооввооїї ттееммии ммааллю юввааллььнниикк

Слово Просвіти, №16 за 2013 рік

Віталій СТАРЧЕНКО, мистецтвознавець Враження від таких екскурсій і поїздка на Хортицю для майбутнього дніпропетров% ського художника Анатолія Дерев’янка стали визначальною темою творчості. Навчання на факультеті книжкової графіки у Львівському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова не тільки сприяло досягненню професійної майстерності, а й переконало у правильнос% ті вибраного шляху, а духовна й культурна ат% мосфера Львова в умовах опору намаганню Москви змішати підневільні етноси в безлику імперську масу під назвою “новая історічєс% кая общность людей — советскій народ” зміцнила його генетичне тяжіння до націо% нальних цінностей. По закінченні 1974 року інституту Анато% лій Павлович працював художнім редакто% ром у Дніпропетровському зональному ви% давництві “Промінь”, де, спілкуючись із міс% цевими українськими письменниками Вікто% ром Коржем, Сергієм Бурлаковим, Олексан% дром Зайвим, Костянтином Чернишовим, Наталкою Нікуліною, утверджував свою ук% раїнську сутність у майже всуціль російсько% мовному середовищі. В цей час графічно оформив чималу кількість художніх видань і зробив до багатьох із них ілюстрації пере% важно у деревориті або літографії. Серед цих видань книги Олексія Дашевського, Віктора Коржа, Олександра Зайвого, Сергія Бурла% кова. Цікаво йому було працювати і над кра% єзнавчою літературою, зокрема над офор% мленням та ілюстраціями до книги Бориса Бездольного “Запоріжжя, моє Запоріжжя”. Над дизайном книжок та ілюстраціями художник працює досі. Останні книжки, оформлені ним — збірка легенд та буваль% щин Надпоріжжя “Керносівський ідол”, упо% рядкована Надією Тубальцевою (поки що не видана), колективна збірка авторів Придніп% ров’я “Сонце над вічним” та історичний ро% ман про запорозьких козаків молодого пись% менника Володимира Кільченського “Прис% мак волі”, для видання якого створив вісім ілюстрацій (видавництво “Пороги”). Та головний напрям творчих зусиль чле% Андрій БУДКЕВИЧ, журналіст, член НСЖУ У втілених образах української людини, окрім присутнього там духу україноцентриз% му, немає “пораженчества” (за Д. Донцовим) навіть у змалюванні полтавських дівчат і жі% ночок. Малярство, поезія і музика — це як три складові, як триєдино%нерозлучні сальви у мистецько%культурному обширі. Гнойовий — художник, живопис якого містить у собі й пі% сенність, й опоетизованість, і народну езоте% рику. У багатьох українських піснях присутній спокій неминучості й покора долі. Є лише тільки тихий плин води і дівоча коса, слухня% на тому плинові. Тихо, тихо Дунай воду несе, А ще тихше дівча косу чеше. Так ось чим цінні та специфічні твори Сергія Гнойового! У них немає мотивів покір% ності долі, відсутності вольових прагнень, навпаки, щедро представлені постаті не зі% гнутих полтавок, які не скаржаться на важку долю, а долають труднощі, незважаючи ні на що. Чи не тому малярство Гнойового є жит% тєдайним, життєствердним, оптимістичним. Під час різних малярських виставок можна помітити, що перевагу отримують пейзажі й етюди. Може, це теж вияв української нас% троєвості, яка не хоче поєднувати настрій із вимогами великих композицій? Або, якщо згадаємо типові вистави народних театрів, то що побачимо? На сцені — хлопці, дівчата, лунає кілька жартів, які тонуть у гучному смі% хові, трішки ніяковості у словах і рухах, а то% ді: “Може, заспіваємо!” І все: і розмова, і дія розчиняються у пісенно%танковій стихії. А придивімося до наших товариств. Чи не по% дибуємо в них чогось подібного, чи за співом не приховують незручності у спілкуванні, а може, спів подеколи вбиває гостру думку та не менш гострий дотеп? Із полотен жанрово%історичних, напов% нених психологізмом, мистецькі персонажі Гнойового спілкуються з нами, ведуть мову про стійкість духовну, мужність, благород% ство… Українки у творах автора — це пол% тавські амазонки, які не ніяковіють, та, може, це й не так. Усьому світові відомо, на Національної спілки художників України Анатолія Дерев’янка — станкові графіка і ма% лярство. Понад чотири десятиліття він пос% тійно бере участь у виставках — спочатку всесоюзних і республіканських, нині всеук% раїнських і міжнародних. Програмним у низ% ці “січових” творів є поліптих “Січ” (“Сіркова правиця”, “Побратими”, “Герць”, “Чорномор% ці” та “Гопак”), виконаний у техніці кольоро% вої ліногравюри. Пафос боротьби за гідність, волю, віру, священне чуття січового братер% ства, романтика небезпечного подолання морського обширу, оптимізм і жага щасли% вого життя — така програма поліптиху, вико% нана експресивно, у феєричній ритміці, зі знанням історичного матеріалу, а головне — з безмежною любов’ю до святої теми. Із жи% вописних робіт, присвячених січовикам, мо% нументальністю та епічною величчю, прита% манною думі, вирізняється твір “Козак Голо% та”, виконаний темперою. Запорозька тема в творчості Дерев’янка своєрідно інтерпретується і в лірико%епічних краєвидах козацького краю, створених аква% реллю чи олією. З цих краєвидів особливо ці% кава серія “Дніпровські пороги” — художник своєю уявою ніби звільняє з товщі води ма% льовничі нагромадження скель і каміння%ве% летів, і як вправний лоцман віртуально про% водить уяву сучасника карколомними вира% ми та водоспадами до Запорозького Низу. У назві творів серії художник використовує поетику народ% них назв: “Вовче горло” (поріг Вільний), “Дід” (Ненаситець% кий поріг), “Буців камінь” (Ло% ханський поріг). Образне “воскресіння” дніпровських порогів зацікавлений глядач сприймає як дотик до чуда, як прослухову% вання “потопленої” могутньої симфонії — го% мону та ревіння порогів, як причетність до магічного переміщення у часі… Знаково “січовими” є й степові краєвиди, в яких художник відтворює первозданний степ Нижньої Наддніпрянщини з його кос% мічними вимірами, монументальними міра% жами і лірично усамітненими байраками, балками та ярами. Ці пейзажі, виконані пе% реважно аквареллю, не лише джерело есте% тичної насолоди для глядача — вони змушу% ють подумки порівнювати рукотворні крає% види художника з тими натуральними пейза% жами, які потрапили під техногенні впливи, замислюватися над незворотними змінами, які відбуваються з історичним ландшафтом Українського Степу. Краєвиди Дерев’янка сприймаються як символи історичного простору, який колись став суворою, зате вільною малою батьківщи% ною для тих, хто вибрав небезпечну долю ко% зака%січовика, тому в них звучать ледь влови% Хлопчакам повоєнного часу, народженим на колишніх теренах Війська запорозького січового, про подвиги пращурів-козаків батьки розповідали скупо: чи самі мало знали, чи змушені були приховувати свої знання. Майже нічого про запорожців не можна було довідатися і в школі… Більше пощастило тодішнім дніпропетровським хлопчакам, бо в їхньому місті існував історичний музей, козацькі старожитності для якого збирали Олександр Поль і Дмитро Яворницький, і в той музей, де можна було побачити січові гармати, пищалі, списи та шаблі, школярів водили на екскурсії. Під час екскурсії про життя-буття і звитяги козаків цікаво розповідали гіди. Магія артефактів-реліквій, оповіді музейних науковців зачаровували дітей, схильних до творчості.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин