Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Агресора треба жорстоко карати!

Слово Просвіти, №16 за 2014 рік

Події у Криму, навколо нього й навколо всієї України незаперечно засвідчують: системи колективної безпеки, яка б гарантувала країнам недоторканність їхніх кордонів і територіальну цілісність, у світі, де накопичено стільки ядерної зброї, що нею можна знищити усе живе на планеті, НЕ ІСНУЄ! Адже УСІ РАЗОМ УЗЯТІ країни світу не в змозі зупинити ОДНОГО завойовника, ОДНОГО маніяка!.. ЛИСТ ЧИТАЧА — ДО ДРУКУ! Юрій СТАДНИЧЕНКО, пенсіонер, Київ Зокрема за сьогоднішніх обставин від України не лише відторгнена частина її території, а й поставлено під загрозу саме її існування як незалежної держави: масштабні військові навчання Росія здійснює вздовж східних кордонів України та на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Американська розвідка поінформувала Конгрес США про дуже високий ступінь вірогідності російських ударів по Харкову, Луганську й Донецьку. “Реальними видаються, — зазначає московський історик і публіцист Д. Шушарін, — обговорювані плани щодо захоплення всієї України, включаючи “матір міст руських” (“День” від 25.03). Хіба такі плани не корелюються з путінським твердженням: “Украина — это неестественное государственное образование”? І ще: на одній із пресконференцій російський диктатор грайливо кинув журналістам: “Украина — в Европейском Союзе! Представляете?..” І ще: 2009 року біля розташованих поруч могил філософа І. Ільїна та генерала А. Денікіна Путін нагадав слова останнього: “Украина есть “Малой Россией”, а отношения между “Великой” й “Малой” Россиями всегда были делом самой России”. І ще: Путін безліч разів декларував: “Мы — единый народ”. Чи не досить наведеного, аби усвідомити, як ставиться до нашої держави й народу хазяїн “стратегічного партнера”? Вважаю, слід рішуче покінчити з байками про “стратегічне партнерство” й визнати очевидне: ПРОТЯГОМ СТОЛІТЬ РОСІЯ ЗА- ВЖДИ БУЛА СТРАТЕГІЧНИМ ВОРО- ГОМ УКРАЇНИ! ЗА ЦЕЙ ЧАС НЕ БУЛО ЖОДНОЇ МИТІ, КОЛИ Б СТОСУНКИ ПОМІЖ НИМИ БУЛИ НОРМАЛЬНИ- МИ, НЕ КАЖУЧИ ВЖЕ — ДРУЖНІМИ! Та справа не лише в Україні. Масштабні військові навчання Росія проводить і в іншій квазідержаві — Абхазії. Чи не свідчать вони про намір Росії загарбати три країни Закавказзя — Грузію, Вірменію, Азербайджан? В усякому випадку, як повідомлялось у ЗМІ, Азербайджан вже веде перемовини з Туреччиною про створення військового союзу. У разі успішної для Росії реалізації зазначених вище планів цій країні зовсім не складно буде піти й далі: на додаток до загарбаного “приватизувати” Білорусь і п’ять країн Центральної Азії, які свого (не свого!) часу теж “мали щастя” перебувати у складі імперії зла. Цілком можливо, що вже згадані навчання у т. зв. Молд. Придністровській Республіці Росія проводить для загарбання Молдови. І тоді до відтворення “единого и неделимого” залишиться добровільно-примусово приєднати лише три колишні його республіки — Латвію, Литву та Естонію. І тут у пам’яті зринає ще одна сентенція сучасного “собирателя русских земель”: “Самая большая трагедия ХХ столетия — распад великой державы — Советского Союза”. Не дві світові війни, не голодомори й геноциди, не переселення народів, не репресії та інші злочини, а саме “распад великой державы”! 12 квітня ц. р. шість депутатів Державної Думи РФ зробили подання до Генпрокуратури РФ з вимогою притягнути до відповідальності колишнього президента СРСР Михайла Горбачова за те, що він не вжив усіх заходів для збереження СРСР. З величезною часткою вірогідності можемо припустити, що російський диктатор поставив собі за мету “исправить допущенную огромную историческую ошибку” або й злочин, якщо якийсь російський суд визнає аргументи, що містяться у депутатському поданні, слушними. А 11 квітня ц. р. у ЗМІ з’явилося шокуюче, приголомшливе повідомлення: рупор Путіна, міністр закордонних справ Росії С. Лавров у своєму твіттері оприлюднив ще одну “блакитну мрію” свого шефа: “…Мир трансформируется. Ис этим придется смириться Западу. Нет малых стран. И средних тоже”!!! Чи поставляться політики світу з належною увагою до заяви, виголошеної не якимсь дрібним екстремістом, а чиновником такого високого рангу з країни, що має величезну військову потугу, включно з ядерною зброєю? Чи у повному обсязі збагнуть її зміст? І чи вживуть відповідних заходів? Судячи з тих заходів, що світ протиставив Росії сьогодні, шансів на те, що він насправді чинитиме у такий спосіб, що сучасний російський гітлеризм буде знищено, на превеликий жаль, небагато… Якщо світ і надалі виявлятиме цілковиту безпорадність — трагедії не уникнути! Закінчення на стор. 3 ШЕВЧЕНКІАНА 10-11 КРИЛАТІ СУСІДИ

с. 3 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 1 Та повернімося до України. Одразу після початку агресії з боку Росії наша країна звернулася до двох із трьох держав, які 1994 року в обмін на відмову України від ядерної зброї гарантували їй безпеку й територіальну цілісність, та до тих міжнародних організацій, які могли вплинути на розвиток ситуації. Перша реакція на ці звернення була шокуючою: виявляється, про план Росії здійснити агресію проти України американська розвідка поінформувала президента США Барака Обаму приблизно за два тижні до початку нападу. Та американський гарант не визнав за необхідне навіть поділитися цією інформацією з Урядом України! Щойно агресія розпочалась, як той самий гарант повідомив, що у боротьбі з Росією військо не застосовуватиме. Оскільки у двох країн є спільні інтереси — боротьба з тероризмом. Невже між Обамою і Путіним є приховані від світу домовленості про розподіл на сфери впливу, і останнім часом під тиском конгресменів і громадськості Обама змушений їх порушувати? В усякому разі, питання про надання Україні сучасної захисної зброї досі не вирішено. А щодо тих санкцій, що були застосовані проти Росії, то ось як оцінює їх уже цитований Д. Шушарін: “Судячи з нульових санкцій, цивілізований світ досі спить”. То що робити Україні за умов, що склалися? Відомо: в нідерландському місті Гаазі функціонують два міжнародні суди — з прав людини та кримінальний. На моє глибоке переконання, має бути сформований ще один — міжнародний суд із розв’язання міждержавних конфліктів. Що має перебувати у сфері його компетенції? Наведу паралель з іншої сфери. Якщо дві фірми або дві людини не знаходять спільної думки у вирішенні якогось питання, але бажають вирішити це у цивілізований спосіб, вони звертаються до суду. Так має відбуватись і у міждержавних відносинах. Зокрема Росія мотивувала свій акт агресії проти України нібито порушенням у нас прав “русскіх” та російськомовних. Якби існував суд, про який ідеться, то Росія ЗОБОВ’ЯЗАНА була б звернутися до нього з поданням, а не вчиняти акт агресії. Суд, розглянувши це подання, прийняв би ухвалу. А якщо акт агресії відбувся? Тоді… Засадничою складовою функціонування такого суду має бути наступне: будь-які силові дії, вчинені будь-якою країною проти іншої країни, визначаються актом агресії, а країна — агресором. За вчинення акту агресії суд має визначати агресору покарання. Деякі види покарань (зазначимо — не найефективніші) вже застосовані проти Росії: заблоковані банківські рахунки причетних до акту агресії посадовців (щоправда, не покараний головний винуватець — Путін); цим посадовцям відмовлено у можливості в’їзду на територію країн ЄС та НАТО; призупинено співробітництво у деяких галузях; призупинені перемовини про запровадження безвізового режиму. Та цього, виявляється, замало — має заговорити “важка артилерія”. Країні-агресору має бути оголошена економічна блокада, яка полягатиме в тому, що агресор позбавлятиметься можливості будь-що експортувати, тобто поповнювати свої валютні резерви. Усі країни світу будуть зобов’язані припинити співробітництво з агресором в усіх галузях — науковій, технічній, військовій, культурній, спортивній тощо. Якщо внаслідок здійснення акту агресії в країні-жертві з’явились вбиті, поранені, ушкоджені та зруйновані споруди, завдано шкоди довкіллю тощо, то за скоєння кожного з цих злочинів країна-агресор має сплачувати великі суми штрафів. Окрім того, агресор має бути зобов’язаний сплатити країні-жертві визначену судом суму вже за сам факт агресії. До того ж, агресор повинен буде сплатити певні суми на функціонування згаданого суду та на діяльність ООН. Слід рішуче відмовитись від аморального гасла “Спорт — поза політикою”. Згадаймо, що відбулось після проведення 1936 року Олімпійських ігор у Берліні та під час цьогорічних Зимових Олімпійських ігор у Сочі. Отож спортсменам — громадянам країни-агресора необхідно заборонити брати участь у будь-яких міжнародних змаганнях, а артистам — виступати за кордоном й організовувати міжнародні мистецькі заходи. Перелік покарань можна продовжити, аж до застосування проти агресора сили. Які з покарань застосовуватимуться — визначатиме суд. Та одне з них повинно застосовуватись НЕОДМІННО: усі високопосадовці, причетні до скоєн-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин