11 “Тарас Шевченко справді був постаттю європейського масштабу”. · Шевченкіана · с. 11сторінка оригіналу ↗
«Наш отаман Гамалія…»
Слово Просвіти, №16 за 2014 рік
Володимир САПОН, м. Чернігів
Наприкінці 1970-х років, захопившись життєписом російського вченого Платона Яковича Гамалії (1766—1817), я не сподівався, що з часом нитка пошуку приведе мене до творчості Тараса Шевченка, відкриється невідома її сторінка. Але вже тоді постать ученого асоціювалася у моїй уяві з відомим із дитячих літ Тарасовим Гамалією: Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти, По морю гуляти, Слави добувати, Із турецької неволі Братів визволяти… Хто ж він, Шевченків Гамалія? Даремно заглядав до коментарів поеми, там вказано однозначно: особа не історична, а узагальнений образ. Платон Гамалія у чотирнадцять літ вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, вже маючи ґрунтовні й різнобічні знання, здобуті в Київській академії. Навчався легко і вже через рік отримав звання капрала, а ще через рік йому неабияк пощастило: у складі російської ескадри на кораблі “Победоносец” вирушив у Середземне море. Юрій Косач у своєму романі “Володарка Понтиди” серед російських офіцерів, які в Італії брали участь в арешті відомої княжни Тараканової, згадує і Гамалію. Як підрахував його біограф Олександр Андрєєв, протягом десяти років Платон Гамалія здійснив “дев’ять шестимісячних кампаній (з якірними стоянками)”, тобто близько п’яти літ провів безпосередньо на морі. Неодноразово брав участь у бойових діях у війні зі Швецією, перебуваючи на командних посадах. Валентин Пікуль у романі “Фаворит”, змальовуючи Еландський бій, називає капітан-лейтенанта Гамалію “кращим астрономом флоту”. Після десятилітньої морської служби Гамалія повністю присвятив своє життя науці. Обіймаючи посаду інспектора морського кадетського корпусу, він поставив собі за мету докорінно змінити старі програми навчання, створи-
Христина БЕРЕГОВСЬКА, мистецтвознавець, Афіни-Львів
200-літній ювілей Т. Г. Шевченка у різних куточках землі вшановують по-різному. У грецькій пресі є чимало згадок про нашого генія-ювіляра. Так, у газеті “Skai Patras”, у рубриці “Культура” за 9.03.14. прокоментовано: “Твори Шевченка розглядаються як основа української літератури і багато в чому й сучасної української мови”. А в газеті ΚΑΘΗΜΕΡΙΝΗ за 10.03.14. опублікована стаття під назвою “Зустріч з національним поетом”, де висвітлюються біографічні дані з життя і творчості Т. Г. Шевченка. У столиці Грецької Республіки українська громада організувала три суботні школи: “Трембіта”, “Українсько-грецька думка” та “Берегиня”. Працює кілька громадських організацій, які намагаються згуртувати і об’єднати розпорошених українців. Українці з часів прибуття до Греції порушують і розв’язують дві проблеми: інтегрувати українську культуру в іншомовний простір, і — найти найбільш повні й сучасні курси основних дисциплін. Він розробив фундаментальні праці з теорії морського мистецтва та практики судноплавства, уклав астрономічні таблиці для мореплавців, розробив теорію ахроматичних труб, написав історію оптики тощо. Внесок Гамалії в науку мореплавства можна порівняти з подвижницькою працею його ровесника Миколи Карамзіна зі створення першої російської історії. Всі російські моряки, від мічмана до адмірала, вчені-гідрографи, кораблебудівники першої половини ХІХ століття — років великих географічних відкриттів — так чи інакше були учнями капітан-командора Платона Гамалії. Дивує працездатність ученого. Як засвідчили сучасники, весь свій час він віддавав книгам — найкращим друзям у самотньому житті. Він чудово знав не тільки точні науки, а й історію, світову художню літературу, більшість творів якої читав мовами оригіналу. Він був почесним членом Імператорської академії наук і обов’язковим членом Державного адміралтейського департаменту, дійсним членом Російської академії наук, де замінив по смерті відомого письменника Михайла Хераскова. Серед праць Гамалії відокремлено стоїть “Мова про науки” — своєрідний зразок громадянської публіцистики. На початку її автор цитує відомі слова Михайла Ломоносова — “науки юношей пи-
Т. Шевченко, В. Ткаченко. Гамалія. 1842
тают”, а далі розмірковує про користь книг наукових, історичних і, зосібна, художніх творів. Останнім надає особливого значення, радить своїм учням читати Ломоносова, Сумарокова, Державіна, Хераскова, а також Расіна, Лафонтена, Буало, Вольтера, Корнеля. У сорок з гаком років хворий Платон Гамалія переїхав у село Лисогори Борзнянського повіту — нині це Ічнянський район Чернігівщини. Тут він і похований. Довгий час нашим сучасникам не була відома навіть могила вченого. Лише сорок літ тому її вдалося віднайти. З ініціативи студентів Миколаївського кораблебудівного технікуму на ній встановлено оригінальний пам’ятник-стелу у вигляді вітрила на постаменті, на меморіальній таблиці напис: “Видатному вченому-академіку Гамалії Платону Яковичу (1766—1817) від вдячних нащадків”. Близько до розгадки історичного образу козацького ватажка у поемі Тараса Шевченка “Гамалія” підійшов Мечислав Гаско у своїй книжці “Пошуки і знахідки”, яка побачила світ у Києві 1990 року. Він припустив, що фабула поеми спирається на життя або перекази якогось сучасного Шевченкові Гамалії. Невтомний дослідник життєпису Кобзаря Мечислав Едмундович проаналізував шляхи можливого знайомства Тараса Григоровича з морськими офіцерами і зупинився на особі Якова Олексійовича Гамалії, начальника канцелярії генералштаблікаря головного медичного управління Військово-морського міністерства, і підтвердив його знайомство з Шевченком участю останнього у драматичному гуртку медико-хірургічної академії. “Навряд чи зв’язок Тараса Григоровича з цією військово-науковою установою міг би здійснити без сприяння медичного управління Морського міністерства, співробітником якого був Яків Олексійович”, — пише Мечислав Гаско. — …Здається ймовірним, що родинні перекази заступника столоначальника канцелярії генералштаблікаря про якогось із предків могли надихнути романтично тоді настроєного Тараса Григоровича на написання “Гамалії” у формі поеми та олійної картини, де втілено постать Якова Олексійовича”. Нагадаємо, що, за свідченням відомого українського історикаархеолога й етнографа Володимира Антоновича, згадана картина (датована 1842–1843 роками) намальована Шевченком і подарована Федоту Ткаченкові, який згодом передарував її Антоновичу. Авторство картини приписують Шевченкові й Ткаченкові. Більше того, Мечислав Гаско доходить висновку, що 1842 року Тарас Шевченко здійснив подорож Балтійським морем “у Шведчину й Датчину” (про що він писав у листі до Пилипа Корольова) на військовому пароплаві за сприяння Якова Гамалії і на знак подяки своєму приятелеві написав безпосередньо на пароплаві поему “Гамалія”. То хто ж із далеких предків Якова Олексійовича Гамалії міг надихнути Тараса Григоровича на створення поеми та картини? Здається, вичерпну відповідь на це питання дає родовід Платона Гамалії. У його біографії, вміщеній у “Записках Гидрографического департамента Морского министерства” за 1848 рік, згадується сімейна легенда роду Гамалій. Започаткований він збіднілими польськими шляхтичами Григорієм та Андрієм Висоцькими, які стали на бік Богдана Хмельницького і заслужили прихильність гетьмана, за що перший з
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
