Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Українська мова відкрила перед ним дивовижні можливості, голос його зазвучав на повну силу”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Літературознавчий триптих Віталія Мацька

Слово Просвіти, №16 за 2014 рік

У творчому напрацюванні члена НСПУ Віталія Мацька десятки книг — власних і перевиданих забутих авторів. Тісні ниті єднають його з діаспорою, де також вишукує талановитих українських майстрів слова, не знаних широкому колу читачів. Микола МАЧКІВСЬКИЙ, член НСПУ, м. Хмельницький Віталій Мацько — доктор філологічних наук, професор, колишній голова (1994— 2005) Хмельницького обласного товариства “Просвіта” (нині член правління), педагог, щирий уболівальник за долю України. До 1994 року працював і як журналіст в обласних та районних газетах. Словом, перо його ніколи не дрімало. Воно й тепер, коли Україна болісно торує дорогу незалежності, стоїть на сторожі рідного слова. А кілька років тому пан Віталій розшукав, переклав з російської і під егідою “Просвіти” надрукував роман “Шевченко” свого земляка В’ячеслава Єзерського, що стало сенсацією, бо стара книга про Кобзаря виявилась актуальною і нині. Згодом побачило світ двокнижжя (поезії “Скупі вірші” і прози “Подорож у країну ночі”) діаспорного письменника Олександра Смотрича (1922—2011), прекрасного письменникамодерніста, уродженця Кам’янця-Подільського. Торік Віталій Мацько подарував читачеві ще три свої книжки, т. з. літературознавче трикнижжя: “Він з нами був (поет Борис Мамайсур у спогадах і листах)”, “Мирон Степняк: епістолярний та літературно-критичний дискурс” і “Мовний орнамент в ліричній прозі Ігоря Качуровського”. Візьмімо книжку (редаговану Михайлом Скориком) про Б. Мамайсура. Що ми досі знали про нього? Поет-шістдесятник. Автор збірки віршів “Чи буде шторм?”. Це вже у наші дні академік Іван Дзюба напише про нього чудову передмову (і видасть власним коштом основний Мамайсуровий поетичний доробок) у книжці “Другий початок” (К., 1997). Книжку ту, на жаль, не всі бачили, читали, та про забутого талановитого поета нарешті заговорили в пресі, його прийняли до Спілки письменників України (1999). Перед своєю кончиною Б. Мамайсур передав частину своїх архівних матеріалів скрупульозному дослідникові Мацьку. І, як тепер виявилося, передав у добрі, надійні руки. У книзі, що опублікував Віталій Петрович, усі ті матеріали подано. А це не лише ніде недруковані українські вірші, а й писані російською під впливом харківських письменників, коли навчався в бібліотечному інституті. Однак це не заяложені загальники, а справжня поезія — свіжа, майстерна, яку з цікавістю читаєш і нині, через багато літ. Ненавижу “благоразумие”, Презираю “благоразумных”: Их расподленькие раздумия, Как бы выйти умнее умных, Как бы жизнь свою прожить велено Без труда, без забот, без муки… Если руки дела не делают, То начёрта такие руки. З Борисом Мамайсуром (1938—2003) сталася та сама метаморфоза, що й із Леонідом Кисельовим. Українська мова, якою він узявся писати згодом, відкрила перед ним дивовижні можливості, голос його зазвучав на повну силу: “Велика благодійниця — держава / По-своєму дихнути не дає…”. Б. Мамайсур уже у ранніх віршах перебував в опозиції до тоталітарного режиму. І добре, що професор Мацько зберіг ці вірші й опублікував їх у книжці “Він з нами був…” (Хмельн.: ФОП Цюпак А. А., 2013. — 132 с.). Наше уявлення про поеташістдесятника стало багатшим, розуміємо тепер, чому радянська влада перекрила йому дорогу у велику літературу. Віршами не вичерпується упорядкована книжка. Дуже багато важать листи, спогади, зокрема побратима М. Скорика. Із хвилюванням читав те, що писав Мамайсурові у своїх листах Іван Дзюба. Він не лише допомагав донести до читача поетів доробок, а й підтримував його матеріально: у 90-ті роки щомісяця надсилав 30—40 гривень. Правдивий образ Б. Мамайсура постає і з ґрунтовної статті В. Мацька, і зі спогадів П. Засенка, М. Карпенка, М. Скорика, рідної сестри Валентини Смусь (Мамайсур). Словом, вийшла варта св.п. поета книжка. І з вдячністю думаєш про просвітянина В. П. Мацька, що дав їй путівку в життя. Подібне можна сказати й про книжку “Мирон Степняк: епістолярний та літературно-критичний дискурс”. Навряд чи сьогодні знайдеться багато людей, які знали б цю неординарну особистість. Та й у листі (19.ХІ.2013) до В. Мацька академік І. Дзюба пише про М. Степняка таке: “На свій сором, я не знав цього дослідника. А він дуже цікавий, і праці його не застаріли. На рідкість принциповий чоловік, дозволяв собі порушувати деякі табу. Не поступався добрим смаком. А це теж немало. Ви зробили добру справу, — і зробили відповідально, кваліфіковано”. Що й казати, для автора — висока оцінка. Як довідуємося з книжки В. Мацька, Степнякове життя склалося вкрай несприятливо, про це він докладно описує в листах до О. Білецького: війна, розруха, хвороба, переслідування за націоналізм — усе це відбилося на його фізичному стані. Проте у своїй творчій і викладацькій практиці (в Одеському університеті) був людиною принциповою, добре обізнаною, ніде не опускався до холуйства, та й не поступався авторам маститим (Тичині, Рильському, Сосюрі…), коли вони не виправдовували надій читачів. Професор-філолог Мацько зробив добру справу, нагадавши літературній і науковій громадськості про письменника Мирона Степняка, доробок якого має неперебутню цінність. Щодо наукового дослідження “Мовний орнамент у ліричній прозі Ігоря Качуровського”, то воно у цьому трикнижжі для мене найскладніше за своїм написанням. Стиль Віталія Мацька — простий, читабельний. А тут він спробував говорити надто по-вченому, щедро використовуючи літературознавчі терміни, що змушують заглядати у словник. Отже, це дещо утруднює сприйняття. Зрозуміло, що ця книга розрахована на дослідників, науковців-філологів. Прикметно й те, що рукопис цієї книги вичитував і благословив у світ сам св. п. І. Качуровський (1918—2013). Тим і висока ціна науковості, достовірності літературних явищ, фактів. А ще ж зважмо, що прозу відомого діаспорного письменника, лауреата Національної премії імені Шевченка І. Качуровського автор аналізує першим серед українських дослідників. Книга цікава і цінна, яка ще тісніше поєднає читача з мистецькими надбаннями І. Качуровського. З ним автор тривалий час листувався, і, можливо, листування згодом опублікує. Прочитавши книги В. Мацька, мимоволі подумалось: якби сьогодні серед нас був Анатолій Погрібний, то, впевнений, він би по-справжньому пишався своїм колишнім студентом, талановитим вихованцем. підготували композицію на твори Грицька та Вадима Бойків, школярі музичної школи Києво-Святошинського району (керівник Антоніна Доброва) — літературно-музичну композицію на слова сучасних письменників. Літературні загадки, інтерактивні ігри, квести, кросворди організувала працівник музею, письменниця Оксана Хлоп’яча. Не лишилися осторонь юні художники: свято сміху прикрашали веселі ілюстрації учнів до творів улюблених письменників. Особливо веселі були змагання “Намалюй друга”: читачі малювали письменників, а письменники — читачів, малюнки дотепно коментував письменник-гуморист Василь Довжик. Активні учасники свята отримали нагороди від “Просвіти”, видавництва “Світ успіху” (директор Неоніла Струк), журналів “Барвінок” (редактор Світлана Прудник) та “Малятко” (редактор Зінаїда Лещенко), благодійного фонду “Від серця до серця” (голова наглядової ради Леонід Соколов). Особливим подарунком для дітей і дорослих стала презентація книжки “Язик до Києва доведе, або Цікаві ролі театру в школі” (Київ, “Преса України”, 2013 р.) для школярів та вчителів київських шкіл, яку представив Анатолій Качан, голова творчого об’єднання дитячих письменників НСПУ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин