Гаряча тема · “У суб’єктах Федерації не відкрито жодної української школи, бібліотеки, видруковується близько 5 газет”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Гімн московського загарбника
Слово Просвіти, №16 за 2014 рік
Анатолій ПОДОЛИННИЙ, професор, президент Української асоціації релігієзнавців, заслужений діяч науки України, доктор філософських наук, професор, заст. директора — керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, м. Київ
Після Другої світової війни москвини, окомуністивши, зробили своєю практично всю Центральну і Східну Європу, оволоділи Балканами, а в Азії, провівши там так звані соціалістичні революції, відхопили на певний час Китай, Півн. Корею, Монголію, В’єтнам, Лаос, напіввідхопили деякі інші азійські країни. Нахрапно вдерлися в Афганістан, щоб нібито в чомусь допомогти афганському народові, а насправді — добратися до Індійського океану, а може, й до іранської чи арабської нафти, хоч своєї мають удосталь. При цьому завжди вигадували якісь приводи-мотиви захоплення, обіцяли багато, а зрештою “привласненим” народам не давали нічого, не рахувалися втім ще й із наявними міжнародними нормами і законами співжиття. Зброєю вони придушили прагнення до свободи народів Чехословаччини й Угорщини, Німеччину поділили стіною. Московія загалом, як свідчать історики, в останнє трьохсотліття у війнах провела 132 роки, з яких лише шість можна назвати оборонними. Згадаймо наше українське буття в Радянській соціалістичній імперії, в цьому “союзе нерушимом”. Я не говорю тут про організоване Комуністичною партією Союзу постійне переслідування всього українського під гаслом боротьби з так званим буржуазним націоналізмом. Під жорна цієї боротьби потрапив цвіт української нації, її духовні носії. А згадаймо, як перекроїли нашу українську історію і як докроював нещодавно її такий українофоб, як Табачник. Вона вже поставала як якийсь вкраплений фрагменту загальноросійську історію, а москвини при цьому виступали для нас як янголи-спасителі, “старші брати”. Під наглядом КДБ перебувала вся українська інтелігенція. Ми всі мали стати москвинами, забути свою національну належність, а відтак те, хто твій батько і мати за національністю, яка земля є твоєю Батьківщиною. Бажаний для Московії стан Т. Шевченко окреслив словами: “Од молдованина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!”. І ось тепер, коли Україна заявила про свій європейський вибір, а не орієнтацію на Митний союз, Московія вдалася до відвертої агресії під приводом захисту російськомовних. Останні нині практично є скрізь на теренах не тільки України, а й в інших колишніх республіках Союзу, особливо в Прибалтиці і Білорусі. Певне, тому путінська влада хоче провести денонсацію Біловезької угоди, щоб відкрити дорогу для анексії й інших територій колишнього СРСР, уже притягує до відповідальності за розвал Союзу М. Горбачова. А заселяли московити терени інших народів своїми у ганебний спосіб. Тих українців,
яких не вдалося винищити голодом 1921—1922 років, Голодомором 1932—1933 років, сталінськими довоєнними репресіями, винищували шляхом організації Московією переселення нашої молоді на освоєння цілинних і нечорноземних земель, освоєння нафтових покладів Півночі і Сибіру, будівництво БАМу та ін. Українці їхали туди, а в Україну Московія завозила своїх. Пригадую, як у Бровари під Києвом привезли 60—70 сімей ткаль з Іванівської області, забезпечивши їх житлом. Офіцери-відставники з усієї союзної армії після виходу в 45 років на пенсію мали право оселятися в будь-якому українському місті (здається, окрім Києва). У такий спосіб відбувалося зросійщення наших міст. Так став майже повністю російським Крим. Коли туди поверталися після депортації кримські татари, то їх приморські землі і навіть будівлі вже були зайняті російськими “освободителями”. В Інтернеті навіть з’явилося повідомлення про ініціативу подання до Думи законопроекту виселити із Криму кримських татар, які не беруть російське громадянство, кудись у віддалені області РФ… Написати цю статтю мене спонукала інформація про відсотковий національний склад суб’єктів нинішньої РФ, який я знайшов у книжці К. Елбакян “Религии России” (М., 2014). Свого часу ще В. Лєнін назвав Росію “тюрмою народів”, переслідуючи цим мету навернути гноблені нації до участі в революційній боротьбі на боці його партії більшовиків. Але, одержавши владу, він забув про цей свій вислів і почав розбудовувати вже “комуністичну тюрму народів”. Згадаймо, що, як реакція на з’яву незалежної Української держави, з волі того ж “вождя пролетаріату” в Харкові з’являється робітничо-селянський уряд України (саме тоді Харків здобув статус української столиці, який чомусь і нині йому приписують, лише додаючи слово “друга”). А далі війська Муравйова пішли на штурм Києва. Тут зрештою силою встановили більшовицьку владу, яку точніше було б іменувати московська. І така московська влада поширилася в подібний спосіб по всіх неозорих теренах Союзу, бо ж “все, что мною пройдено, все вокруг мое”. Навіть далекий Владивосток Лєнін називав “городом нашенским”. Незрозуміло, як це місто, що на десятки тисяч кілометрів віддалене від Московії, стало “нашенским”. А далі “нашенскими” стали ще й Сахалін і Курили. Ледь Японію не захапали, не зробили
“нашенскою”. Нині вже з’явилися якісь рухи навіть на Алясці з ідеєю повернення до Московської держави. Подаю ті цифри із названої книги, які засвідчують те, як московський колонізатор “освоював”, загарбницьки робив своїми завойовані ним території різних малих народів — на Поволжі і Північному Кавказі, до Уралу і після Уралу через Сибір аж до Притихоокеанських теренів, як нищив ті народи, які постали на шляху його експансії, як реалізовував програму “все вокруг мое”. Тож ось вони на 2014 рік: Адигея — москвинів (далі — м.) — 64,5 %, а адигейців — 24,2 %; Алтай — 57,4 % м. і 30,6 % алтайців; Башкирія — 36,3 % м. і 29,8 % башкирів; Бурятія — 67,8 % м. і 27,8 % бурятів; Камчатка — 80,9 % м. і 2 % коряків; Карелія — 76,6 % м. і 9,2 % карелів; Комі — 36,2 % м. і 25,5 % комі: Марій Ел — 47,5 % м. і 42,7 % марійців; Мордовія — 60,8 % м. і 31,9 % мордвинів, Ненецький округ — 62,4 % м. і 18,7 % ненців; Удмуртія — 60,1 % м. і 29,3 % удмуртів; Хакасія — 80,3 % м. і 12 % хакасів; Ханти-Мансійський округ — 66,6 % м., 7,5 % татарів і 8,6 % (?) українців; Чукотка — 51,2 % м. і 23,5 % чукчів. На Сахаліні мешкає лише 5,4 % коряків, зате 84,3 % москвинів. Асиміляторський злочин москвинів — русифікацію ними “тубільців” — лаконічно розкрив відомий російський поет Куняєв словами: “На Тунгуске перепись идет / И тунгус, что записался русским, / Чистой каплей влился в мой народ, / Оставаясь зернышком тунгусским”. Відтак той, хто записався русским, є “зернышком тунгусским”, а насправді — манкуртом без роду і пам’яті. До речі, таким є й нинішній Російський православний патріарх Кирило, який, забувши свою національну належність мордвина, став усіх кликати в обстоюваний ним так званий “русский мир”. Про останній видруковуємо в квітні книгу “Русский мир” патріарха Кирила не для України”. Не вдалося кількісно здолати корінний етнос москвинам у Калмикії (53,3 % калм. — 33,6 % м.), Якутії (45,5 % якутів — 41,2 % м.), Татарстані (52,3 % татарів — 39,5 % м.), Чечні (93,5 % чеченців — 3,7 % м.), Туві (78,5 % тувинців — 20,1 % м.), Осетії (62,7 % осетинів — 23,3 % м.), Карачаєво-- Черкесії (49,8 % різних — 33,6 % м.), в Калмикії (53,3 % — 33,6 % м.), Інгушетії (90,9 % — 1,2 % м.), хоч спроби, як бачимо, збереглися і зрештою, що засвідчують названі відсотки москвинів, із часом зреалізуються. Для євреїв більшовики прагнули створити своєрідну резервацію на Далекому Сході, утворивши там Єврейську автономну область. Але нині в ній проживає лише 1,2 % євреїв (певне, виїхали до Ізраїлю, а чи йне заселяли її) і 89,9 % москвинів. Знаємо, що десь відразу після революції Бєлгородщина, Брянщина, Воронежчина, Ставропольщина і Краснодарщина (останні — це Кубань) були майже всуціль заселені українцями, а тепер їх завдяки асиміляційній політиці москвинів маємо в цих областях відповідно 3,8 %, 1,5 %, 3,1 %, 1,7 % і 2,6 %. Куди поділися українці з цих територій? Можна здогадуватися, що всі вони “стали” росіянами або ж, як у Криму, “славянами”. Зате, відповідаючи на рознарядку Компартії щодо участі українців (переважно молоді) в освоєнні цілини, побудові БАМу, освоєнні нафтосховищ Сибіру, олюдненні центрального Нечорнозем’я, а також “освоєння” далеких земель тайги, Притихоокеанщини і Камчатки-Чукотки засланцями-українцями, ачи ж заробітчанами, маємо тепер у Тюменській області 6,5 % наших земляків, у Хабаровському краї — 3,4 %, Мурманській області — 6,4 %, Омській — 3,7 %, на Камчатці — 5,8 %, у тій же Єврейській області — 4,4 % (більше, як євреїв), Приморському, Амурському і Красноярському краях відповідно 4,5 %, 3,5 % і 2,3 % українців, на Сахаліні — 4 %, в Якутії — 3,6 %. Українці освоювали для Росії і анексовану нею в Німеччини Прусію (тепер Калінінградська область). Їх там 4,9 %. Принагідно зазначу, що для них у зазначених суб’єктах Федерації не відкрито жодної української школи, бібліотеки, видруковується близько 5 газет. Відтак Московія — країна-колонізатор, якій мало рідних теренів. Ганебну лєнінську оцінку її як “тюрми народів” вона прагне усунути шляхом асиміляції корінних народів на теренах своїх загарбань, заселення їх московитами або ж зросійщеними. Я тут не подаю цифри того, скільки москвинів є в кожній із країн, які постали як самостійні республіки після розвалу “Союза нерушимых”. Знаю, що в Прибалтійських країнах, Молдовії їх близько 25—40 %, що приховує для них можливість нашого “кримського варіанту”. Згадаймо так звану Придністровську республіку, яка утворилася шляхом відтяпання від Молдови шматка її території і яка тепер заявляє про можливість вирішення своєї долі за кримським зразком, цебто перетворення в один із суб’єктів Російської Федерації. Так у нас у Донбасі в квітні ц. р. з’явилася з підривної діяльності Москви Донецька республіка, яка також проситься до путінської імперії. Росія за українським зразком, як свідчать про це ЗМІ, розпочала сепаратистські рухи вже і в північно-східних областях Казахстану. Тут, правда, виникає питання: чому українці, яких близько 25, а то й 40 % на теренах і Криму, і Придністров’я телячою мовчанкою сприймають анексію Росією тих земель, де вони є господарями, мають історичну тяглість? Скоріше тому, як засвідчують це і вищі відсотки їх розселення по московських теренах, що вони є українцями лише за паспортом. А так маємо або малоросів, які зараховують себе до якогось спільного з росіянами і білорусами “русского народа” чиж кирилівського “русского мира”, або є просто хохлами, що живуть за принципом “моя хата скраю”, для яких їхня держава завершується тинком їхнього подвір’я з коровою, свинею, городом, фактично тваринним способом життя — поїсти і поспати. У них, на відміну від наших західноукраїнців, не прокинулася національна свідомість, відсутнє україно-національне самоусвідомлення, кордони українства не вимірюються кордонами України, а апостолом нації не постає Тарас Шевченко, зображення якого оздоблює, поруч з іконами святих, оселі справжніх українців. Це велика біда українства на відміну від тих москвинів, які в ім’я російськості ладні йти за межі своєї оселі (правда, в цих оселях часто хоч вітром покоти, може, тому й не тримаються їх) і загарбувати чужі землі, вбачаючи в цьому своє якесь нібито цивілізаційне покликання. Саме в ім’я цього діє й Церква Московського Патріархату Росії на відміну від прислужників її в Україні, об’єднаних у так звану Українську Православну Церкву, що знаходиться в юрисдикції Московського Патріархату. Серед архієрейського кліру останньої знайшовся лише один владика — митрополит Черкаський Софроній, який назвав Путіна бандитом, розбійником із темного лісу. Решта не засудила агресора, а своєю мовчанкою своєрідно висловила схвалення і підтримку його дій.
Далі буде.
“Все, что мною пройдено, все вокруг мое” — так співають москвини, виявляючи органічно притаманну їм експансіоністську природу. На відміну від українців, які живуть переважно за принципом “моя хата скраю”, а відтак за своєю психологією є інтровертами, москвини як нація є екстравертами. Їм всього і завжди мало. Згадаймо, де територіально зародився цей народ, і пригадаймо водночас те, що Московії нині належить одна сьома нашої планети. І їй знову не вистачає територій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
