Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Театральні прем’єри відбулися під знаком ушанування 2000-річчя Тараса Шевченка”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Аврора любить театр

Слово Просвіти, №16 за 2014 рік

Так уже склалося, що багато батьків намагаються прилаштувати своїх чад на зйомки різних фільмів, серіалів або хоча б реклами. Звичайно, багато хто з цих дітей обдаровані, але, навіть знявшись у якомусь фільмі, вони кудись зникають. Впевнені, що творча доля Насті Зюркалової буде щасливою. Настю ви бачили в таких фільмах, як “Жіноча інтуїція”, “Сніжна любов, або Сон у зимову ніч”, “Тобі, справжньому”, але багатьом вона запам’яталася у фільмі “Аврора”, де зіграла головну роль. Не так просто було знайти Настю в Київському театральному університеті ім. Карпенка-Карого (ніхто не пам’ятав прізвище — Зюркалова), але як тільки дізнавалися, що вона зіграла Аврору в однойменному фільмі, то одразу розуміли про кого йдеться. Познайомились. Настя розумна, ерудована, розважлива, закохана не тільки в кіно, а й у театр дівчина, яка не шкодує, що покинула навчання в Київському національному лінгвістичному університеті і вступила до університету Карпенка-Карого. — Насте, розкажи, будь ласка, про себе. — Я народилася 23 жовтня 1991 р. у Києві. Тато, Дмитро Зюркалов, бізнесмен, мама, Оксана Омельянчик, — триразова чемпіонка світу зі спортивної гімнастики (зараз викладає), є ще молодший брат Іван, який теж займався гімнастикою, а зараз навчається на кухаря в одному з коледжів. Я вчилася у гімназії №32 з лінгвістичним ухилом, де вивчала англійську та німецьку. Відвідувала художню студію, займалася плаванням, фотографією і малюванням, навчалася в київській модельній студії “Карін”. — Як потрапила в кіно? — Випадково. Якось батько запитав, чи хочу я зніматися в кі- Режисер Оксана Байрак і Настя Зюркалова порт, Меріл Стріп, Кейт Бланшет… До речі, з наших театрів найбільше люблю Театр на лівому березі. — Чи можна сказати, що “актор” — це діагноз? — Точно! Якщо ти актор, то вже зовсім по-іншому дивишся на речі. Наприклад, весь свій життєвий досвід, навіть негативний, використовуєш у роботі. Ти можеш нервувати, переживати, а паралельно аналізуєш себе. Іноді це зводить із розуму! — На твій погляд, що таке “акторська школа”? — Це основа основ. Якщо вона є, то надалі ти вільніше почуваєшся в професії, можеш займатися творчістю. До того ж, це певний погляд на акторство і життя. Я вдячна нашій майстерні, де ми вчимося, за те, що майстри виховують із нас насамперед ЛЮДЕЙ. — А що таке натхнення? Немає натхнення — граєш погано, є — граєш добре… Чи так це? — Натхнення — найвища потреба чимось займатися, це легкість, коли все вдається без потуги. Але щодо театру або кіно, то особисто у мене немає такого поняття. Так, бувають дні, коли виходиш на сцену і з перших хвилин вистави розумієш, що сьогодні “йде”. А буває, що й настрій добрий, і працювати готовий, а щось не так… Одне знаю точно: якщо ти чесно працюєш, докладаєш зусиль і любиш те, чим ти займаєшся, то обов’язково все вийде. — Що для тебе театр? Пам’ятаєш слова Тетяни Дороніної: “Чи любите ви театр так, як люблю його я…”! Продовж цю фразу. —“…Любите ви театр так, як я люблю його, тобто всіма силами душі вашої, з усім ентузіазмом, з усією несамовитістю, на яку лише здатна палка молодість, жадібна і пристрасна до вражень витонченого?”. Це зі статті Бєлінського “Літературні мрії. Елегія в прозі”. Пізніше Тетяна Дороніна читала це у фільмі “Старша сестра”. Вступивши до театрального університету, я зрозуміла чарівність театру, його магічну силу — це зовсім інше, ніж зніматися в кіно! А тепер театр — моє життя в найточнішому сенсі слова. Ми з ранку до вечора в університеті — тренажі, репетиції, ставимо етюди… — В акторів, особливо “старої гвардії”, існує багато прикмет, традицій, а ти молода, сучасна дівчина — чи віриш в акторські прикмети, чи є свої прикмети? — Єдина прикмета, в яку вірю: коли впав сценарій, то треба сісти на нього, перш ніж підняти його з підлоги. Тоді робота буде успішною. — На зйомках “Аврори” у тебе була 2—3-хвилинна німа сцена, просто як за Станіславським — тобі стригли волосся, а потім крупним планом — сльози у тебе на очах… — До зйомок я практично нічого не знала про Чорнобиль. Це потім мені дещо розповіли… Оксана Байрак попереджала, що доведеться підстригтися наголо. Так що на цей крок пішла свідомо. Було цікаво подивитися на себе в новому вигляді. А заплакати у мене вийшло порівняно легко — я уявила, що в цю хвилину могла відчувати Аврора, яка, напевно, в ці хвилини зрозуміла, наскільки серйозно хвора! Завдяки цій ролі я подорослішала. А ось зараз хотіла б спробувати себе в комедії. — Насте, а чи доводилося тобі “лицедіяти” в житті у своїх “корисливих” інтересах? — Ніколи. У житті я боязка, іноді навіть занадто. У житті я не граю. У дитинстві ніколи не вміла обманювати і якщо не зробила домашнє завдання, відразу “попадалася”. — У вас в університетському театрі готується спектакль-- прем’єра, в якому ти граєш головну роль. Розкажи детальніше. — Так, це спектакль за п’єсою Жана Ануя “Антігона” в постановці одного з майстрів нашого курсу режисера Ігоря Миколайовича Славинського. У виставі задіяна частина курсу. Я граю Антігону. Це камерна вистава, яка йтиме на сцені театру “Сузір’я”. — Читати любиш? — Так, зараз читаю переважно класику. Не тільки через професію, а й тому, що мені подобається. Це справжня література, яка прищеплює гарний смак. Останнє, що сподобалося — короткі оповідання Сартра “Кімната”, “Герострат”. Читаю щоденники відомих людей. Дуже подобаються щоденники Цвєтаєвої. — Насте, “зоряна хвороба” обійшла тебе стороною? — Я на цьому не зациклююсь… Але приємно, коли незнайомі люди кажуть тобі добрі слова, бажають успіху. Спілкувався Сергій КОТОВ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин