Події, факти, коментарі · “Є емігранти, що приїхали колись до нас із Росії, і є колаборанти, що долучилися до них”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Маріуполь — з Україною
Слово Просвіти, №16 за 2014 рік
Півмільйонний Маріуполь — одне з найбільших міст Донбасу. Саме тут українська військова частина дала, по суті, перший справжній бій сепаратистам. Та й мешканці міста сепаратистів не підтримують. Хоч тим, за допомогою засланих із Росії “туристів”, вдалося захопити адміністративні будівлі. Днями в редакції “СП” побували просвітяни Маріуполя. Ось їхня розповідь.
“Я називаю таких колаборантами” Анатолій МОРОЗ, голова Маріупольської міської організації “Просвіти”: — Маріуполь сьогодні, який він? — Це велике промислове місто. Один із найбільших в Україні порт. Два великі металургійні комбінати: “Азовсталь” та ім. Ілліча, потужний машинобудівний завод “Азовмаш”, багато менших підприємств. Промисловий потенціал тут вищий, ніж у Донецьку. Колись тут була ще й гарна курортна зона, зараз трохи занепала. Населення — українці, росіяни, греки. Навколо Маріуполя сконцентровані грецькі поселення, в області 7 % населення — греки, більшість мешкають саме тут, у нас. До останніх подій у нас міжетнічних конфліктів не було. Я народився на околиці Донецька, в робітничому селищі. По закінченні медичного інституту понад 40 років працюю тут дитячим психіатром. Прийом веду українською. І досі жодних непорозумінь. — Який узагальнений портрет маріупольця? — Це дуже цікавий конгломерат. У нас два університети: гуманітарний і технічний. Філія Морської академії Одеси, кілька технікумів. Так що тут сплав не лише міжнаціональний, у культурологічному плані це біло-синій комірець: синій — робітник, білий — інтелігент. Маріупольці добрі за характером, трохи гарячі, товариські, працьовиті. У нас невисокий рівень безробіття. Сюди багато приїздять на роботу, зокрема із Центральної чи Західної України.
— Соціальні проблеми такі, які скрізь? — Як для України, у нас досить непогані дороги, міський транспорт. До прикладу, у Макіївці водопостачання за графіком, у нас — постійно, з опаленням усе гаразд. Останнім часом деяка напруга, черги у дитсадках, раніше чимало їх позакривали, бо ніхто не міг передбачити нинішнє збільшення народжуваності. — І ось такий спалах сепаратизму, екстремізму. — Як може бути українець сепаратистом в Україні? Для мене є емігранти, що приїхали колись до нас із Росії, і є колаборанти, що долучилися до них. Маріуполь останнім долучився до цього психозу, навіяного московською пропагандою. Половина людей, які приходять на антиукраїнські мітинги, не знають, чого туди прийшли. Вважають, що там вирішуватимуться якісь соціальні проблеми щодо пенсій, тарифів. Аби лиш протестувати. Є проросійське осердя, сформоване поза межами Маріуполя. Гадаю, доклали руки і Компартія разом із Партією регіонів. Регіонали визнали свої помилки на недавніх зборах депутатів у Донецьку. Вони заявили, що виступають тільки за статус російської мови і децентралізацію влади. Навіть гасло федералізму зняли. Основна маса мешканців Донецької області не підтримує сепаратистських вимог. — Дехто говорить, що донбасівці просто залякані. — Дещо перебільшено. Основна маса людей байдуже ставиться до цих мітингів. На них збираються 500—700 осіб, максимум до тисячі. Основний контингент — комуністи, бабусі й дідусі,
трохи молодих, яких націлено готували в антиукраїнському дусі. Ситуація у нас змінюється так, що люди самі вже готові побити цих мітингувальників. Маріупольці не розуміють, чому це заколотники зірвали з міськвиконкому український прапор і вивісили російський. Захоплення міськради добре підготували, а міліція не втручалася. Розповім про ситуацію на півночі Донеччини. Область неоднорідна. Якщо на півдні і в центрі українського населення близько половини, то північні райони населені переважно українцями. Одне зміст там — Слов’янськ. Чому заколотники обрали саме його для атак? По-перше, назва — це ж вони спекулюють, що ми слов’янські народи. По-друге, там військовий аеропорт, училище штурманів. Слов’янськ рівновіддалений від Донецька і Харкова, тобто це плацдарм. Як треба було зробити центральній владі? Як тільки тут пролунали заклики до референдуму, заявити: ми проводимо референдум, але всеукраїнський, за всіма цими питаннями федералізації. І ми виграємо такий референдум, зокрема і на Донбасі. А окрема область, так зазначено в нашому законодавстві, може проводити референдуми лише з локальних питань.
Відсіч заколотникам Вадим ДЖУВАГА, просвітянин, журналіст, історик: — Пане Вадиме, Ви наполовину грек. Скажіть, чи присутній у цих заворушеннях на Донбасі грецький чинник? Може, лунали вимоги “долучитися до Греції”? — Це таке вигадали 1937 року під час проведення “грецької операції” слідчі НКВС. У нас у місті, столиці греків України, — керівництво Товариства греків. У містах греки російськомовні. Але нема жодної заяви від грецьких громад про якусь національну дискримінацію в українській державі. — А тепер про українську військову частину, яку штурмували в Маріуполі заколотники. Вона розташована просто у місті? — Навіть у центрі міста, в елітному районі. Це батальйон внутрішніх військ, чисельністю до 400 осіб. Той самий, що в період Євромайдану стояв на Грушевського проти мітингувальників. І ось, незважаючи на те, що на Донеччині начебто не сприймали Майдан, а беркутівців і бійців ВВ вважають героями, саме на цю частину вчинили напад. Це тривало 6 годин, із 8 вечора до 2 ночі. Нападників було близько 500 осіб, деякі скинули маски, і я впізнав декотрих знайомих. Вони були з громадської організації “Іскрєнность”. Її створили начебто з добрими намірами — допомагати дітям-сиротам. Вони справді допомагають дітям, але водночас це рейдерська організація, яка готує бойовиків, торгує наркотиками. Про це відомо нашим журналістам. — А міліція теж знає?
— Міліція їх покриває. Ще наприкінці лютого в місто заїхали 6 автобусів із Росії з так званими “туристами”. Їх поселили в санаторіях, пансіонатах, що входять до структур Ахметова. “Іскрєнность” теж фінансує він. — Російські телеканали торочили про мирну демонстрацію мешканців біля військової частини за участю жінок, літніх людей. — Мирну демонстрацію серед ночі не проводять. А щодо жінок — то вони стояли під міськвиконкомом і до другої ночі волали “Маріуполь, вставай!” Дійшло до того, що серед ночі мені телефонують знайомі журналісти і запитують, чи не знаю я якихось рішучих місцевих хлопців, які б вгамували тих нічних крикунів. А в соцмережах нормальні маріупольці писали: “Вже дістали ці колоради”. Колорадами у нас називають тих, хто бігає з георгіївськими “колорадськими” стрічками. Штурм завершився повним розгромом нападників, яким наші військові дали збройну відсіч. За неофіційними даними, три чи чотири заколотники загинули, десь 20 поранено, 63 затримано. З нашого боку втрат не було.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО Фото Миколи ЦИМБАЛЮКА ня акту агресії, мають поставати перед судом й отримувати по заслугах. АГРЕСОРА СЛІД НЕ УМОВЛЯТИ, А ПРИМУШУВА- ТИ ДО МИРУ Й ЖОРСТКО КА- РАТИ! Ухвали суду остаточні, оскарженню не підлягають, дотримуватись цих ухвал будуть зобов’язані всі країни світу. Країни, які не дотримуватимуться цих ухвал, мають визнаватися пособниками агресора й теж каратися. Громадяни країни-агресора дуже швидко відчують, що їхня країна й вони самі перебувають у цілковитій міжнародній ізоляції. Це викличе протестні настрої, що швидко наростатимуть й призводитимуть до падіння злочинного режиму. У діяльності суду слід передбачити, що звертатись із поданням до нього матимуть можливість не лише чинні уряди, а й уряди в екзилі загарбаних країн.
P. S. Розмірковуючи над викладеним вище, виникає питання: навіщо потрібні всі оті міжнародні організації, якщо за десятиліття свого існування вони не спромоглися виконати найголовнішого свого завдання — не створили всесвітньої системи, яка б гарантувала народам безпеку, мир і спокій?
Юрій СТАДНИЧЕНКО
Просвітяни Маріуполя Федір Шишман, Анатолій Мороз, Вадим Джувага
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
