Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Починаючи з листопада минулого року редакція отримала багато поетичних творів, адреса яких, хоч звідки б були автори — Майдан. Вірші з Майдану 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗

«Над нами — Бог,

Слово Просвіти, №16 за 2014 рік

Людмила МОРГУН Плач-голосіння матерів України за загиблими на барикадах синами Моє ти дитятко, моє янголятко, Я тебе під серцем носила, У Бога щасливої долі просила. Ростила, кохала, на тебе Надію мала. А тебе ворожа Куля на той світ забрала. Тобі, синочку, не судилося Ні діток мати, ні дружини, Рано пішов ти в могилу. Пташки до тебе будуть прилітати, Пісні щебетати, а я буду Сиротою над могилою ридати. Сиротою над могилою ридати, Тобі царства небесного У молитві материнській у Бога прохати. Синочку мій, моя ти дитино, Залишив мене одинокою, Від горя зчорніла, без тебе я гину. Синочку, будеш ти зіронькою Тепер на небі сіяти, А я з твоєю душенькою буду розмовляти. Буду розмовляти, жаль виливати, Вже тебе, моя кровиночко, Ніде не зустріти та й не привітати. Київ Ольга НЕСТЕРЕНКО * * * Пішла у засвіти Небесна Сотня, Полинула, мов журавлиний клин. Спитай себе, — не потім, а сьогодні: А ти б померти, як вони, хотів? Ні, не хотів би: люди хочуть жити. Є цінності, яким нема ціни. Все від початку до кінця вже не змінити, Майдан сльозами й кровію залитий, Що відбулось, те відбулося — і вмерли діти — Своїх батьків і матерів сини. Скандуємо: Герої не вмирають! Загиблі діти вже на небесах… Поки тіла їх з почестю ховають, Подекуди їх злісно забувають, — “Фашистами” іуди називають — Без серця в грудях, без сльози в очах. Ці люди віддали життя… Свідомо… Ні, не фашисти, не бандерівці й кати. Ніхто із них не зміг сидіти вдома… Не смійте пам’ять їх паплюжити, скоти! Вони загинули за нас і за свободу — Тож будьмо гідними величних їхніх жертв. Сидиш, не взявшись й за холодну воду? Вважай, що ти як особистість вмер! В країні безлад, всі про це говорять. Не кажуть тільки, як навести лад. Одні портфелі ділять у коморі А інші йдуть на смерть, як на парад. Уже тріщать кордони України, Російські танки вже гарцюють при межі... О Боже, наш Великий і Єдиний, Хоч ти нам Україну збережи. м. Луганськ Вадим ПЕПА Благословення матері І чорна субота, й кривава неділя — Злочинної влади безумне похмілля. Гулагу примара з безодні Сибіру Затьмарила сонце, надію і віру. І чорний четвер: під убивчим прицілом Життя піднімається гордо і сміло. Батий із ордою піднявся з могили — Так кулі від снайперів Київ накрили. І кров на мундирах, і кров на погонах, Двоногі стерв’ятники в чорних шоломах. Такі на хресті розпинали Ісуса, Їх тільки у пеклі покаятись змусять. В юдолі ж земній — срібняки від Іуди. Й ковтати багно у болоті огуди. Народ України — у ранах багряних, Катів проклинає Андрій Первозваний, Дніпро хвилі гніву до неба здіймає, А мати згорьована благословляє: “Не бійтеся, діти! Борітеся, діти! Допоки в ярмі осоружному скніти?” І гетьман Хмельницький, дивись, воскресає, Козацького роду борців закликає: “Ставаймо, браття, як один, за волю! Пошле Господь нам ліпшу долю”. І вдень, і вночі з високості Зорітимуть очі Небесної Сотні. Воскресни із ними, свободо святая! Звитягу зневіра нехай не спіткає. Весна настає, оживаймо, калино! Вериги столітні скидай, Україно! Київ Ніна МИКОЛАЙЧУК Майдан одваги Нарешті — ні! — сказали українці І стали, наче вкопані в землі. — Не “бидло” ми! І не “козли”, й не вівці! Народом бути Бог нам повелів. Бо кров у нас від Богуна й Нечая І Довбуша, і від Кармелюка. Бо ми свою історію вивчаєм По їхніх ще гарячих сторінках. Не вичерпались пам’яті глибини, Ще б’є одваги й сили джерело. З козацької могутньої родини Вже юне покоління підросло. Стоїть Майдан в столиці України І в кожного у серці він стоїть. Конає страх, а з ним насильство гине. Підводиться історія століть. “Здобудем волю!” — не переболіло, Земля повстанський прапор підняла. “Героям слава!” — застогнало тіло І розвалились пам’ятники зла. Від батька праця перейде до сина, Достатком поле плуг переоре. Над нами — Бог, а в серці — Україна, Та, що не вмерла. І уже не вмре! * * * То хто — кого? Чи Авель, а чи Каїн — Вгорі сонати місячної код. Стоїть Майдан, Майдан іще чекає: А може, й справді: лідер — то народ?! Єднаймося! Епоха втрат, занепаду і втоми, Продажності зажерливих нездар Востаннє вже запитує нас: хто ми? Нащадки славні чи живий товар? До болю важко думати, країно, За що герої полягли твої?.. Марніють долі на полях руїни І множаться новітні глитаї… Єднаймося, свідомі українці, У кого ще не скисла в жилах кров З великих міст і до малих провінцій Забудеться незгода й нелюбов. Єднаймося, земля дає нам силу! Без неї ми — що вершник без коня! Історію не висмикнеш курсивом І до мети не втрапиш навмання. Тримати хвилю вмієм від Енея. На гребені змагань і перепон Національна світить нам ідея: Свобода! Братолюбіє! Закон! В нас — Храми Душ, не кам’яні хороми, І в гості ще запрошує село… В епоху зрад, занепаду і втоми Тарасовим підводьмося чолом! Вадим КРИЩЕНКО Ми знаємо, як нам жити Росія злобністю напнута, Знов лізе в наш Вкраїнський дім. Та як нам жить, та як нам бути — Вже визначатися не їм. Ми розберемося по суті І не влаштуєм зайвих драм Але московських й тульських суддів Уже давно не треба нам. Росіє, в помислах звіриних Чого ще хочеться тобі? Прийми свій чобіт з України, Щоб не втопитися в ганьбі. Мій гострий Тризуб Двоглавий орел… Ти одвічний хижак, Несеш всюди напасть, несеш всюди згубу. Та я не боюсь твого дзьоба-ножа, Його я стешу своїм гострим Тризубом. Стань оборонцем Коли вже недруг перейшов кордон Й від куль нападницьких ось-ось кров бризне, Стань оборонцем — перший твій закон. Забудь про все — і захищай Вітчизну. В брехню зодіта ворога напасть, В словах його і хитрощі, і зрада. Будь оборонцем — сили Бог додасть, Будь переможцем, бо з тобою правда! Вірш на події в Донбасі Ви продаєтесь за копійку, Бо загубили поклик роду. І робиться на серці гірко, Що є перевертні в народу. Ви розпустили крики-гуки, Та в них чужої злості ритми. А ворог потирає руки, Що можна легко вас дурити. Як ласі вам хліби сусідські, Як тішить вас чужинський прапор, То швидше вимітайтесь звідси, Щоб не ганьбити сущу правду. Що принесе для вас Росія, Чим обігріє, що заплатить? Здавна вже ходить безнадія По вбогих вологодських хатах. В очицях — лють, у роті — піна, Ви затуманені брехнею. Від ваших дій — лише руїна І лихо стелиться за нею. Ні, вам не вірять чесні люди, А вірять в те, що неодмінно Донбас робочий був та буде Під спільним небом України. Сергій ЦУШКО Коли Шевченка осягнем?.. Погано ми історію вивчали, ще й вірили підручникам чужим… То й маємо — відходить од причалу сумний вітрильник на імення “Крим”. Сумний, хоча на ньому ейфорія, на щоглах виляск прапорів чужих. Сумний, бо пункт призначення — Росія влаштовує і радує не всіх. І хоч вітрила напнуто червоні, та це, однак, романтика не та: такі ж нам виїдали очі в зоні — Сибір, і Колима, і Воркута. Ми на причалі стоїмо в задумі, для виправдання слів нам не знайти: на палубі — гулянка, а у трюмі — заручниками — сестри і брати. Ми по-вкраїнськи вкотре ґав ловили, дискутували, перли проти всіх та в час важкий нічого не зробили, щоб від неволі врятувати їх. Для багатьох прозріння час настане, та вкотре — пізно: під кайданів дзвін… Допоки нам даватимуть Майдани лиш відчуття розпуки і провин? Допоки нас дуритимуть ординці? Коли Шевченка слово осягнем? Невже і у Європу ми пригинці по шмат гнилої ковбаси підем?!. Микола ТИМЧАК, Тітушкам-яничарам О ні, ти не знаєш, як зуби скришивши од болю, кричати, що криво йде паля. І кров’ю спливати, сховавши од ворога муки. В тобі не шукали душі, одсікаючи ноги і руки. Тебе не ламали на дибах, неначе цурпалля. О ні, ти не знаєш, як невське місити болото, возводячи царські палати, Козацькою кісткою щільно упавши під мури. Ну що тобі скажуть страшні соловецькі тортури, В яких наше лицарство мусило довго конати. О ні, ти не знаєш, як стогнуть обірвані дзвони, як ангели плачуть із неба, Угледівши зганьблені та обезхрещені храми. І ти не висмоктував груди вже вмерлої мами У хижому голоді, що підкрадався й до тебе. О ні, ти не знаєш, як гордо і легко вмирати було в Берестецькому полі Та кулю пускати у скроню в криївці, аби не скоритись. У муках тернових з хреста за Вкраїну молитись. І зрушити камінь від гробу воскреслої волі. О ні, ти не знаєш… м. Дубно, Рівненщина Надія АНДРУХ-МАКУЛОВИЧ Героям слава! Іванові Андруху, сотникові Січових Стрільців присвячую Брандспойтів голови зміїні, В зимовий холод і мороз, Сичать повсталій Україні Злобою внутрішніх погроз… Їх пащі лютістю цівкочуть (Над кимсь вже ворон каркнув: “кра!”), Немов перекачати хочуть Всю воду на Майдан з Дніпра… І студить кригою одежа Тіла юнацькі, молоді. Палає поруч — це пожежа, Дім лижуть спалахи руді. Як вчорномазиться руїна, Ридання злине до небес — Не дорахується Вкраїна Когось з борців за вступ в ЄС. Від пневмонії, хтось від кулі — Загинуть хлопці. Більш — від ран… Не прокують їм вже зозулі Й одного рочку. А Майдан ридає… Горе ж бо — велике! Несуть убитих страйкарів… Кубло ж зміїне і безлике “Спланує” знов народний гнів. Наверхорадить свіжий спротив, З “ручного приводу” закон… Знов снігові ладнають ДОТи, Між владою й людьми — кордон. І знову: Слава Україні! — “Героям слава!” — скрізь роїть. Лише Тарас, мов на чужині, Сам серед Києва стоїть…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин