Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать · “Монументами Івана Кавалерідзе продовжує промовляти історія українського народу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

«Настане час і мене згадають добрим словом…»

Слово Просвіти, №16 за 2017 рік

Кожна держава має видатних громадян, які коронують її культуру своїми творчими здобутками. Скульптор світового рівня Огюст Роден, у якого навчався Іван Кавалерідзе, сказав, що великі Майстри несуть своєму поколінню нові ідеї та нові напрями. До таких особистостей належить Іван Петрович Кавалерідзе (1887—1978) — скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист України. Життєвий шлях відомого сина українського народу був тернистим і сповненим гірких перепитій, але його тримали крила творчого натхнення та віра у справедливість. Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, куратор проекту “Повернення” Фото Юрія КУХАРЧУКА Ми згадуємо творчий шлях Івана Кавалерідзе у зв’язку зі 130-річчям із дня його народження. Заради збереження імен видатних людей своєї малої Батьківщини у громадській організації “Сумське земляцтво у місті Києві” був започаткований проект “Повернення”. Культурно-мистецькі заходи привернули увагу до діяльності Музеюмайстерні Івана Кавалерідзе, що розташований на Андріївському узвозі у Києві. Засновниками музею було подружжя: кандидата мистецтвознавства Нони Капельгородської (1932—2005) та скульптора Ростислава Синька (1933—2010). Творча спадщина І. Кавалерідзе посіла гідне місце в музеї, а мистецькі заходи, друковані видання поширили інформацію про українського Мікеланджело, сповіщувача історії свого народу. За ініціативою “Сумського земляцтва у місті Києві” (автор ідеї мистецтвознавець В. Єфремова), 2006 року до року Грузії в Україні був втілений у життя мистецький проект “Міст дружби”. До його реалізації долучилися Посольство Грузії в Україні та Національна спілка художників України. Особлива подяка Надзвичайному і Повноважному Послу Грузії в Україні (2009— 2013) Гріголу Катамадзе, аташе по культурі Зурабу Топурії, які допомогли залучити з Тбілісі грузинських художників. Творча група з 12 митців побувала на батьківщині І. Кавалерідзе в селі Новопетрівці (колишній хутір Ладанський Роменського повіту), куди генерал Ладанський привіз кілька грузинів після Кавказької війни (1817—1864). Так на Роменщині з’явилися колоритні прізвища: Цинарідзе, Чоні, Орбелані, серед яких був і дід Івана Петровича — Васо Кхварідзе. Із часу створення громадської організації “Грузинське земляцтво у Києві” під головуванням Хвичі Мепарішвілі музей зацікавив грузинів, які мешкають у столиці України. У творчих проектах брали участь грузинські художники, гості з зарубіжжя, представники Посольства Грузії в Україні. Автору статті поталанило зустрітися з Іваном Петровичем далекого 1977 року у його помешканні в Києві на вулиці Червоноармійській, 12. З нагоди ювілею земляка була вручена Почесна вітальна грамота від голови Роменського міськвиконкому. Дні вшанування були присвячені обговоренню створення на його батьківщині, в Ромнах, мистецької галереї. Ми побували з ювіляром біля пам’ятника Г. Сковороді на Подолі та у його майстерні на вулиці Філатова. Іван Петрович показував свою малу пластику з оргскла, воску, пластиліну та бронзи, листи, світлини, замальовки, рукописи, фото, які доставав з висувних шухляд свого величезного столу, пристосованого для ліплення. За нами “спостерігав” “Дон Кіхот” — акторський образ Ф. Шаляпіна у бронзі. На жаль, час, що минав, не працював на звершення мрії, непросто було подолати гриф заборони. Але справедливо сказано, що вода й камінь точить… Поступово надійшла відлига, і київська родина Івана Кавалерідзе згодилася допомагати в цьому напрямі. Ростислав Синько вже був призначений директором Музею-майстерні Івана Кавалерідзе. У заходах брали участь члени Сумського та Грузинського земляцтв, приїздили шанувальники творчості з Роменщини. За ініціативою голови Сумського земляцтва І. Рішняка з Ромен перевезли перший варіант монумента Т. Шевченка за проектом І. Кавалерідзе і встановили на скульптурній алеї Андріївського узвозу в Києві. Пам’ятник став головним акцентом скульптурної галереї, задуманої Р. Синьком. Музей-майстерня став приймати художників Сумщини з виставками. Нарешті у Ромнах за розпорядженням міського голови П. Помарана затвердили створення галереї і виділили приміщення у міському Будинку культури та дозвілля. Наступним етапом було наповнення галереї художніми творами, залучення до імені І. Кавалерідзе широкого місцевого загалу. Щороку земляки привозили виставки й залишали в подарунок місту картини. Щира подяка художникам, які відгукнулися, і поступово колекція збагатилася творами таких митців, як М. Лебідь, О. Масик, М. Нечвоглод, Т. Недошовенко, Г. Бодякова, М. Самохін та ін. А поруч були картини з пленерів Гочо Дзаганашвілі, Мамуки Гордуладзе, Гії Міміношвілі. Доповнила зібрання мистецтвознавець Валентина Єфремова зі своєї власної колекції творами М. Кононенка, М. Дерегуса, Н. Бабенцової, Ю. Шейніса, М. Хмелька, Ю. Рубашова, В. Масика. Сумське земляцтво подарувало тридцять екслібрисів із проекту “Час віддати належну шану”, книжки, скульптурні доробки. Нарешті, подолавши підводні рифи, художня галерея отримала власне приміщення у двоповерховому будинку в центрі Ромен. А поруч — площа, названа іменем І. Кавалерідзе, та два його монументи “Прометей” і “Звільнений робітник”, присвячені темі “Жертви революції”, яку пізніше перейменують на “Герої революції”. Створені могутні образи стали свідками прагнення скульптора про здійснення мрій щодо незалежності поневолених грузинського та українського народів. Тоді був переломний 1918 рік, і ніхто не знав, що чекає молоду державу, яка взяла курс на незалежність. І. Кавалерідзе випереджав час, недаремно його називали Майстром українського відродження. Із 1911 року скульптура й кінематограф ішли поруч у його іскрометній новаторській творчості. І. Кавалерідзе ставили в один ряд із такими видатними режисерами, як Я. Протазанов, О. Довженко, В. Пудовкін, С. Ейзенштейн. Світ побачив фільми “Злива”, “Перекоп”, “Прометей”, “Коліївщина” як своєрідний літопис на шляху героїчного виборювання українським народом своєї незалежності. Новаторство митця було відзначено на державному рівні присвоєнням ордена Червоної зірки. Прогресивне мислення, громадянська свідомість українського митця з краплиною грузинської крові були спрямовані для блага своєї Батьківщині. На будинку в Ромнах по вулиці Пушкіна, 28, де Іван Петрович прожив із першою дружиною Вікторією та єдиною донькою Євгенією десять років (син Ігор загинув під час Другої світової війни), встановлена меморіальна дошка роботи народного художника України І. Макогона (1987). А гордий профіль людини, яка не скорилась випробовуванням долі, неймовірно схожий з донькою, пам’яті якої встановлений надгробний пам’ятник у Ромнах (2016) від вдячного грузинського народу (автор Малхаз Буджіашвілі). Торік відбувся пленер художників, які пройшли шляхом творчої групи кіностудії Довженка, що очолював І. Кавалерідзе буремного 1941 року. Митець задумував сагу про народного героя Довбуша, який виборював незалежну Україну. Проекту перешкодила Друга світова війна, а Івану Кавалерідзе ще довго відгукувався полон, у якому він вимушено опинився. У розмові біля пам’ятника Г. Сковороді, де ми були 15 квітня 1977 року, Іван Петрович із сумом сказав: вірить, що настане час і його згадають добрим словом… Час настав, про що свідчать численні публікації, творчі проекти, виставки. Автор статті отримала фото з дарчим написом, що стало свідком унікальної зустрічі з самобутнім митцем, для якого не було нічого важливішого, аніж пробуджувати свідомість людей через геніальні пророчі твори. Недаремно монументами Івана Кавалерідзе продовжує промовляти історія українського народу, літопис якої можна простежити в самобутніх образах Кирила і Мефодія, Ярослава Мудрого, Святослава, Княгині Ольги, Григорія Сковороди, світоча українського народу Тараса Шевченка, Лесі Українки, Артема, Амосова, Івана Мічуріна, Льва Толстого, Якова Протазанова, Миколи Гоголя, Михайла Мусоргського, Федора Шаляпіна, Максима Рильського, Олекси Дундича та ін. Проміж ними є виразна портретна галерея та сповнені драматизму, метафоричного мислення автора станкові скульптури. Серед них: “Початок”, “Бунт”, “Мільйон років”, “Журавлі летять”, “Отче наш” та ін., в яких виявилися риси експериментатора й водночас новатора узагальнено-пластичних образів із глибокою драматургією, героїко-епічним стрижнем своїх образів. У цих гостросюжетних стрічках розкривалися новаторські операторські знахідки І. Кавалерідзе, у яких головним героєм була тема боротьби. Через свої теми він вихлюпував і власний біль, що придушував його творчий політ, але крила витримали, й світу відкрився унікальний талант багатогранної людини, яка несла Прометеєве світло людям. До ювілею Івана Кавалерідзе в столиці України готувалися заздалегідь, його іменем назвали вулицю на масиві Виноградар. Відбувся пленер живопису на місцях останніх зйомок Кавалерідзе-режисера в Закарпатті. Ініціатором ідеї відродження подій народного героя Довбуша став директор Музею-майстерні Олександр Юнін, а дванадцять художників створили яскраву виставку, де дихає історія. У місті Ромни іменем І. Кавалерідзе назвали площу, Центр позашкільної освіти, у якому обладнали меморіальну кімнату. У Сумах відкриється виставка скульптур Кавалерідзе, створена ще 1989 року. Бібліотеки приготували тематичні круглі столи з обговоренням життєвого та творчого шляху митця. Президент екслібрис-клубу Петро Нестеренко відібрав художників для участі в конкурсі екслібрисів “Настане час і мене згадають добрим словом”. Чотирнадцять митців створили глибокі за змістом мініатюри, у яких розкрилася багатогранна творча біографія Івана Кавалерідзе, його головне покликання висвітлювати людські долі та пробуджувати в суспільстві любов до історії свого народу. Лауреатами конкурсу стали Георгій Сергеєв (Київ) та Олексій Литвинов (Харків), заохочувальні нагороди отримали Елеонора Гершанович (Нюрнберг, ФРН) та Микола Бондаренко (м. Путивль Сумської обл). Захід відбувся за підтримки Сумського та Грузинського земляцтв. Серед оберегів української держави ім’я славетного скульптора, новатора українського кінематографа, народного артиста України Івана Петровича Кавалерідзе посідає почесне місце. 2007 року пам’ять про українського митця світова громадськість урочисто відзначала за календарем ЮНЕСКО. Музей-майстерня І. Кавалерідзе став зберігачем світогляду та творчої спадщини Майстра, місцем, де його згадують добрим вдячним словом. Творчі проекти, які втілюються в життя, збагачують українську культуру та мистецтво, сприяють зміцненню дружніх відносин між українським та грузинським народами. Саме такою є багатогранна творча діяльність митця, який наповнив культурно-мистецьку криницю України новаторськими здобутками та відкрив українське мистецтво зарубіжжю ще на початку ХХ століття. Директор Музею вручає Подяки учасникам пленеру, присвяченого Кавалерідзе

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин