Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче “Посіяне зерно має вродити”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Українська свідомість До 100-річчя від дня народження Остапа Тарнавського

Слово Просвіти, №16 за 2017 рік

Лариса КОПАНЬ, “Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ” Колега, помічниця, дружина. Українська поетка, прозаїк, критик, бібліограф. Це вона, Марта Тарнавська (в дівоцтві — Сеньківська), не тільки облаштовувала побут, виховувала синів, а й супроводжувала в мандрах, вела щоденники, допомагала видавати його твори… О. Тарнавський, окрім власних творів, чимало часу й натхнення віддавав перекладам, до яких мав особливий сентимент, і сказати б, вбачав у них “практичну суть”: “Переклади мають подвійне значення: вони збагачують українську літературу творами чужинних письменників та й допомагають нашим письменникам у праці над мовою, над стилем, поширюють мистецький світогляд наших письменників…” (О. Тарнавський. “Відоме й позавідоме”). Роль літератури у нашому житті — традиційна тема роздумів людини, яка взялася за перо. Та для письменника значно важливіше збагнути суть життя, “найвищу ціль людини на землі”. Саме про це розмірковує герой оповідання О. Тарнавського “Камінні сходи”, письменник Трендеві, який через певні обставини опиняється в лікарні: “Я не хотів би вмерти, заки не скажу того, що хочу сказати. Відчуваю у своєму серці весь світ і правдиву кров, що пливе в жилах”. Ті, кому довелося не з доброї волі покинути рідну землю й жити на чужині, гостро відчували “весь світ”, та ще гостріше чули дух євшан-зілля, яке щовесни проростає на місці, де була закопана їхня пуповина. Ось чому вимушений мандрівник, професор Євген Онацький не розлучався з українською книжкою, українським словом, а в далекій Аргентині, за допомогою діаспори оприлюднив 16 випусків “Української малої енциклопедії” — видатної пам’ятки нашої культури. Ось чому Іван Кошелівець змушений був досліджувати “Сучасну літературу в УРСР” (1964) та “Літературознавчий процес дещо з віддалі” (1991), писати й Анатолій ГАТНЕНКО, член НСЖУ Якось, дивлячись телевізор, почув, як один із персонажів з телеекрана сказав своєму візаві: — Дякую ВАС! Тема і зміст передачі втратили для мене будь-який сенс, оскільки ту недолугу з мовного боку фразу мовив чоловік поважний, знаний у країні. Гадаю, в цей момент для багатьох шанувальників ореол його особистості значно збляк. Допускаю, щo багато глядачів ніяк не вирізнили цього моменту як негативного. Для усіх нас дуже важливим є видання з трохи дивною як для пересічної людини назвою “Словник дієслівного керування”. Він вийшов нещодавно у столичному видавництві “Либідь” на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою “Українська книга” 2016 року. Ця книга унікальна, перша в Україні, в якій системно зібрані всі знання про дієві слова, які керують іншими словами, творячи мовну гармонію. Автори цього цікавого і вкрай необхідного словника — працівники видавати монографії “Микола Скрипник”, “Олександер Довженко” десь там… Ось чому творчі візії Євгена Маланюка, Тодося Осьмачки, Івана Багряного… не полишали їх, надійно “захищених” залізною завісою від голодомору, морального й фізичного знищення. Діаспорна література природно увіходить у загальну історію української літератури. Та й в огромі світової вона не маліє, бо творці її — то переважно люди виняткової ерудиції, таланту, широких зацікавлень у філософії, історії, мистецтві… А яких же мала знищувати радянська влада? “…Нам ще треба по-справжньому відкрити Остапа Тарнавського”, — написав Михайло Слабошпицький у статті, вміщеній в антології “25 поетів української діаспори” (К., Ярославів вал, 2006). І звісно, почнемо з того, як під час першої окупації Львова совєцькою владою 22-річного Остап Тарнавський з дружиною Мартою та синами Марком (справа) і Максимом (Філадельфія, листопад 1990 р.) поета, який надрукував у періодиці кільканадцять віршів та оповідань… прийняли до Спілки письменників України. “Я йшов між двох стихій — двох кольорів, шукав, який мені близький і рідний” (“Мій колорит”). Судячи зі спогадів Остапових друзів, пошуки ті були нелегкими, аж так, що невдовзі він опиняється в Австрії. Потім — Америка. Цікава деталь зафіксована в “Біографічних матеріалах”: “1949. Виїзд до США разом з родиною Сеньківських через переселенчий табір у Бремені, а далі — американським військовим кораблем “Мерсі” до Бостона…” (Остап Тарнавський: Бібліографічний покажчик. — К., 2008. — с. 242). Пізніше О. Тарнавський напише болючі спогади про воєнні роки у Львові, і вони вийдуть (посмертно) окремою книжечкою у Львові та, перекладені польською, — у Познані. Закорінений у традицію, в українське світосприймання (“Будували майстри калинові мости…”), О. Тарнавський, обравши гаслом для своєї творчості філософське осмислення світу, йде природним для нього шляхом освоєння кращих поетичних зразків різних століть, культур, країн. У Мюнхені захищає докторську дисертацію “Т. С. Еліот і Павло Тичина”. Про глибокий інтерес до перекладацької діяльності та рівень здійснених ним перекладів з різних мов фахівці можуть судити з його книжки “Поетичні переклади”, виданої 2006 р. у Києві “Університетським видавництвом ПУЛЬСАРИ”. На щастя, вийшла в Києві, в нашому таки видавництві, й Дослідники творчості одного з найосвіченіших письменників української еміграції — поета й прозаїка, перекладача і критика, фахівця в галузі порівняльного літературознавства, журналіста й громадського діяча Остапа Тарнавського вказуватимуть на його складний життєвий шлях, розпочатий у Львові 3 травня 1917 року й завершений в Америці 19 вересня 1992-го в штаті Нью-Джерсі. Та неодмінно мають згадати й ту щасливу зірку, що супроводжувала його в житті й ім’я якій — Марта.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин