“І жаль, не можна відомститися добром, а тільки, хоч маленьким, але злісним злом”. Поетичний автограф · с. 9сторінка оригіналу ↗
Василь РЯБИЙ: Василь РЯБИЙ: Вічномста
Слово Просвіти, №16 за 2017 рік
*** Чи є десь зло, якому б мстилося добро? Але добро від зла озлобленим буває. І не витравлюється вічний цей синдром, хоча, здавалось би, ознаки всі зникають.
І древом нервів, наче землетрус, трясе, і дихають вогнем старих образ вулкани. І можна уявити, що та мить несе, якщо відкрилися і кровоточать рани.
Не здобрувати від того добра лихого. Пересварилася до раю черга днів. І час осатанів, звертаючись до Бога:
чому комусь дано усе, комусь нічого, одним тернові терни, іншим пух-дорога?.. Як помста і пробуджується лютий гнів.
*** Буття поділене на смуги протиріч і кожен хоче взяти щось і не програти. І кожен прагне мати найдорожчу річі царювати, царювати, царювати.
Але у розкошах купатися не всім, охочих завжди більше, ніж самих палаців, і менше коронованих царів, ніж псів, за трон тримаються, імущих власть на гадці.
А де одвічний глас нестерпних бунтарів — розпорошився, відійшов, заснув, згорів — (раби вже не раби, хто ліг під ласку праски) —
і вираз милосердя на лиці застиг, щоб цар заможний здогадатися не міг: гримуча ненависть сховалася під маску.
*** Двопогляд, дво-дводумка, дво-дво-дво-дворушність, подвійне — не уздриш — підступне дно світів, за що страждають опалимі світлі душі, яких на бездоріжжя темний блуд забрів.
А вітер бунтівні великі сльози сушить і хочеться у хорі дощоголосів помститися мовчанням за мовчання суще й повірить у виття скажених вовкопсів.
А хто потрапив в поле пекла проклятуще і вийти з нього неуражений зумів, чи може відчувати щастя повнозвучне,
коли інстинкт самозбереження ожив і виживати вчить мінливість неминуча оманодоброти роздвоєних умів.
*** У цьому хаосі злопам’ятних жадань і щирих зрад немов отрути хтось накапав, і грішних вад ще не помічена біда — не припиняє мстити незнищенна напасть за все, на що не кинеш оком, тикнеш пальцем, ментальність зла не зазнає ніяких змін. І ти такий же сіроманець сіроманцем, недовговічний постоялець, сучий син,
кого шукати жертву нагло підмовляє фатальний чорний дух розірваного маку, якого — не втомилась — носить ще земля.
Неначе ангел падший праведним вже став, і насолода перемоги — тільки мста, а справжня доброта терпить чомусь поразку.
*** Запитуєш й запитуєш: за що, за що? Невже таки за все, за все й нітрохи менше? Із ніг на голову перевернувся чорт і стадо перевертнів випустив не вперше.
Це дивина, мій Боже, що терпіти можеш безсмертне плем’я месників — безбожний рід, ніким не виловлений вічний рій ворожий в протистоянні кольорів — смертельній грів учора й завтра — що було, що має бути, й коли палити за собою всі мости через прозоре сьогодення каламуті.
З минулого в майбутнє часопереправу не обминає кровожадних днів розправа. Принижує жорстока зверхність висоти.
*** Нікчемність грішна прикидається святою і задає лукавство тла всечесний тон, прикрившись непомітно добротою злою і називаючи оазисом притон.
Нема фальсифікації, є тільки фальш якогось незбагненного музиколаду. Фальшують ноти архаїчний псевдомарш. Яка ще мстива правда може бути в гада?
Полічено (мене) тягар годин і мук. І зважено (текел) ярмо земних заслуг. Поділено (фарес) на кожного мороки.
Веселі сатанинські гульбища доби і укорочують для повної ганьби зріст гідності, скоривши на коліна кроки.
*** Здається, найпростіше осягнути транс — налите в чашу нахилити й залпом пити. В який ти народився (чи потрапив) час, якщо так важко (де ти є і з ким) прозріти.
Не пий чи пий — заплутують в бур’ян розмов людські подоби демонів чужих і рідних. То червоніє, то чорніє рабська кров. І не бунтує за межею бідна бідність.
Хоча переважає крапелька-сердечність, та міру перебрав жадливець небезпечний, і суть речей таки повинен хтось спасти,
аби вдоволена і сита справедливість. могла із кожним чесно хлібом поділитись. Дух рівноваги і жадає сліпо мсти.
*** А можна все — що забажаєш, те і можна — високих тронів, марципанів і слуги, іти по головах покірних переможно і чути дику силу в поступі ноги.
Свавілля стиль диктує і відкрито править, всеможники — насіння щедре доброзла — прибрали доброту (нещасний збіг обставин). На те і є вона, пропаща кабала.
І здобич жертвою стає, бо час такий. Це милосердя знак залізної руки. Посіяно бур’ян тягнути життєсоки.
І шкідники використовують момент. Та недоступний тимчасово абонент. А проща підкладає ліву й праву щоки.
*** Не люди — фігуранти починають гру. Хтось механізм насилля на віки завів. І обдирають липу, зняли всю кору. Жеріться — кинем кістку та між двох вогнів.
В театрі роль добродія тримає хам, навиворіт одягнені рясні обличчя. Мстять дурні дурням, мудрі мудріям. Тому живе трагедія оптимістична.
Вистава про чуму: чому впродовж віків свій свого радо мстить за тридцять срібняків і в лику святості ховає ріжки біс.
В одному “я” злочинець, свідок і підсудний, суддя, обвинувач, покарник, месник блудний. До заборонених прийомів потяг зріс.
*** Така вже вдячність — холодом гасити жар. Комусь ти хліба — хтось тобі звичайний камінь. Зворотного удару пильно жде удар. А чим від величі різниться посередність.
Росте важке число несплачених боргів. Усе життя прозріти прозрівай пітьмою. Втікай втікати від нещадних хижаків куди кудись світ за очі стрімголовою.
Віддати і віддаш, усюди і знайдуть, і вчинять суд, і витрясуть потрібну суть думки, які викручують у мрії руки.
І жаль, не можна відомститися добром, а тільки, хоч маленьким, але злісним злом. І заборговано відплату за трафунки.
*** Коли це буде, що історія розсудить хто добрим був, а хто таки безжальним, злим, кого осяяло, кого схопили блуди і як живі та можуть заздрити мертвим.
Ніхто і не здогадується, і не знає, яким же інструментом був в чужих руках. Уділ слабких — живуча мста — не пропадає і силить, усміхаючись, нетлінний жах.
Подалі б від гріха, та марнославна чесність грайливо нападає на мерзенність скрізь, і всюди переможний дух, як свист у лист.
А правдолюбство наробило колотнечі. Вагаються миритись історичні речі чи віддавати за усе, що час приніс.
*** Цілеспрямоване спотворення добра і доброти недоброї старання нице. Неначе допустиму дозу перебрав й вражаєшся: нема реакції зіниці.
Комфортів горе — удавай, що це є рай і лай сумирно на столобенкет навали. Комусь погано — безумовно, співчувай, як і тобі холоднокровно співчували.
В імперії байдужості цілком безпечні вино, видовище і хліб — спасенна сіль від порожнечі кожен ранок, кожен вечір.
Та й бенкетуй, але навчися впізнавати, щоб міг порятувати в хаосі розплати образу, гіркоту, наругу, кривду, біль.
*** Вивчає ангел категорії катів: здичілі пси, вовки, гадюки безвідмовні, король щурів зі сплетених шести хвостів. Але людська і найстрашніша помста кровна.
Чи вівці звірі, в пастуха психоневроз, наговорив же цілу купу арештантів. Загроз не меншає, а більшає погроз від світу цього сильної завжди розплати за висохле джерельце, знищену рослину, за вбиту пташку і отруєну росину, за те, що злу так добросовісно служив,
і зрікся раю, у якому жив привільно, і кара буде за свавільно-божевільні зневагу, хамство, підлість, вимотання жил.
*** Так і трипіцкаємось за старим законом і маємо неписані свої права за око око, зуб за зуб, а за прокльоном травину натравляє на траву трава.
Універсальний сірий колір виживання, і тільки перевага сили валить мур. І заздрить заздрість заздрості у існуванні. У пеклі, як у пеклі, правлять пек і цур.
І йде життя, як йшло, мовчав би чи кричав, ділився б досвідом як власний віз тручав і слухав сповідь суперечливої думки.
І мсти позбувся б — не давала тьма марниць. І думав приголомшено в церквах каплиць простити чи звести зі світом порахунки.
*** Як помста і пробуджується лютий гнів. Гримуча ненависть ховається під маску оманодоброти роздвоєних умів, а справжня доброта терпить чомусь поразку.
Принижує жорстока зверхність висоти зріст гідності, скоривши на коліна кроки. Дух рівноваги і жадає сліпо мсти, а проща підкладає ліву й праву щоки.
До заборонених прийомів потяг зріс і заборговано відплату за трафунки. Чи віддавати за усе, що час приніс образу, гіркоту, наругу, кривду, біль, зневагу, хамство, підлість, вимотання жил — простити чи звести зі світом порахунки?
м. Коломия
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
