Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Історія «Просвіти» · “Просвіта” на Миколаївщині несе мешканцям краю Шевченкове слово, українські народні традиції”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Українська весна в Шостці 1917 року

Слово Просвіти, №16 за 2017 рік

(О. Шпачинський, А. Затурян), діяльності М. Аркаса (В. Шкварець, Т. Березовська), дослідження зв’язків діячів української культури з Миколаївщиною, результати яких оприлюднюють у наукових виданнях, періодиці, на конференціях, лекціях. Для дошкільнят п’єси пише драматург М. Євтушенко, зі школярами працюють педагоги Л. Цуркан, Н. Горецька, М. Матіюк, студентам викладали чи продовжують викладати Л. Старовойт, Т. Березовська, М. Загородній, І. Береза, В. Руссова, культурно-пізнавальні мандрівки краєм організовує Б. Савченко, щорічні колядування здійснює очолюваний Н. Архипенко вертеп. Серед районних осередків найактивнішими є новобузькі просвітяни — О. Жмурко, О. Репіхович, В. Корнафель, С. Кузьменко, Л. Пророк. Протягом 2000—2008 рр. Миколаївська “Просвіта” видавала газету “Аркасівська вулиця” (ред. М. Загородній, а потім Н. Огренич). Головами правління обласної “Просвіти” упродовж 1992— 1998 рр. був В. Бойченко, у 1998–2001 — М. Загородній, у 2001—2010 — Н. Огренич, з 2010 — І. Марцінковський. Своїми коштами просвітяни перевидали знакові для нашого краю пам’ятки української культури: “Микола Коваль” М. Венгера (Миколаїв, 1832) — перший прозовий твір українською мовою з початку українського національного відродження (зберігся один примірник); “Словничок Шевченкової мови” Н. Малечі (Миколаїв, 1916) — перший український лексикографічний словник одного автора (збереглося 2 примірники). Було також видрукувано “Миколаївський список забороненої поезії Тараса Шевченка” — унікальну, писану в другій половині ХІХ ст. збірку творів Кобзаря, що збереглася у Миколаєві. Оприлюднено в одному з місцевих наукових видань невідому раніше газетну статтю про Т. Шевченка, написану в 1943 р. нашим краянином Ю. Бойко-Блохиним. До 200-річчя від дня народження Т. Шевченка побачив світ “Шевченківський енциклопедичний словник Миколаївщини” — енциклопедичне видання, що становить 65 ум. др. арк., яке показує вплив творчості митця на мешканців краю та його історичний і культурний нерозривний зв’язок зі всією Україною. Подібне видання раніше з’явилося лише в Полтаві й було здійснене коштом місцевої влади. Виданнями наукових і публіцистичних праць просвітян (В. Бойченка, І. Баклицького, П. Панянчука, М. Євтушенка, В. Шкварця, Л. Старовойт, Л. Цимбал, Л. Дудюка, І. Берези, В. Руссової, О. Ковальової, Л. Пророк, О. Матіюка, П. Водяної, І. Марцінковського) поповнилися бібліотеки Миколаївщини, інших областей України. За сприяння просвітян у Миколаєві щорічно відбуваються літературні, пісенні й мистецькі конкурси серед школярів і студентів, читають лекції перед школярами, студентами, військовими, громадськими активістами, влаштовують виставки у музеях і бібліотеках, друкують статті про діячів української культури та їхні зв’язки із нашим краєм у місцевій пресі, Товариство поширювало серед молоді літературу, навчальні компакт-диски (з історії, культури, української й англійської мов, народознавства, природознавства та інших дисцип- В’ячеслав КИРИЄВСЬКИЙ, член “Просвіти” У квітні 1917 р. близько двох десятків робітників Шосткинського порохового заводу (ШПЗ), серед них Петач, Проников, Кукарєшніков та інші, організували в Шостці український гурток, який через тиждень-два налічував аж 700 членів. Невдовзі 29 квітня (12 травня за н. ст.) гуртківці заснували український клуб та товариство “Просвіта” [4, 27]. Шосткинські гуртківці та просвітяни взяли участь у першотравневій маніфестації 1917 р. на Базарній площі. Вони вдягнулися в національні костюми та вишиванки. Гуртківці стоять під портретами Шевченка та великими прапорами з гаслами, написаними українською мовою: “Гуртуйтеся, українці!”, “Слава Україні!”, “Прийшов тей рік, згинула неволя. Гуртуйтеся, українці. Да здрастує воля!”. З розповіді Петача, шосткинського делегата Українського з’їзду в Чернігові 8–10 червня 1917 р., навіть ворог українства місцевий панотець (Нименський), “як побачив той великий рух, то під час маніфестації вітав усіх” [4, 27]. На мітингу виступав начальник ШПЗ полковник Юркевич, який “висловив побажання, щоб завод був прилучений до Києва, а не до Петрограда через те, що до Петрограда далеко звертатись за всякими потребами і багато йде на се часу” [4, 27]. Також на мітингу виступав старий есер з 1904 р. Абрам Спиридонович Гашников, полум’яний оратор. По завершенні мітингу солдати рушили з площі, тримаючи прапор з гаслом: “Нехай правда запанує в Україні!”. За кілька днів після маніфестації додатково записалося до українського гуртка ще 350 шосткинців [4, 27]. Отже, кожен шостий дорослий шосткинець став гуртківцем, свідомим українцем. При клубі відкрили читальню та почали читати лекції на політичні теми [4, 27]. У Шостці стрімко відновилося українське життя, придушене в грудні 1905 р., коли поліція підступно спалила перший в історії поселення український заклад культури — робітничий клуб, де місцеві аматори ставили з 1903 р. різноманітні українські п’єси “Сватання на Гончарівці”, “Дай серцю волю — заведе у неволю”, “Глитай, або ж Павук”. У клубі співав, наперекір волі московського попа Кашпура, церковний хор, потім склався новий гарний хор під керівництвом Шермана [2;3]. Засновники українського гуртка 1917 р. мали таланти до співу та музики. Микита Петач грав на гармошці, танцював, співав, Микола Проников керував духовим оркестром, Павло Кукарешников мав акторські здібності й ставив спектаклі. З протоколів допиту згаданих вище гуртківців у тюрподі Шосткинського районного відділення НКВС 1938 р., постає смертельне звинувачення в націоналізмі за те, що вони зустрічали з хлібомсіллю прихід петлюрівських військ у Шостку в грудні 1918 р. Тоді гуртківці, просвітяни вдяглися по-українськи, запрягли волів у повозки, посадили на них оркестр та їздили вулицями Шостки, співаючи під музику українські пісні, найголосніше — “Ще не вмерла Україна” [4, арк. 157 зв.]. Гуртківці закликали шосткинців надавати поміч петлюрівським військам, бо вони ведуть боротьбу за “Самостійну Україну” [4, арк. 243]. Усіх головних засновників українського гуртка: Микиту Денисовича Петача, Миколу Корнійовича Проникова та Павла Григоровича Кукарешникова розстріляли у травні 1938 р. в Чернігові. 1. Державний архів Сумської області, ф. Р-7641, оп. 1, спр. 431. 2. Кукарєшніков Д. Наша народна культура // Зоря, Шостка. — 1962. — 25 грудня. 3. Кукарешников Д. Народный дом в Шостке // Советское Полесье, Шостка. — 1966. — 18 марта. 4. Український з’їзд у Чернігові: (8–10 червня 1917 р.): матеріали та коментарі / Упоряд.: В. М. Бойко, Р. Б. Воробей, Т. П. Демченко. — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — 98 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин