Погляд · “Росія є воюючим суспільством, її сила у війні, отже, у хитрощах і жорстокості”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Микола Гоголь і Астольф де Кюстін про російський імперіалізм і духовну натуру «русскіх»
Слово Просвіти, №16 за 2018 рік
Петро ЧЕРНЕГА, доктор історичних наук, професор
Закінчення. Початок у ч. 15 за 2018 р.
Жорстокість із проявами ге! ноциду, масові репресії й депор! тації російською, радянською й путінською імперіями стосовно народів України, Кавказу, Серед! ньої Азії, прибалтійських держав та інших у другій половині ХІХ— на початку ХХІ ст., які вели і про! довжують боротьбу за визволен! ня від російського колоніального гноблення — яскраве підтвер! дження оцінки великим францу! зом її сутності й духовної натури “русскіх”. Сталінський режим протягом 1930—1952 рр. знищив десятки мільйонів людей, а за етнічною ознакою депортував зі своїх спо! конвічних територій на Схід і до республік Середньої Азії, за не! повними даними, щонайменше понад 5200 тис. представників 61 народу. Сім народів були вигнані повністю довічно, їхні державні утворення — автономні республі! ки і області — влада ліквідувала, а землі заселила росіянами. Понад 20 % депортованих “ворогів на! роду” загинули до 1948 р. внаслі! док жорстокого насильства з боку органів Наркомату внутрішніх справ СРСР, місцевої адміністра! ції, непридатних умов проживан! ня і суворого клімату. Ліквідація державних автономних утворень малих народів і геноцид їхніх культур мали за мету прискорити їхню асиміляцію [13, с. 340—379]. Надія М. Гоголя на релігій! ність “русскіх”, їхню віру в Бога мала безутішні наслідки. Він із сумом заявляє: “Без любви к Бо! гу никому не спастись, а любви к Богу у вас нет… Боже! Пусто и страшно становится в твоем ми! ре!” [8, с. 128; 3, с. 417—418]. Концепція мислителя сакра! лізації Росії, спроба ідеалізації абсолютної влади царя, який “…возболев духом о всех, приоб! ретает тот всемогущий голос любви, который один может только внести примиренья во все сословия и обратить в стройный оркестр государство” не знайшла втілення й не призвела до всеза! гального духовного прозріння “русскіх” [5, с. 245]. Гоголь кон! статує: “Ничего не видно, видны какие!то свиные рыла вместо лиц, а больше ничего… Душа хо! чет любить одно прекрасное, а бедные люди так несовершенны и так в них мало прекрасного” [7, с. 129]. Залякування письменником “русскіх” Страхом Господнім та! кож не мало успіху у їхньому ду! ховному відродженні. Його й не могло бути, стверджує Кюстін: у державі, де “…церква відмовляєть! ся від свободи, вона втрачає мо! ральну доброчинність, як рабиня,
вона породжує рабство”. У Росії, — продовжує автор, — “політична віра… міцніша, як віра, релігійна єдність московської церкви є ли! ше зовнішня…” [14, с. 51—52]. Ця його думка актуальна й сьогодні. Натомість російсько!право! славний фанатизм і сьогодні несе загрозу християнству, є вагомою складовою ідеології так званого “русского міра”, яку режим Путіна використовує для русифікації й асиміляції поневолених націй, де! стабілізації ситуації в незалежних державах на пострадянському просторі та країнах Європи з метою відродження Російської імперії. У імперській Росії, де від раб! ських кріпацьких порядків, “от об! щей человеческой беспечности” майже щорічно голодувало насе! лення цілих губерній, Гоголь за! кликає панівні верстви до співчут! тя й добродійності, допомоги голо! дуючим. Письменник звертається до тих, хто надає допомогу, щоб во! ни усвідомили природу “русского человека” і його обставини, пояс! нили йому причини, зміст й “ис! тинное значение несчастья, чтобы он видел, что оно послано ему, за! тем, дабы он изменил прежнее жи! тие свое, дабы отныне он стал уже не прежний, но как бы другой че! ловек и вещественно и нравствен! но” [8, с. 52—53]. Гоголь, спостерігаючи досить поширене безвідповідальне став! лення “русскіх” до праці, на від! міну від українців, у своїх творах й особливо “Вибраних місцях із пе! реписки з друзями” наголошує на необхідності чесної праці кожної людини на своєму місці: “Богом повелено человеку трудом и по! том снискивать себе хлеб…”, а не! виконання своїх обов’язків руй! нує особисте і державне життя, вносячи в них безглуздя і плута! нину [8, с. 157]. Натомість Кюстін звертає увагу на працю позбавле! них волі людей на залізничних промислах на Уралі й у Сибіру, які були одним із головних джерел прибутків імперії. Таку господар! ську діяльність влади він підсумо! вує словами: “Там, де вмирає по! літика поступу і святкує свою пе! ремогу деспотизм, держава благо! денствує” [13, с. 105]. Духовний реформатор імперії Гоголь не сприймав у “русскіх” “пустую гордость и хвастовство… русскими доблестями”, проповіді імперської влади й церкви та ідеї інтелігенції про месіанську роль Росії. Письменник звертає їхню увагу на те, що народ, життя яко! го сповнене лакейським духом і приниженням, страхом і поко! рою перед владою, бездуховніс! тю, не може бути прикладом для інших: “Лучше ли мы других на! родов? Никого мы не лучше, а жизнь еще неустроенней и беспо! рядочней всех их. Хуже ли всех прочих — вот что мы должны всегда говорить о себе” [7, с. 270], а не приписувати собі роль “спа! сителя”, який нібито посланий Богом на землю для знищення зла й встановлення “царства не! бесного”. Він закликає, щоб “русскіє” побачили “…свою пре! зренность, подлое ничтожество свое и вспомнили невольно о Бо! ге,.. тому що “…нельзя иначе уст! ремить общество или даже все поколение к прекрасному, пока не покажешь всю глубину его настоящей мерзости” [8, с. 127]. Кюстін об’єктивно, надзви! чайно конкретно й пророче визна!
чає сутність російського імперіа! лізму, який прагне до захоплення цілого світу, що знаходить своє вті! лення і протягом другої половини ХІХ—ХХ ст. Росія — “…цей витвір Провидіння,.. вічна східна тира! нія, — переконує нас письменник, — його головне призначення по! карати новою інвазією (загарбан! ня, напад) здрібнілу цивілізацію Європи.., вона — безнастанно за! грожує нам, вирощує серед нас анархію… і ми підляжемо їй, якщо наші роздори та наші несправед! ливості зроблять нас гідними такої кари” [14, с. 49, 137]. Гоголь у відповідь на критику й безпідставне звинувачення йо! го Ф. Булгаріним, М. Польовим, С. Аксаковим, В. Белінським та іншими в необ’єктивному зобра! женні російської дійсності, не! знанні Росії і мови, небажанні її народу добра заявляє, чому ви не відчуваєте в собі того, що я, дивлячись на “…эти пустынные, доселе не заселенные и бесприютные прос! транства,.. — шахраїв і хабарників, — …ко! торые умеют обойти всякий указ, для ко! торых новый указ есть только новая по! жива, новое средство загромоздить боль! шей сложностью вся! кое отправление дел, бросить новое бревно под ноги человеку!.. Словом — у редкого из нас доставало столько любви к доб! ру, чтобы он решился пожертво! вать из!за него и честолюбием, и самолюбием… и положил самому себе в непременный закон — слу! жить земле своей, а не себе, пом! ня ежеминутно, что взял он место для счастья других, а не для свое! го” [8, с. 116—117]. Вас налякала бездуховність в усьому й “ничто! жество” русского человека, — за! являє Гоголь, а я звертаюсь до Ро! сії: “В тебе ли не быть богатырю, когда есть место, где развернуть! ся ему?” Проте для цього необ! хідні богатирські сили кожного з нас, — стверджує письменник, щоб підняти державу й життя її народу на “законную высоту” [8, с. 119—121]. Натомість роздуми Кюстіна про перспективи розвитку Росії ближчі до істини. Засліплена мо! нархічним ідолопоклонством, брехнею і амбіціями влади й наро! ду “російська цивілізація, — за! значає він, — ще знаходиться так близько до свого джерела (Золотої Орди і Московського царства Іва! нів ІІІ і IV — П. Ч.), що скидається на варварство. Росія є воюючим суспільством, її сила не полягає в ідеях, вона є у війні, отже, у хитро! щах і жорстокості” [8, с. 141]. Спостереження французько! го письменника загалом відпові! дають і теперішньому стану сус! пільно!політичного і економіч! ного життя та міжнародної полі! тики путінської Росії: система! тичній брехні, насильству й поту! ранню прав поневолених націй і всіх громадян, постійних загар! бницьких війнах, терору в країні та поза її межами, підкупах і шан! тажу лідерів європейських країн, США та інших держав світу для дестабілізації міжнародного ста! новища, залишаючись при цьому сировинним придатком Європи з корупційною владою і атомною зброєю. Геніальному письменнику, представнику українського сві! тогляду й ментальності, вихова! ному на багатих національних де! мократичних педагогічних і зага! лом гуманістичних традиціях, фольклорі рідного народу, не су! дилося реформувати російське суспільство й православну цер! кву. Його етичні й естетичні ідеї, сформовані українськими пись! менниками, філософами і релі! гійними діячами, а також євро! пейським Гуманізмом і Просвіт! ництвом були чужі для них. Вони залишаються чужими і для тепе! рішньої Росії. Тому страшною пе! ресторогою наповнені його ос! танні слова до “русскіх”: “Будьте не мертвые, а живые души. Нет другой двери, кроме указанной Иисусом Христом, и всяк прела!
зай иначе есть тать и разбойник” [8, с. 380]. Багатонаціональній імпер! ській Росії, відірваній від справ! жнього свого угро!фінського і та! тарського походження, з фальси! фікованою і міфологізованою іс! торією, де відсутня спільна істо! рична пам’ять, традиції і звичаї, привласнено здобутки культур по! неволених народів, з ідеологією агресивного російського шовініз! му й лицемірством “русскіх” “во! рожить лише нещастя”, пророкує Кюстін [14, с. 133—134]. Такої ж думки і видатний російський істо! рик і філософ Г. Федотов, який у статті “Доля імперій” опублікова! ній 1947 р., стверджував, що Росія має позбутися своєї імперської сутності, що стане її “духовним очищенням, звільненням росій! ської культури від страшного тяга! ря, що спотворює її духовний об! раз…” і лише тоді “… зможе по! вернутися до побудови вистраж! даної в страшних муках вільної соціальної демократії” [18, с. 108]. Пересторогою і дороговказом для українського народу у відрод! женні національної держави сьо! годні, коли Росія загарбала Крим, частину Донбасу і прагне вкотре поневолити Україну, без якої вона знову перетворилася на звичайну азіатську державу, проте не пере! стає загрожувати Європі й усьому світу, коли агресор представляє напад на нашу країну як миро! творчу місію для захисту росій! ськомовного населення, а на! справді для відтворення імперії в кордонах СРСР до 1991 р. з на! ступним створенням так званого східнослов’янського простору під його контролем на основі право! слав’я, російської імперської культури й особливо мови, аль! тернативного Європі, звучить настанова нашого генія І. Фран! ка, яку ми маємо навіки закарбу! вати у своїй пам’яті й свідомості: “Москвофільство, як усяка під! лість, всяка деморалізація — це міжнародне явище, гідне загаль! ного осуду і боротьби з ним” [19, с. 145]. Спостереження, думки і вис! новки М. Гоголя і А. де Кюстіна актуальні й особливо важливі сьогодні для кон’юнктурних і на! ївних зарубіжних політиків та тих українців, які продовжують віри! ти в “еволюцію” російського ім! перського режиму в бік європей! ської демократії, у можливість якогось компромісу з ним, “брат! ську дружбу народів”. Духовна натура більшості сучасних росі! ян, щоб зберегти імперію від роз! паду, воліє бачити на троні таких тиранів, як Іван Грозний, Сталін та їхній нинішній правитель, що переконливо підтвердили цього! річні вибори президента Росії.
Література 1. Астафьев Виктор. Приближение к истине // Вінок М. В. Гоголю. Гоголь і час. — Харків, 1989. — С. 192—199. 2. Бердяев Н. Русская идея // Вопросы философии. — 1990. — № 1. 3. “Боже, дай полюбить еще боль! ше людей”. Фрагменты из писем, за! меток на религиозно!нравственные те! мы и малоизвестные молитвы Н. В. Го! голя открывают дух великого худож! ника слова // Наука и религия. — 2009. — № 3. 4. Вінок М. В. Гоголю. Гоголь і час. — Харків, 1989. 5. Гоголь Н. В. Собрание сочине! ний: В 7!ми т. — М., 1967. — Т. 6. 6. Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Повести изданные пасечником Рудым Паньком. — Минск, 1974. 7. Гоголь Н. В. в русской критике и воспоминаниях современников. — Москва!Ленинград, 1951. 8. Гоголь Н. В. Выбранные места из переписки с друзьями. — М., 1990. 9. Гоголь Н. В.: духовное прозре! ние жизни и творчества (к 200!летию со дня рождения). — Полтава, 2010. 10. Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993. 11. Донцов Д. Передмова // Кюс! тін Астольф де. Правда про Росію. Пер. з франц. й опрац. О. Мерчан! ський. — К., 2009. 12. Золотусский Игорь. Оправдание Гоголя // Вінок М. В. Гоголю. Гоголь і час. — Харків, 1989. — С. 224—237. 13. Козицький Андрій. Гено! цид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (при! чини, особливості, наслідки). — Львів, 2012. 14. Кюстін Астольф де. Правда про Росію. Пер. з франц. й опрац. О. Мерчанський. — К., 2009. 15. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992. 16. Маркіз Астольф де Кюстін. Росія 1839 року / Пер. з франц. Г. Га! малія // Сучасність. — 1993. — № 1. 17. Томпсон. Єва М. Трубадури імперії. Російська література і коло! ніалізм. Пер. з англ. М. Корчинської. — К., 2006. 18. Федотов Г. Доля імперій // Сучасність. ! 1993. ! № 1. ! С. 96!109. 19. Франко І. Я. Дещо про поль! сько!українські відносини. Відповідь п. Т. Романовичу на статтю “Хатні справи українців” // Будівничий ук! раїнської державності. Хрестоматія політологічних статей Івана Франка. Упоряд. Д. Павличко. — К., 2006. — С. 142—163.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
