Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “У суспільній думці української громади дедалі чутніше зазвучали голоси про необхідність спільних дій”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

в світі й чому його за це скомпрометували свої?

Слово Просвіти, №16 за 2019 рік

підготовки та поширення по всьому світу правдивої інформації про український народ та його історичні домагання. Адже до ти про “українське питання” європейці й американці дізнавалися здебільшого з російських та польських джерел. Цілком зрозуміло, що такі джерела займанців були брехливими й ворожими для українства. Українське громадянство Америки й Канади всіляко вітало нагальну потребу створення такої пресової агенції, проте не робило реальних кроків для її втілення. Щоб зрушити справу з місця, наприкінці січня 1931 року Макогін звертається з письмовим зверненням до провідних представників українства на різних теренах еміграції, а також Галичини й Буковини, з конкретною пропозицією. Суть її викладена в двох пунктах: 1. Для заснування Українського пресового бюро він, пан Макогін, готовий виділити власні кошти на термін до двох років, поки українське громадянство не акумулює за цей час необхідну суму для забезпечення подальшого існування такої інституції. 2. Головним і незмінним пунктом програмної діяльності бюро має бути: аполітичність й уникнення будь якої групівщини; бюро не сміє служити якійсь партії, групі осіб чи окремій особі, але всьому українському загалові. Маючи добрі особисті контакти з офіційним Лондоном, йому вдалося швидко вирішити питання з придбанням приміщення в центральній частині лондонської столиці. То була старовинна двоповерхова кам’яниця, що належала самому управите леві Вестмістерського абатства. Саме її український меценат викуповує для потреб Українського пресового бюро. Тут з’являється напис українською і англійською мовами “Українське пресове бюро”. У листопаді 1931 року Яків Макогін засновує філію Українського бюро в Женеві, а від 1 січня 1932 — таку ж філію в Празі. На керівника бюро запросив відомого історика і соціолога Володимира Кисілевського — сина письменниці й редакторки коломийського двотижневика “Жіноча Доля”, довголітньої депутатки від українців у польському сенаті Олени Кисілев ської. На той час колишній чернівецький гімназист та легіонер Українських Січових Стрільців уже захистив докторат у Віденському університеті, отримав громадянство Канали та редагував у Едмонтоні тижневик українських католиків “Західні Вісті”. Доктор Кисілевський прибув до Лондона 17 травня 1931 року і вже наступного дня взявся до роботи. Організація роботи головного офісу Облаштування офісу Українського пресового бюро в Лондоні за західними мірками якості, формування штату працівників із числа фахівців і носіїв української та англійської мов швидко дало старт розгортанню його багатогранної і результативної роботи. Ця робота концентрувалася довкола трьох головних програмних напрямів: — збирання, аналіз та описування всього, що друкувалося у світовій пресі про Україну в її минулому та сучасному; — пресова і видавнича діяльність; — співпраця з іноземними журналіста ми; — співпраця з британськими парламентарями; — благодійні проекти, спрямовані на захист зарубіжного українства. Уявно зупинимося біля оригінальних шаф кабінетів, в яких містився величезний масив ділової кореспонденції, цінних з історичного боку архівних документів та інформаційних матеріалів. Найбільший інтерес можуть викликати численні витинки з різномовних газет та журналів, де в тій чи тій мірі йшлося про Україну й українців. За жанрами це передусім статті, кореспонденції, інтерв’ю, рецензії, поширені замітки. Всі вони акуратно вирізані, на них чорним чорнилом позначені дати публікації та назви часописів. Складені в окремих папках за тематичним принципом. Ось назви і нумерація цих па пок: 1. Україна під радянщиною. 2. Україна під Польщею. 3. Україна загалом. 4. Росія (Радянський Союз). 5. Польща (загалом). 6. Польща (німецька меншина). 7. Югославія (Хорватські справи). 8. Румунія (справи меншин). 9. Далекий Схід. 10. Бібліографія про українське питання. Яким чином маленький штат працівників бюро міг збирати таку колосальну за обсягом та широку за географією інформацію? Теки з так званого українського питання щодня поповнювалися двома шляхами. Перший. Бюро уклало угоду з приватною пресовою агенцією Великобританії Durants Press Kattaigs, за умовами якої щотижня це агентство надсилало сюди письмові огляди центральних та провінційних газет цілої Англії, Скотії та Валлії з одночасними вирізками таких матеріалів, у яких згадувалася Україна, а також, у контексті українського питання — Польща та СРСР. Звернемо увагу на зміст цих витинок. Скажімо, в публікаціях англійської преси про Галичину, Буковину та Закарпаття українське питання подавалося як цілісність національної історії українців, а не як події на західноукраїнських землях, що перебували під протекторатом Польщі, Румунії чи Чехії. Цікаві висновки можна зробити, порівнюючи кількість публікацій в англійській пресі окремо про Західну і Велику Україну. Скажімо, якщо упродовж 1931 року в англійській пресі було опубліковано 174 різножанрові матеріли про підпольську, підчеську і підрумунську та лише 14 — про підрадянську Україну, то 1933 року така пропорційність помітно помінялася: про Західну Україну — 66, про радянську Україну — 320 публікацій. Таку зміну пріоритетів можна пояснити підвищеною увагою західної преси, зосібно й англійської, до застрашуючих актів Голодомору, спричиненого наперед спланованими діями більшовицького уряду Москви щодо українського селянства. Другий. Працівники Бюро щоденно оглядали низку періодичних видань, які тут отримували або за передплатою, або за безкоштовним розсиланням. Так, на 2 вересня 1933 року на адресу бюро стабільно находили з усіх кутків світу щоденні і тижневі газети, місячні чи квартальні журнали та різної періодичності бюлетені. Окрему полицю складали українські періодичні видання Галичини, Буковини та Закарпаття. На обсяг та інтенсивність цієї роботи вказують такі цифрові дані, почерпнуті з архівної довідки: упродовж 1931 року з офісу Бюро було відправлено: листів — 1739, бюлетенів та звідомлень — 8429 примірників. Предметом гордості була бібліотека, фонди якої поповнювалися мало не щодня. Зрозуміло, що основний масив книг, який тут збирався, стосувався проблематики України, Польщі та радянщини. Сюди стабільно надходили чи не всі новинки українських книжкових видавництв, які існували на ту пору в Америці та Західній Європі, а також видання наукових та просвітницьких інституцій нашої еміграції. Це зокрема такі, як Український науковий інституту у Варшаві, Український науковий інститут у Берліні, Українська Господарча академія у Подєбрадах та низка інших. Бюро мало можливість закуповувати власним коштом найновіші британські видання, які належали до радянської України. Пресова і видавнича діяльність Усю цю друковану продукцію, яку творили, розмножували тут різними мовами і розсилали по всьому світу, можна поділити на три групи: — бюлетень; — інформаційні повідомлення для преси; — брошури. Коротко ознайомимося з цими друками. Англомовний бюлетень Українського пресового бюро (“Ukrainian Bureau Bulle tin”) призначався широкому загалу чужинців — редакціям англомовних газет та журналів, прихильним до української справи британським громадським, політичним, державним, науковим діячам, письменникам, митцям. Логотип видання — кольоровий, заповнювався машинописним текстом з обох боків стандартного паперу А 4 та розмножувався літографічним способом. Обсяг — від чотирьох до десяти сторінок. Наклад кожного числа коливався залежно від тематики — від 100 до 1200 примірників. У змісті чітко простежується висвітлення українського питання на всіх українських етнографічних територіях, зосібно у Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині. Матеріали про сучасне життя українців поділені на дві рубрики: “Україна під радянщиною” і “Україна під Польщею”. Усього від 11 квітня 1931 до 1 вересня 1939 року було випущено 116 чисел цього видання. Неповні його числа зберігаються в трьох місцях Великої Британії: Британській бібліотеці, Британському Національному архіві та в Польському інституті ім. Сікорського. З підшивкою останнього і працював автор цих рядків. Від 1932 року випускали “Звідомлення для преси”. Матеріалом для них слугували короткі витяги з чужинської преси, де йшлося про Україну. Виходили двома мовами — українською (165 випусків) та англійською (119 випусків). В адресарі розсилання перших значаться 35 українськомовних газет та журналів, які виходили на той час у Західній Європі та Америці. Англомовні звідомлення призначалися для головних газет, що виходили англійською мовою на різних континентах. Брошури. Їх в активі бюро було більше десятка. І кожна заслуговувала б окремого аналізу. Зверну увагу на ту, що набрала найбільшого розголосу, — англомовну “Факти про Україну” (“Facts about Ukraine”). В основу її було покладено найбільш актуальні витинки із зарубіжної преси, які стосувалися українського питання. Всеукраїнські акції Продовжувана Москвою політика геноциду українського народу спонукала Українське пресове бюро в Лондоні активізувати підготовку публікацій, значна частина яких друкувалася в багатьох газетах та журналах західної української еміграції. Як результат, — у суспільній думці української громади дедалі чутніше зазвучали голоси про необхідність спільних дій, пожвавилися дискусії щодо потрібності скликання Всеукраїнського національного конгресу чи постання Комітету Рятунку України. Після постання Комітету рятунку України в Празі як реакції на страшний Голодомор в Україні 1932—1933 років, такі комітети засновувалися у Відні, Парижі, Лондоні, Чернівцях, Бухаресті, Львові. Саме у цих містах представники Бюро ставали членами комітетів і розпочинали активну пропагандистську роботу. Влітку 1932 року засновник Бюро Яків Макогін зініціював нову всеукраїнську акцію, яка значною мірою спричинилася до вияву єдності й соборності українців на еміграції. Йшлося про спорудження методом народної толоки Українського Дому в Празі. Бюро і його представництво в Празі відіграло в цій акції вирішальну роль, адже, як ініціатор, внесло поважну суму власних коштів на зведення будови. Бюро стало опікуном і меценатом видавництва “Український Пласт”, що постало у Празі 1933 року. Якова Макогона за цікавило це видавництво своєю амбітною видавничою програмою — друк та поширення ідеї фізичного виховання серед української молоді на чужині, а також настановлення молодих українців “під одну команду”. Тому й вирішив допомогти матеріально. Архівні документі підтверджують, що Українське пресове бюро було колективним членом низки українських наукових, видавничих і культурологічних товариств. А це значить, що підтримувало їхню діяльність не лише членськими внесками, а й поважними сумами пожертв. Це зокрема такі товариства: Прихильників Української Господарської Академії в Подєбрадах, “Січ”, Прихильників Української Пісні, Прихильників Української Книги, Союз Українських Журналістів і Письменників. Лише упродовж 1931—1933 року засновник Бюро пан Макогін виплачував із власних коштів благодійні внески у сумі 2500 американських доларів щороку на підтримку таких проектів: Український дім у Празі, Українська Господарська Академія в Подєбрадах, видавництво “Український Пласт”, “Просвіта”, Сестри Служебниці та ін. Окрім того, окремо 1200 доларів виділялося на спортивні товариства Галичини. В архіві Бюро в Лондоні зберігається низка листів подяк на ім’я Якова Макогона “за неоціненну допомогу у скрутний час”. Два приклади. Лист на бланку Українського товариства Прихильників Книги з Праги від 22 травня 1932 року за підписом його голови Степана Сірополка: “Від імені Управи Товариства Прихильників Української Книги в Празі маю шану висловити Українським Бюрам в Женеві і Лондоні щиру подяку за надіслані 20 амер. дол. пожертви на видання часопису “Книголюб”. Ласково прошу передати мою найсердечнішу подяку В/ш панові Я. Макогонові за його доброзичливе ставлення до діяльності Товариства, так і до мене особисто. Ст. Сірополко”. А ось документ, який своїм мистецьким оформленням і якісним поліграфічним відтворенням заслуговує на те, щоб його взяти в рамку: “Подяка Допомогового Комітету при Українській Реформованій Реальній Гімназії в Ржевинцях Ч.С.Р панові Макогонові в Льондоні, Українське Бюро — за дар на цілі Комітету в сумі 500 крон чеських. 17 жовтня 1932”. Далі буде. Володимир Кисілевський — керівник Українського пресового бюро в Лондоні з матір’ю Оленою та сестрою Ганною

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин