Шевченкіана · “Геніїв, як відомо, судять по тому, що вони залишили після себе людству”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Тарас ШЕВЧЕНКО: «Я солодко заснув і бачив у сні…»
Слово Просвіти, №16 за 2019 рік
Проект “Подробиці Шевченкового життя” вмотивований усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. У черговій статті автор розповідає про Шевченкові записи 1857—1858 рр. у Щоденнику, що стосуються його сновидінь.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
“На світанку приснилося мені…” Перший запис Шевченкового сну зустрічаємо в його Щоденнику 18 червня 1857 р. у Новопетровському укріпленні: “Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую Криныцю и потом Выдубецкий монастырь. А потом — Петербург и свою милую Академию”. Український етнограф і літературознавець М. Ф. Сумцов свого часу зазначав: “Часті сни 1857 р., можна думати, значною мірою були зумовлені палким очікуванням близького звільнення”. Додам, що поетові сни зумовлювалися ще й палким бажанням якнайшвидше побачити дорогих йому людей і дорогі йому місця. Власне, сни часто були ніби другим життям, яке Шевченко мріяв розпочати. Вже цього дня — 18 червня — він відзначив, що йому “почали ввижатися уві сні знайомі, давно не бачені предмети”, а в запису від 29 липня 1857 р. засланець наголосив, що в його сновидінні згуртувалося “все, що серцю дороге…” За підрахунками літературознавця Л. Т. Білецького, у Щоденнику міститься 17 описів реальних Шевченкових снів або розповідей про них. Насправді, поет описав 19 своїх снів — 16 снів Шевченко зафіксував у Щоденнику з 18 червня до 15 вересня 1857 р., а ще 3 — у лютому 1858 р, коли в його сни приходила К. Б. Піунова. Таким чином, записи про 19 снів містяться в такі дні: 18 червня, 3, 4, 6, 7, 9, 11, 12, 17, 19, 29 липня, 3, 5, 15 вересня 1857 р.; 5, 15, 22 лютого 1858 р. Тобто днів справді 17, але треба мати на увазі, що в записі від 4 липня 1857 р. Тарас Григорович описав два сни — перший про К. П. Брюллова, після якого він прокинувся, а “в другий сеанс побачив я в Москві Михайла Семеновича Щепкіна…” Так само 19 липня засланець уві сні спочатку побував в Орській кріпості, а потім проснувся, “покрутився… знову заснув… Морфей… переніс мене в якесь східне місто…” Усі ці сни, а також поетові твори, написані у формі снів, цікаво досліджували й досліджують Ю. Я. Барабаш, Т. В. Бовсунівська, О. В. Боронь, А. М. Макаров, М. В. Моклиця, В. Л. Смілянська, В. І. Сулима, А. В. Харченко та ін. Знаменно, що в першому відомому нам сні Шевченко згадував українські духовні святині. Межигірський Спасо
Преображенський монастир, один із найдавніших в Україні, заснований 988 р. водночас із уведенням християнства в Київській Русі, в околицях колишнього села Міжгір’я на березі Дніпра північніше Вишгорода. Шевченко побував тут у 1843 р., у 1846 р. виконав ескіз олівцем “Києво
Межигірський монастир”. Межигірський Спас неодноразово згадувався в Шевченкових творах, а поема “Чернець” (1847) цілком пов’язана з ним: Аж до Межигорського Спаса Потанцював сивий. А за ним і товариство І ввесь святий Київ. У XVII—XVIII століттях монастир був релігійним центром Запорозької Січі. У листопаді 1844 р. у листі до Я. Г. Кухаренка поет підняв монастир до символа всієї України: “Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса... Був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями...” Дзвонкова Криниця — стародавнє джерело поблизу Межигірського монастиря. В тому ж “Чернеці”: Іде чернець Дзвонковую У яр воду пити… Щодо Видубицького монастиря, то він
Шевченко сподівався, що вже “в половині августа буду ціловать тебе, мій єдиний друже”. Він помилився більш як на півроку, втім, як відомо, після повернення до Петербурга, саме на квартирі М. М. Лазаревського поет жив близько трьох місяців. Отож і доречно приснився поетові справжній друг, який нібито приїхав за ним у Новопетровське укріплення. Наступного разу М. М. Лазаревський прийшов у Шевченків сон через два тижні — той співав, нібито в Орській фортеці, українські пісні з земляками, і Шевченко… Втім, прочитаємо в Щоденнику: “Я присоединил свой тенор к капелии, и мы пели стройно и согласно: У степу могила з вітром говорила… Не кончивши этой песни, мы начали другую, а именно “Петруся”, и я так громко пропел стихи — Люблю, мамо, Петруся, поговору боюся, — что капелия замолчала, а я на последней ноте проснулся”. Щодо тенору, то це чи не єдине свідчення самого Шевченка про власний голос. Але є й інші підтвердження. Скажімо, М. Д. Новицький, який записав і опублікував спогади Шевченкового командира Є. М. Косарева, розповідав про своєрідний самодіяльний хор у Новопетровському укріпленні: “Хор цей влаштовували офіцери, і Шевченко, котрий мав гарний і чистий тенор і знав багато чудових українських пісень, був постійним учасником цього хору…” Характерно, що й уві сні поет відразу приєднався до улюбленої пісні, яку, наприклад, 13 серпня співав, як сам записав, цілий день і вечір: У степу могила З вітром говорила. Повій вітре, буйнесенький, Щоб я не чорніла. Не випадково, вже згаданий М. Ф. Сумцов написав, що “такі чаруючі сни втішали бідного і хворого поета в за каспійській пустині”.
заснований у другій половині XI століття у Києві. У 1843 р. Шевченко виконав малюнок олівцем “Видубицький монастир”, а в 1844 р. — офорт “Видубицький монастир у Києві”. Звісно, Шевченкові наснилася й Академія мистецтв у Петербурзі, в якій він навчався з 1838 до 1845 р. Десятого грудня 1845 р. йому було вручено атестат на звання некласного художника. Після повернення з заслання доля Шевченка знову була тісно пов’язана з Академією мистецтв. Роки навчання і творчу працю в Академії відображено в Шевченковому Щоденнику, Автобіографії, листуванні та в повісті “Художник”.
“Уві сні бачив церкву святої Анни у Вільні, і в цій церкві милу Дуню, яка молилася…” Цей сон, записаний поетом 5 вересня 1857 р., став єдиним випадком, коли Гуси ковська Ядвіга (Дуня, Дзюня) — полька, з якою Тарас познайомився 1830 р. у Вільно і покохав, згадується у Шевченка. М. К. Чалий писав: “У цей час Шевченко познайомився з однією гарненькою швачкою й уперше усвідомив і глибоко пройнявся почуттям власної людської гідності. Йому тоді виповнилося 16 років. Почуття першого юнацького кохання, що запало йому в душу, до дівчини, яка належала до іншого середовища і мала незалежний спосіб думок, дуже сильно вплинуло на його забиту, загнану, проте глибоко вразливу натуру. Ця перша симпатія, за визнанням самого поета, ушляхетнила його душу, піднісши його у власних очах. “Мені вперше тоді спало на думку (переказував він Сошенкові): чого б то й нам, кріпакам, не бути такими самими людьми, як інші вільні стани?” На щастя, в Шевченкові сни приходило також і чимало його близьких друзів, зокрема, М. М. Лазаревський, К. П. Брюллов, С. С. Гулак
Артемовський, М. І. Костомаров, П. О. Куліш, М. С. Щепкін. Скажімо, 3 липня 1857 р. засланець записав у Щоденнику: “Сегодня во сне видел я Лазаревского. Будто бы он приехал за мною в укрепление и, несмотря на мои доводы о невоз можности оставить мне укрепление без пропуска, увёз меня насильно…” Певно, що близький Шевченків друг, турботливий М. М. Лазаревський був особливою живою надією засланця на щасливе повернення в Петербург. Лише позавчора він записав у Щоденнику, що дуже винен перед “нелицемірним другом”, адже не відповів на його лист вчасно. Лише позавчора написав йому лист, в якому повідомляв, що “перелицював свою дорогу в столицю”, відмовившись від попередніх планів, і вперше чітко назвав свій маршрут повернення: “…Через Астрахань Волгою до Нижнього, а потім через Москву і до тебе, мій друже милий, мій єдиний”. Більше того,
“Побачив я в Москві Михайла Семеновича Щепкіна…” Прочитаємо повний запис цього, сказати б, золотого, справді дорогого для поета сну в Щоденнику 4 липня 1857 р.: “…Увидел я в Москве Михайла Семёновича Щепкина, таким же свежим и бодрым, как видел я его в последний раз в 1845 году. Говорили о театре, о литературе. Я ему заметил, почему он не продолжает свои “Записки артиста”, начало которых напечатано в первой книжке “Современника” за 1847 год. На что он мне сказал, что жизнь его протекла так тихо, счастливо, что не о чем и писать. Я хотел ему на это возразить что-то, но мы очутились в Новопетровском укреплении...”
Запис Т. Шевченка про його сон у Щоденнику від 22 лютого 1857 р.
Отже, Шевченко побачив уві сні доброго друга М. С. Щепкіна під час їхньої останньої зустрічі, наприкінці березня—початку квітня 1845 р., коли поет їхав із Петербурга в Україну через Москву. А познайомилися вони в лютому 1844 р., про що докладно писав у монографії “Тарас Шевченко: “Мій великий друг Щепкін” (2009). Тепер про надзвичайно цікаву Шевченкову нотатку щодо “Записок актора Щепкіна”, котрі справді друкувалися в січневому номері “Современника” за 1847 рік. Вражає, що Шевченко й через 10 років пам’ятав про це так точно. Відомо, що ці спогади були розпочаті за настійною по радою О. С. Пушкіна, роботу над ними підтримував М. В. Гоголь. Шевченко, прекрасно розуміючи важливість спогадів артиста, турбувався про їхнє продовження. Немає сумніву, що поетове бажання перейшло з його реальних роздумів у сон, утім, як і реальне прагнення поговорити з М. С. Щепкіним “про театр, про літературу” чи внутрішня незгода з тим, що у М. С. Щепкіна було “тихе” життя. Недарма уві сні М. С. Щепкін опинився з Шевченком у... Новопетровському укріпленні. Справді, у довгому житті М. С. Щепкіна ніколи не було спокою, тому він мав право сказати словами, написаними в 1853 р. у листі до О. І. Герцена: “...По силам я исполнил свой человеческий долг…” От я й думаю: може поет інтуїтивно відчував не лише неоднаковість, контрастність, а й духовну схожість та внутрішню близькість доль — своєї та М. С. Щепкіна? Радянський щепкінознавець А. А. Дер ман у 1930
х рр. наголошував: “Кріпосне право повернулося до Щепкіна своїм го лублячо
розпусним боком, а до Шевченка — жорстоким і загартовуючим… Один був утіленням компромісу, інший — втілена боротьба”. Втім, не можна повністю прийняти твердження А. А. Дермана про те, що між артистом і поетом не було навіть натяку на суспільно
політичну єдність. Така настроєва єдність між геніями була. Більше того, під впливом Шевченка зміцнилися антикріпосницькі настрої М. С. Щепкіна та самоусвідомлення його етнічної належності. Український літературознавець М.М.Мочульський писав, що “вузлами приязні були: кріпацтво й тернистий шлях до слави”. Письменник К. Г. Паустовський додав ще один вузол — національний: “Сдружила Шевченко со Щепкиным общая судьба — оба были украинцами и бывшими крепос тными”. Так, сплетіння цих схожих життєвих обставин справді сприяло заприязню ванню геніїв. Але неможливо навіть уявити, що ці два “вузли” подружили б Шевченка з сином кріпака з тернистою долею, російським монархістом М. П. Погодіним, з яким він познайомився в Москві. Отже, стрижнем обопільної приязні та щирої, міцної дружби двох високорозумних особистостей була дивовижна суголосність душ і висока людська моральність, яку зауважив ще М. К. Чалий. Про людей, достойних його дружби, М. С. Щепкін так і говорив: “Он, право, этого стоит и по нравственности...” Моральні сили й душевні чесноти Шевченка й М. С. Щепкіна з’єдналися в захмарній височині, й сотворилася Богом їм дана дружба. Геніїв, як відомо, судять по тому, що вони залишили після себе людству. Так
от, окрім своєї творчості, два геніальних українці залишили всьому світові дивовижний феномен чоловічої дружби.
“Довге спання закінчилося огидним сновидінням” Не дивно, що в поетові сни приходили і його люті вороги та, говорячи словами самого Шевченка, “темні мучителі” й “гонителі”. Здається, найзліший з
поміж усіх з’явився в ніч на 15 вересня 1857 р., коли Шевченко плив із Астрахані в Нижній Новгород на пароплаві “Князь Пожарський”: “Проспал я ровно до девяти часов утра. Надо думать, что это случилось со мною под глухой шум “Князя Пожарского”, потому что со мной этого прежде не случалося…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
